19 січня 2019 • № 3 (1539)
Rss  

У Полтаві академіками мистецтв стають у дитинстві

Їм аплодують на всіх мистецьких подіях міста, бо вони яскраві й талановиті. Їх раді вітати за кордоном, бо вони майстерно змагаються у творчих конкурсах і невимушено перемагають в боротьбі за Гран-прі. Їх подальша доля може скластися поза мистецтвом, але саму суть краси й духовності вихованці Полтавської школи мистецтв «Мала академія мистецтв імені Раїси Опанасівни Кириченко» понесуть через усе своє життя.

І маємо надію, згадуючи своє творче дитинство й улюблених педагогів, колишні учні колись приведуть до цих класів своїх власних дітей.

Тут панує магія доброти й чари справжньої вічної любові, мудрість тут в кожному русі, ноті й руху пензля. На мою думку, це одне з місць у Полтаві, які й формують її духовну ауру – не дарма ж заклад знаходиться в самому серці міста.

У школі працюють 143 викладачі, 44 творчих колективи, діють 14 відділень та відділів. Крім музичного, хореографічного, театрального та образотворчого відділень, відкрито відділи науки та мистецтва, історії мистецтва та композиції, теорії музики та основ гармонії, декоративно-ужиткового мис-
тецтва, початкового естетичного виховання.

Про всі унікальні особливості нашої «Малої академії мистецтв» розповідає директор Тетяна Магомедова.

– Тетяно Юріївно, нашу Полтавську школу мистецтв можна вважати однією з найбільших в Україні?
– Кожного дня до нас приходить більше півтори тисячі учнів. Це лише основний контингент школи, а ще в нас є підготовча група – відділення початкового естетичного виховання, де навчаються ще від 280 до 320 вихованців. Нам надзвичайно приємно, коли кожного року в серпні батьки ведуть до нашої «Малої академії мистецтв» свою малечу. Кожна дитинка – вундеркінд. Вони вже співають, грають, танцюють, все можуть, бо вірять у власні сили й талант. А ще більшу повагу й захоплення викликає бажання батьків сприяти розвитку своєї дитини. Навчання розпочинається з 4,5 років. Підготовчий період триває два роки – діти опановують малюнок, ритміку, театральну гру й музичний розвиток. Це дає можливість дитині від початку спробувати себе у всіх видах мистецтва й остаточно визначитись із напрямком подальшої спеціалізації. Ми не орієнтуємо діток на професійну мистецьку кар'єру, та віримо, що опанувавши творчу справу, дитя виросте доброю, чуйною, хорошою людиною.

– Але ж ви завжди підтримуєте учнів у їх спробах участі в конкурсах?
– У нас неймовірні за рівнем таланту художники, вихованці відділу образотворчого мистецтва, що вже відзначені як переможці конкурсів у США, Японії, Польщі, Чехії, Болгарії, країнах Балтії. Не бувало ще випадку, щоб наші вихованці привозили результат менший за третє місце. Дітям потрібні ці перемоги – це дає потужний поштовх до ще більшого розвитку й самореалізації. А педагогам надзвичайно приємно усвідомлювати, що їх праця дає результат.

Ще варто сказати про школу мистецтв – у нас працює 14 різних відділень, і дитина може одночасно займатися вокалом, хором, естрадним співом, джазом. Це саме стосується й гри на музичних інструментах, театрального мистецтва й хореографії.

Наша школа комплексного типу, на Україні їх одиниці, тобто якщо дітки приходять у молодші класи й розпочинають навчання, то це не лише художники чи, скажімо, хореографи – їм доступна широка мистецька палітра для опанування. До третього класу часто діти змінюють обрані спеціальності, бо спершу обирає мама чи тато, а вже після декількох років всебічного розвитку сама дитина здатна визначитися, що саме її найбільше вабить.

Батьки розповідають, що дитя – талановитий художник, а ми бачимо на театральній репетиції, що маля розкрилось як цікавий актор, просто неперевершена Попелюшка чи Ріпка. Наче мовчазна й скромна дитинка, а потрапляючи на урок, маленький митець змінюється – очі горять, вони сповнені натхнення. Буває, на хорі з'ясовується, що дитина вміє й може співати, має чудовий тембр. Чи під час збірних концертних виступів дитина бачить, як красиво танцюють і грають на музичних інструментах інші вихованці, і хоче навчитись це робити. У цьому віці можливо все! У цьому й полягає головна привабливість синтезу мистецької освіти.

Старша дитина у 8-9 років послухає, обдумає й зробить. А 5-6-річні малята як сонячні зайчики – швидкі й чарівливі, вони не знають виразу «не можу»:
– Будеш?
– Буду!
– Можеш?
– Можу!

Вони нічого не бояться, вони обожнюють грати й спілкуватися.

– Педагог, працюючи з дитиною багато років поспіль, вважає дитину своєю?
– Так і є. Ми ж проводимо разом із нашими юними талантами стільки сонячних годин, днів і років. Бо ж приходить малесенька крихітка, яка поступово опановує ази, а згодом починає проситися на конкурси, а ще пропонує щось із репертуару, що подобається. І хороший вчитель завжди допоможе, аби юний музикант міг заграти своїй родині улюблену мелодію.

У нас викладачі всі молоді – це магія добра. У інших професіях 40 років – солідний вік, а у нас усі юні. Візуально поглянеш – усі молоді, тому що серця в них гарячі. Ти береш за маленьку ручку дитя, коли тобі 30 – і наступні 8 років співаєш-танцюєш-граєш-малюєш... й ось тобі майже 40, а ти знов береш крихітну дитячу долоньку… і повертаєш час юності свого серця!

Практично кожен із наших вихованців бере участь у конкурсах – міжнародних, всеукраїнських, обласних і міських. За минулий навчальний рік у нас 364 переможці. Вірите, це цифра, якою можна пишатися! Але за кожним досягненням стоїть велика праця самої дитини, педагога і батьків, стоїть життя, неосяжна висока мрія, сподівання.

Є ще один аспект: коли в музичній школі з дітьми працюють більше індивідуально, то в школі мистецтв діти вчаться співпрацювати у великих колективах – це надзвичайно їх дисциплінує, вчить комунікації. Це ті навички, які дозволять у дорослому житті досягти цілком реального успіху.
Наші театрали й хореографи від першого ж заняття входять у це чарівне коло, мистецьку гамму, дають можливість дитині знайти свою нішу, місце на сцені, де можна себе проявити, аби тебе помітили, навіть тоді, коли на номер вийде 70 діток, а побачать і зааплодують кожному. Це величезний труд. Та почуття єдності, причетності, важливості кожної дитини не можна порівняти ні з чим. Це помітно якось найяскравіше при врученні дипломів – отримує атестат баяніст чи акордеоніст, то аплодують батьки, педагоги, а коли це учасник хореографічного колективу – овація така, наче вітають рок-зірку. За роки навчання їм вдається зріднитися на якомусь підсвідомому рівні.

Цьому на словах не навчиш. Наприклад, не на всіх конкурсах чи просто виступах можуть бути присутніми мами, то старші дбають про малечу – підтягують бантики, колготочки, спіднички, в'яжуть банти й плетуть коси. Така велика родина, де всі дбають і працюють на результат. Про це варто зняти кіно, як за кулісами готується виступ, коли за дві хвилини потрібно перевдягти костюми й вийти на наступний номер. Мама й тато просто не добігли, а валянок одягається за мить до виходу на сцену. Не віриться, але в такому темпі ми живемо вже 25-й рік.

– Це ж ви ровесники незалежності України?
– Так, у 1991 році під дитячий мистецький навчальний заклад віддали приміщення міськкому партії. І в ошатних залах, і просторих кабінетах залунали дзвінкі дитячі голоси.

Працює в школі її перший директор – Валерій Омелянович Крятенко. Його вихованці, баяністи, перемагають на численних конкурсах багато років поспіль.

Активною науковою роботою займаються учні відділу науки та мистецтва. Завдяки їм у школі відкрито музейні експозиції, присвячені Герою України, Народній артистці України Раїсі Опанасівні Кириченко, ім'я якої носить школа, та Народній артистці Радянського Союзу «Жінці тисячоліття» Кларі Степанівні Лучко.

Плідними є нові проекти співпраці між вишами міста та школою. Їх ціль – співпраця дітей та молоді при захисті наукових творчих робіт, розробці та створенні музичного матеріалу для початківців школи мистецтв.


– Ваші звітні концерти завжди вдаються, складно кожного разу дивувати аудиторію?
– Думаю, вдаються, бо кожен із батьків, дитя, вчитель прагне зробити добро, прагне принести своїм виступом радість – і твориться унікальна аура світла й магія любові. Кожен номер – це бажання десятків діток вийти і вразити маму й тата, довести свою майстерність педагогу. Концерти наші просто пронизані сяйвом дитячого щастя, бо один співає, інший танцює, а хтось поспішає стілець переставити для наступного виступу, бо й це має бути зроблене з відповідальністю. Працюють навіть уже ті, хто прийшов колись навчатись малим дитям.

– Ви відслідковуєте подальшу долю дітей? Скільки з них все ж обирають вищу мистецьку освіту?
– За статистикою, з 100-120 випускників приблизно 25 учнів вступають до мистецьких вишів. А значить бачать себе професіоналами у мистецтві.

– Вашими вихованцями пишається Полтава, без їх виступів не минає жодне свято впродовж року, це надихає? Дітки чекають цих виступів?
– У цьому році ще не встиг розпочатися навчальний процес, а вже до мене приходила викладач Тамара Олевська з хореографічного колективу «Пірует» з пропозицією виступів: «Ми готові!» Так само вже готові до серйозної роботи в «Юноні» Алли Сітежник, де діти вже хочуть на сцену. Заради дитячого бажання вийти на сцену викладачі готові вийти з відпусток раніше 1 вересня. А для чого ж тоді в школі працювати, якщо дитина не покаже всю велич свого таланту? Ми живемо їх успіхами й найдорожче, що є для нас у світі – дитяча усмішка після вдалого виступу! «Мала академія мистецтв» імені Раїси Кириченко завжди буде виховувати у своїх учнях повагу до культурних цінностей українського народу!
Марія Бойко, 14.09.2015, 13:41661
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
<грудень