26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

«Фінляндія — країна поміркованості та спокою»

Поміняти своє життя не пізно ніколи, навіть якщо тобі вже за 50, і це прекрасно довела історія Оксани Хейкінен, котра саме в цьому віці вийшла заміж, виїхала за кордон і почала нове життя.

– Оксано, що стало причиною того, що ви вирішили кардинально поміняти все в тому віці, коли більшість жінок з усталеним побутом і життям навряд чи колись ризикнули б і вчинили так само?
– Так сталося, що я познайомилася на одному з семінарів у Києві зі своїм майбутнім чоловіком, корінним фіном. Ми обоє зрозуміли, що небайдужі одне до одного, виникли взаємні почуття. Потім були весілля та переїзд у Хельсінкі, столицю Фінляндії.

– Люди з пострадянських країн, потрапляючи за кордон, а особливо живучи там певний час, відзначають велику різницю між співвітчизниками й місцевими жителями у менталітеті, побуті, рівні життя. Розкажіть, будь ласка, про свої враження.
– Перше, що мене вразило там попервах, – тиша, розміреність і спокій. Ніхто не кричить, немає звичної нам метушні, дуже цінується особистий простір людини. У нас, наприклад, якщо люди стоять у черзі чи розмовляють між собою, то стоять буквально впритул одне до одного, а там – на відстані витягнутої руки і ніяк не ближче.

По-друге, у містах і поза ними – ідеальна чистота. Ніде на вулицях ви не побачите сміття, безпритульних тварин, поламаних лавочок чи перевернутих урн.

Спочатку дуже вразила їхня мода. Я звикла, що у Полтаві заведено одягатися вишукано: підбори, макіяж, прикраси… Там же цього немає в принципі. Головне, аби було зручно. Тому люди там одягаються просто і практично, не «фанатіють» від дорогих брендів і не намагаються викласти останні гроші за речі, якими у нас зазвичай пишаються. Тобто там немає цієї матеріальної показухи, коли, наприклад, людина купує дорогу машину чи телефон, живе у кредит і ходить напівголодна, але перед колегами та друзями хизується своїм недешевим придбанням. Там, до речі, навіть у мільйонерів звичайні будиночки, а не хороми. Фіни ніколи не виставляють свої статки напоказ, це вважається поганим тоном і це соромно. Натомість вкладають гроші в освіту, подорожі тощо.

Уже якийсь час проживши у Фінляндії, я відкрила ще одну рису громадян цієї країни: там ніхто ніколи нікого ні в чому не звинувачує, не виправдовується ні перед ким. Наприклад, якщо фін забуде десь здачу чи ще щось, він не сваритиме продавця і не звинувачуватиме того у брехні чи обрахуванні. Підійде, розповість про ситуацію, а продавець, навпаки, не гриматиме на клієнта і не звинувачуватиме його теж у брехні, а перерахує все, перевірить і, якщо справді є помилка, скаже: «Так, я помилилася і недорахувалася, вибачте»… І все! Тобто людина бере на себе відповідальність і не боїться сказати правду. Уявіть собі у нас таку ситуацію і її розвиток. Мені здається, така риса напрацьовується роками, і, вважаю, що нам, українцям, треба над цим працювати, адже нетерпимість присутня буквально в усьому.

Я постійно аналізую життя тут і там. Особливо часто думаю про це після візитів на батьківщину. І я навчилася порівнювати, знаходити позитив. Ось цього разу, приїхавши до Полтави, я для себе відзначила, як вона змінюється у кращий, європейський бік. Наприклад, у кафе в центрі більше немає вульгарних офіціанток і хамства. Усюди чисто, офіціантки ввічливі, гарні, одягнуті пристойно, не «світять» грудьми та сідницями. Я не була тут три роки, і коли розповідаю знайомим про те, як за цей час змінилася Полтава, як гарно стало, то мені кажуть: «Що ти тут хорошого знайшла?». Тобто ми, українці, у всьому шукаємо тільки погане. І поки ми це робитимемо, у нас ніколи не буде нормального життя.

Так само і з виправданнями. Ми весь час говоримо «Та я такого не казав!», «Та я такого не робив!». Чому ми постійно так поводимося?! Кому ми щось винні? Ми не можемо сказати правду, взяти відповідальність на себе, а через це не можемо зробити згуртовану спільноту, бо валимо все одне на одного.

Там, у Фінляндії, у нас є українська спільнота, є згуртованість і є взаємодія. Готуємося, наприклад, до ярмарку. Написали у Фейсбуці повідомлення про захід, запитали, хто скільки може скинутися, хто що наварить і продаватиме, хто допоможе продуктами. І всі одне одного намагаються підтримати, а не знайти крайнього, який сам усе тягтиме. Або, наприклад, якщо хтось напише у Фейсбуці, що в нього немає вишиванки, то вже за кілька хвилин отримає купу пропозицій. Там люди набагато добріші.

– Оксано, а як ви подолали мовний бар’єр? Адже фінська – далеко не найлегша для вивчення мова.
– Щоб остаточно розуміти мову (побудову речень, мелодику, зміст), мені знадобилося майже три роки. Фінська належить до фіно-угорської мовної групи, що справді є однією з найскладніших для вивчення. Я свого часу у школі та інституті вчила англійську, але забула її. Спочатку намагалася вчити мову сама, потім пішла на мовні курси від біржі праці. Зараз звичайно вільно розмовляю фінською, правда, все одно бувають якісь дрібні мовні непорозуміння. А загалом там люди практично всі знають ще й англійську і більшість – шведську. Тобто три мови – як мінімум.

– Наскільки мені відомо, ви там працюєте. Розкажіть, будь ласка, про нюанси працевлаштування.
– Я влаштувалася на роботу через 2,5 року. Працюю в концерні харчової промисловості. Навчалася і працювала на підприємстві, і там нас вчили, годували, давали вільні дні, платили середню зарплату. Закінчивши навчання, отримала диплом. До речі, наш диплом там підтвердити легко, достатньо доскласти іспити з тих предметів, що потрібно. Зауважу, що там дуже дбайливе ставлення до людини праці. На підприємстві слідкують, аби ти не виконував одну й ту ж технологічну операцію більше 15–20 хвилин, часто роблять перерви, адже ергономіка – дуже важливо для людини. Там дуже сильні профспілки, котрі захищають права робітників.

На жодне підприємство ти не можеш зайти просто так. Працевлаштуватися можна тільки через біржу праці або надіславши резюме на сайт підприємства. Але найголовніша з усіх умов при пошуку роботи – знання мови. Без цього ти нікому там не потрібен.

– Заробітна плата дозволяє жити пристойно?
– Так, якщо у родині працюють і чоловік, і дружина, то вистачає на їжу, оплату рахунків, відпочинок. Без шику, але гідно жити цілком можна. Середня зарплата там – 2–2,5 тисячі євро. Але чим вища зарплата, тим більші податки платить людина. Те саме стосується і штрафів. У Фінляндії довго була на слуху історія, як місцевий мільйонер за те, що перевищив швидкість на 10 км, заплатив 180 тисяч євро штрафу.

– А чим відрізняється побут фінів?
– Ви знаєте, там усе зовсім по-іншому. Наприклад, у Фінляндії ніхто не переймається кухнею і приготуванням, відсутній культ їжі. Фіни у своєму меню прості, їдять без фанатизму, уникаючи жирного, солоного та солодкого. У дітей є так званий «цукерковий день», коли батьки раз на тиждень можуть дати їм кілька цукерок, не більше. Причому це лакричні цукерки, а не шоколадні. І про шкідливість солодкого їм розповідають удома, в школі, постійно говорить лікар-стоматолог. І, до речі, навіть традиційні фінські солодощі містять значно менше цукру, ніж українські, наприклад.

Усі абсолютно розрахунки проводяться через інтернет. Немає біганини і черг у банках. Але якщо у вас є якесь конкретне питання до працівників банку, ви записуєтеся на прийом на час або в загальній черзі отримуєте номерок і в порядку електронної черги чекаєте. Та сама ситуація в лікарнях, аптеках тощо.

– Ви згадали про лікарню. Розкажіть, будь ласка, про рівень фінської медицини. Наскільки дорого потрапити там до лікарні? Чи лікування покривається страховкою?
– Кожен громадянин платить податки, частина яких іде й на медицину. Тому там вона доступна. Я кілька разів потрапляла у медустанову, мала перелом, то за операцію, харчування і догляд заплатила близько 100 євро і все. Але рівень сервісу, ставлення персоналу до хворого – вищі від усіляких похвал. Ніхто на тебе не гляне косо, не накричить, а навпаки, кілька разів на день зайдуть у палату, запитають, як почуваєшся, чи не голодний, чи може щось потрібно. Але хочу зазначити, що фінські лікарі – фахівці вузького профілю і добре знають тільки свою сферу, підбирають лікування відповідно до результатів аналізів і досліджень. Наші українські лікарі універсальніші і більш думаючі. Вони можуть призначити протокольне лікування, але при цьому надавати ще купу порад «про чай з лимоном». Там цього немає.

– Тобто податки там справді використовуються на благо їх платників?
– Так! Кожен фін на початку року отримує від муніципалітету листа, де докладно розписано, на що будуть витрачені сплачені податки, а наприкінці року приходить детальний звіт про те, на що були витрачені кошти. Тому люди там сумлінно платять податки і навіть у думках не мають, як обдурити державу, приховати доходи чи ще щось придумати.

– А що стосується житла, наскільки воно дороге у Фінляндії?
– Скажу відразу, що житло там справді коштує дорого. Його вартість залежить від типу помешкання (приватний будинок, дім-лінія чи багатоповерхівка), місця розташування, року побудови тощо. У середньому ціна житла – 100–250 тисяч євро. Але, звичайно, є й дорожче помешкання: і по 350 тисяч, і по мільйону.

– А фіни купують житло чи надають перевагу орендованому помешканню?
– У Фінляндії громадяни, які працюють, можуть узяти житло в кредит, благо, відсоток за кредитом становить від 2 до 3,14, а видають його на 25–30 років. Та й придбати житло в кредит вигідніше, ніж платити оренду. Наприклад, якщо взяти наш дім, то ми платимо 320 євро за компослуги та 700–800 євро на місяць кредиту, а якщо орендувати таке житло, то це вийде мінімум 1300 євро на місяць.

Щодо орендованої квартири чи будинку, то там зазвичай є все для комфортного проживання: облаштована кухня з меблями, холодильником і плитою, вбудовані шафи. У кожному багатоквартирному будинку є технічний поверх, на якому обов’язково є кімната для прання, сауна, кімната для сушіння речей. Підвали і труби дуже чисті, сухі та світлі.

– Оксано, ви згадали про українську спільноту у Хельсінкі. Наскільки вона велика і чим займається?
– Спільнота нараховує близько 500 людей. Ми постійно збираємося на свята, влаштовуємо вечори. Міська влада щоп’ятниці виділяє нам безплатно приміщення з 18-ї до 21-ї години, де ми маємо змогу зібратися. Зараз от, наприклад, наш народний драмтеатр готує виставу «За двома зайцями», яку ми покажемо в листопаді.

Після того, як послом України в Фінляндії став Андрій Олефір, тема України зазвучала сильніше. Він часто запрошує нас на свята у посольство і сам популяризує українську культуру і традиції.

– Яке у фінів ставлення до нинішніх трагічних подій у нашій країні?
– Фіни – дуже проукраїнські. Вони читають інформацію з різних джерел і розуміють, що тут відбувається. Діаспора допомагає переселенцям і захисникам. Уже став традиційним такий захід, як «Ресторанний день». Раніше він проходив раз на рік, а тепер поквартально. Суть його в тому, що ресторани, кафе та просто громадяни готують страви та продають їх. Так ми продаємо за день 50–70 літрів борщу, вареники, пироги, налисники. Людей приходить дуже багато. Виручені кошти пересилаємо на допомогу родинам українців, що потрапили в біду. Є у нас фінка, яка займається збором гуманітарки, то вона відправила вже кілька машин по 30 тонн в Україну. Там люди дуже підтримують і вірять, що вона таки стане сильною і незалежною!

– Оксано, щиро дякую вам за цікаву розповідь!
Оксана Ханас, 10.09.2015, 12:48980
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень