25 серпня 2019 • № 34 (1570)
Rss  

Камерний оркестр ім. Дмитра Ахшарумова завжди готовий експериментувати

Літні місяці більшість митців проживає не на морі-пляжі-відпочинку, а у напрацюванні майбутніх творчих успіхів – будуються плани, народжуються ідеї, закладається основа, аби з першим подихом осені з новими силами втілити це в життя. Мені стало цікаво, чим нині живуть улюбленці полтавських глядачів – учасники камерного оркестру ім. Дмитра Ахшарумова обласної філармонії. Пригадати успіхи минулого року і поділитись задумами на рік наступний зголосився засновник і художній керівник колективу Олександр Абрамов.

– Олександре Петровичу, торік поряд з улюбленими оркестрантами я зауважила багато нових облич.
– Оркестр омолодився й оновився – це природний процес. Наших артистів запрошують працювати за кордон, а до колективу приходить талановита молодь. Це звична практика найкращих оркестрів і так само гарних провінційних.

– Ким пишаєтесь із нової генерації колективу?
– Дорожу кожним музикантом – не можу когось виділяти, це неправильно. У нас колектив невеликий. Власне, що таке камерний оркестр? Це ансамбль солістів, де неможливо за когось заховатися. Ми зобов'язані грати все і добре.

– І давати потужну емоцію, як відбувається на кожному вашому виступі…
– Оце якраз перевага молодості – так грати! Поважні колективи виступають великою мірою за рахунок майстерності – усе вже сотні разів зіграно, кожна нота передбачувана. А молодь грає пристрасно, живо – і це полонить.

– Кожного сезону ви ставите собі досить складні завдання, замислюєте нові цікаві програми. Чим порадуєте поціновувачів у цьому році?
– У минулому сезоні у нас була програма «Вальс», потім «Танго», яке, до речі, хотілось би ще не раз повторити і, можливо, не тільки в Полтаві, а й в області чи в інших містах України. Хотілося б відвідати найближчі філармонійні майданчики в Кіровограді, Сумах, Черкасах. Ще була в нас цікава програма легкої музики…

– «Легкою музикою» ви називаєте світові шлягери?
– Так. Цю музику прийнято називати «легким» жанром. Ми буквально нещодавно зіграли двогодинний концерт у «Віллі Крокодила» – це цілком новий досвід. А до цього був виступ у клубі «Версаль» спільно зі скрипалем Романом Почепом і його групою «Pochep Beat» у стилі джаз-рок.

– Грати в клубах складніше чи, навпаки, простіше?
– Простіше, однозначно. Там атмосфера цілком інакша, більш демократична, немає чіткого розмежування між публікою й артистом – це створює відчуття діалогу, а іноді й прямий діалог. Тоді як глядацька зала – це інший формат – урочиста, напружена тиша, у якій неодмінно має відбутись музична магія. Вона відбувається… або ні.

– Молодим учасникам оркестру такі «клубні» виступи припали до душі?
– Ми часто беремось до експерименту – це дозволяє розвиватися, знаходити нові відтінки в характері колективу, нового глядача. Потім у місті мене зустрічали молоді люди, підходили, говорили слова вдячності. Та ми граємо й класику, наприклад, була серйозна барокова програма.
А в планах є такі речі, про які я не хочу зарані говорити, аби не зурочити.

– А взагалі музиканти забобонні?
– Так. Ми виходимо кожного разу на сцену і не знаємо, що буде відбуватися. Музика ось є, і ось її вже немає. Картину, літературний твір можна зафіксувати. А музика живе лише в мить її виконання, залежить від настрою, сцени, стану музикантів, звукорежисера, публіки зрештою. Буває, з перших звуків – пішло і качає, а іншого разу – ні. Нічого не відбувається.

– Я не можу пригадати вашого виступу, де нічого не відбулося б…
– Це відчувають більшою мірою музиканти, а не глядач. Рівень виконавської майстерності все-таки дозволяє нам якісно відіграти музичний твір. Це більше категорія – краще-гірше. У такі моменти доводиться шукати в собі внутрішні резерви. А взагалі музика – це космос.

Марія Бойко, 18.08.2015, 14:06734
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень