13 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Школа, п’ять сімей та «гора з прилеглим морем» в одному дворі

Кожен новий навчальний рік для рубрики «Ретро-погляд» починається з дня народження. Саме чотири роки тому після відзначення 20-ї річниці Незалежності України відділ «Тема» завершив проект «Незалежність по-полтавськи» і задумався над новим. Після першого року виходу рубрики на запитання головного редактора, чи є про що писати, відповідав: «Та воно то немає, але щось напишемо…». Так, до речі, відповів би й зараз, але не питають.

На четвертому році існування «Ретро-погляду» ми започаткували вікторину «Знаю Полтаву». Це не тільки урізноманітнило останню сторінку, а й додало приємного спілкування і знайомств з нашими читачами. Хочемо подякувати за активну участь, а тим самим і допомогу нашому проекту, родині Панченко-Солдатових, Віктору Форманчуку, Віталію Бондаренку, Тетяні Кириченко, Тетяні Плахтій, Миколі Дорошенку, Людмилі Ільїній, Галині Букрєєвій, Олегу Литвиненку, Юрію Лавренку, Світлані Федоровій, Антоніні Сосідко, Володимиру Очеретьку, Юрію Чернишу, Валентині Коблицькій, Людмилі Новохатько, Сергію Криворотьку, Сергію Зозулі, Валентині Данько, Альберту Вінницькому та багатьом іншим. З цього року рубрика «Ретро-погляд» співпрацює з кандидатом архітектури Артуром Арояном.

Ще у нас є постійна читачка Людмила Пелипенко, яка часто заходить в редакцію з родинними фотографіями, а ще ділиться цікавими спогадами зі свого чималого життєвого досвіду.

– Розкажіть про «гірку», яка колись була в нашому дворі, – попросила якось Людмила Григорівна. – Я вам багато цікавого розкажу і покажу, де вона була.

Побували ми разом з читачкою у дворику, що на Куйбишева, 20, неподалік Центрального ринку. Тут зараз знаходяться різні оптові склади, офіси, школа бойових мистецтв «Дракон». За багато років у дворику багато чого змінилося, з’явилися огорожі, виросли дерева, територія зазнала значної перебудови.
На фото 1950-х років: весілля у дворику на вул. Куйбишева, 20, праворуч місцева «архітектурна пам’ятка» – «гора з прилеглим морем».
– Ось в цьому старовинному будинку в 1950-х містилася 23-тя полтавська середня школа, яка була «предтечею» нинішньої школи-гімназії №14 «Здоров’я», – показала Людмила Григорівна на одноповерховий будинок з великими вікнами на Куйбишева, 20. – У нього були два входи – з двору і вулиці Куйбишева. Вхід з вулиці Куйбишева згодом закрили, а красиві залізні сходи з полірованими візерунками розібрали. Всі шкільні урочистості проходили у дворі, який був відгороджений дерев’яним решітчастим невисоким парканом від будинку-бараку, у якому проживало п’ять сімей, і моя в тому числі.

Ще до розміщення в цьому будинку школи тут був трест «Сільгосппостач», де отримували запасні частини і техніку невеликого габариту. Тому весь двір був зайнятий різними ящиками, котрі охороняв сторож, звісно ж, і ворота були інші, міцні. У той час автопарк тресту не міг «похизуватися» різноманіттям: головним чином це були «полуторки» – невеликі, подібні до ГАЗ-51. Улітку в спеку нам дозволялося спати просто в кузові – після війни про кращий вид сну на свіжому повітрі годі було й мріяти! Крім того, у напівпідвальному приміщенні школи жили ще дві родини, а їх «домашні» двері і класні були поряд. Такі сусіди не були перешкодою для навчального процесу: вони допомагали виховувати дітей. Педагогічний колектив постійно спілкувався з нами, мешканцями, шана й повага були взаємними. У літній і осінній періоди, коли вікна у класах були відчинені, голоси вчителів, які проводили уроки, відповіді учнів лунали на весь двір. А ми, сусіди, у повній тиші сиділи під вікнами і з захопленням слухали. Коли ж наставали вихідні, наш двір не вщухав: зранку діти приходили до школи готуватися до туристсько-пізнавальних експедицій і походів.

Місце, де була «гірка», заради якої ми завітали в цей двір, знайшли не відразу, але добре, що було достатньо фотографій з різних ракурсів.

– Наша місцева «пам'ятка архітектури» приваблювала усіх – така собі «гора з прилеглим морем», – продовжує екскурсію Людмила Пелипенко. – Гора була зроблена із каміння, облитого гіпсом, а «морем» слугувала заглибина, наповнена водою. Часто біля неї проводилися уроки, які проходили в теплій, майже домашній атмосфері. Учні слідкували за станом «гірки», наповнювали водою з водопроводу поруч. Мені особисто доводилося чути, що робиться на цих уроках, так що реально я навчалася у двох школах: так би мовити, офіційно, у середній школі №1 на вулиці Шевченка, і за місцем проживання – 23-й.

У «Зорі Полтавщини» за 1956 рік у матеріалі про шкільний географічний майданчик у школі №6 згадується, що учні на території свого навчального закладу зробили біля басейну рельєф гірської місцевості з водопадом. Можливо, тоді була така мода на «гірки».

На завершення традиційно скажемо, що на цьому не будемо зупинятися, адже попереду маленький ювілей.
Володимир Сулименко, 03.09.2015, 13:47819
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад