26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

За три роки полтавська майстриня пошила близько тисячі ляльок

Полтавка Тетяна Шурупова ось уже три роки займається улюбленою справою – шиє іграшки. Вона добре відома у спільноті поціновувачів ручної роботи, її майстер-класи з виготовлення тильд друкують популярні журнали, можна їх знайти і на знаменитих «рукодільних» інтернет-сайтах.

Почалося все з того, що, закінчуючи навчання в Полтавському педагогічному університеті, де здобувала професію вчителя біології, дівчина раптом зрозуміла: педагогічна стежина не для неї, натомість бажання зайнятися улюбленою справою – рукоділлям – вийшло на перший план. З того часу вона жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Сьогодні Тетяна – знана майстриня з пошиття тильд, плюшевих ведмедиків та багатьох інших іграшок, що незмінно вирізняються майстерністю виконання, характером та стилем. Її вироби нічим не поступаються тим модним нині вінтажним та дизайнерським іграшкам, що широко представлені у магазинах.

Про те, як усе починалося, а також про будні майстринь вона розповіла нашому виданню.

– Таню, спочатку традиційне запитання: з чого все почалося?
– Почалося все з глибокого дитинства. Любов до рукоділля мені прищепила мама. Вона за спеціальністю швачка, тривалий час працювала у цій галузі. Скільки себе пам'ятаю, ми з нею увесь час щось майстрували, шили, ліпили. Вона мене водила у різноманітні гуртки по рукоділлю, я ходила в художню школу, тож творчість у моєму житті була присутня практично завжди. Оскільки вдома, ясна річ, була швейна машинка, я рано навчилася шити. Але любов до пошиття іграшок у моє життя все одно прийшла якось несподівано, це сталося три роки тому.

– Чому несподівано?
– Розумієте, просто були такі періоди, коли я зовсім нічого не робила руками. Трохи пробувала щось майструвати з полімерної глини, створювала прикраси, варила мило, але це було чисто для себе. Потім на якийсь час усе закинула, мабуть, усвідомивши, що не моє. Та одного дня, «блукаючи» просторами інтернету, на якомусь сайті побачила тильди, оригінальні ляльки, пошиті з текстилю, їхні фотографії, викрійки. До речі, це були роботи полтавської майстрині. І вони настільки вразили, так я ними захопилася, що відразу вирішила спробувати зробити подібне, адже шити я вмію, а техніку виготовлення при бажанні опанувати нескладно. Свою першу тильду я пошила руками.

– Чому? Ви ж до цього вже мали досвід роботи зі швейною машинкою.
– Мені вони просто здавалися такими мініатюрними, що вирішила спочатку шити вручну. Змайструвала одну, але чомусь вона мені не дуже сподобалася. Потім другу, третю, і от у процесі роботи мені захотілося досягти того результату, який я бачила на фотографії!.. І я поставила собі мету: хочу от таку красиву тильду!

– А з чим саме виникали складнощі?
– Я не можу сказати, що це були якісь особливі складнощі. Можливо, я тоді дуже завищила планку, але мені хотілося, щоб ця лялька подобалася насамперед мені. Для людини, яка вміє шити або принаймні дуже цього хоче, немає нічого неможливого: скопіювати викрійку, перевести її на тканину, вирізати, зшити, зібрати. Але все одно, коли довго чогось не робиш, а потім усе це згадуєш, повинен пройти оцей «етап навчання». З кожною новою лялькою поступово почало виходити все краще і краще.

– Якою за рахунком лялькою нарешті залишилися задоволені?
– Ой, їх було дуже багато! Але я й до цього часу на 100 відсотків ніколи не задоволена результатом і завжди думаю, що можна було зробити ще досконаліше.

– Це вже перфекціонізм.
– Напевне, так! Я сама собі щоразу піднімаю ці планки. І це, вважаю, правильно. Якби я зупинилася на тому рівні, на якому була, коли шила своїх перших ляльок, то вони, мабуть, забили б усі полиці в мене в кімнаті і все. А от коли зшила вже десяту чи 15-ту ляльку, і людина, побачивши фото, захотіла в мене її купити, я почала розуміти, що рухаюсь у правильному напрямку.

– Чим відрізняються тильди від інтер'єрних ляльок?
– Тильда – це та ж інтер'єрна лялька. Мені вони дуже близькі й подобаються, тому що одночасно наче і прості, і в той же час для них можна створити щоразу новий незвичайний наряд, придумати зачіску, прикраси, і все їм підійде. У процесі роботи експериментувала з іншими «сферами» у частині тильд, наприклад, пробувала робити ґрунтований текстиль. Я пошила три ляльки, і в мене їх забрали, але все одно чомусь не пішло. Річ у тому, що є речі, які близькі мені по духу, а є ті, які я, зціпивши зуби, можу зробити. Але ж улюблена справа повинна приносити задоволення. Тому я займаюся саме тим, що мені подобається.

– А скільки часу йде на виготовлення однієї ляльки?
– Якщо не відволікатися, то за день можна зробити іграшку.

– Багато пошили?
– Я вже давно збилася з рахунку. Якщо спочатку ще фіксувала кожну нову ляльку, то потім уже навіть і лік їм загубила. Стосовно кількості… Десь до тисячі, штук 800 точно є.

– А географія їх «проживання» широка?
– Можу сказати, що мої ляльки вже живуть практично на всіх континентах. Левова частка їх, звичайно, у Росії та Білорусі, бо саме звідти їх найбільше замовляли. Є вони і в Японії, і в Німеччині, і в США, і у Франції, і в Польщі, і в інших країнах.

– Чи є серед ваших ляльок улюблені або ті які шили кілька разів?
– Напевне, найбільш популярною та затребуваною серед прихильників моїх робіт стала лялька «Парижанка», тильда у джинсовій курточці та беретику. Це повністю моя авторська розробка. До речі, хочу зазначити, що у процесі виготовлення ляльки я завжди брала тільки викрійку – і все, а образ, одяг, характер придумувала сама. І от саме чомусь цей образ парижанки найбільше всім полюбився. В інтернеті та журналах навіть є майстер-клас з її виготовлення. Загалом же багато було таких іграшок, які доводилося шити по кількадесят разів, оскільки чимось вони западали людям у душу. Ще дуже користувалися попитом так звані портретні тильди. Мені присилали фото людини, і по ньому я робила іграшку.

– Тобто ви малювали лице відповідно до знімку?
– Ні, тильда ж не передбачає обличчя, крім двох крапочок-очей. Я просто шила такий же одяг, як на фото, робила зачіску, колір волосся, і зрештою образ справді вгадувався. Пам'ятаю, мені в Полтаві одна жінка замовляла ляльку на подарунок своєму знайомому, який працює отоларингологом, тож я шила медичну форму, робила бороду, черевики, навіть рефлектор, що прикрашає лоб лікарів цього фаху. І справді образ вийшов дуже вдалим.

– Будь-який майстер завжди навчається у більш іменитих, досвідчених, відомих. У кого навчалися чи навчаєтеся ви?
– Я сама собі вчитель. Майстер-класів я не відвідувала, вчуся шляхом проб і помилок. Зараз в інтернеті величезний масив будь-якої інформації, ідей, порад, тож простір для навчання необмежений. А от сама з недавнього часу проводжу майстер-класи з пошиття плюшевих ведмедиків. Це моє нове захоплення. А майстер-клас по тильдах передбачає індивідуальні заняття, та й не кожна людина висидить увесь процес пошиття ляльки, тут потрібно терпіння та велике бажання. Не знаю, наскільки ефективними були б групові майстер-класи. Ведмедики набагато менші, їх легше і простіше шити, людям такі заняття подобаються.

– Таню, як ви вважаєте, у вашій справі головне – талант чи все ж терпіння і впертість?
– Я вважаю, що це любов, посидючість, бачення образу. Аби щось робити, потрібно дуже цього хотіти, талант тут узагалі ні до чого. Багато людей, сідаючи шити ляльку, прагнуть якнайшвидше закінчити роботу, аби побачити вже остаточний результат. Тому деякі речі пропускають, дещо шиють нашвидкуруч, мовляв, під одягом не видно буде того кривого шва чи нерівної деталі. І це основна помилка, оскільки творчість вимагає терпіння, і навіть найталановитіша рукодільниця через поспіх може створити абищо. Наприклад, я, навіть пошивши вже стільки тильд, до кінця не знаю, якою буде моя нова лялька. Сиджу, довго компоную деталі, підбираю тканини, експериментую. Тому тут головне – велике бажання і працелюбність, а талант чи здібності грають мінімальну роль.

– Як досвідчена майстриня часто оціночно ставитеся до робіт інших рукодільниць?
– Я не з тих людей, які дивляться на чужий виріб ручної роботи і кажуть: та ні, я його ніколи не куплю, бо можу таке пошити сама! Чудово розумію всю цінність таких речей і дуже шаную труд інших майстринь. У мене є свій профіль, я йду по ньому і не розпилююся, але при цьому відзначаю гарні речі в інших, щось беру собі на замітку, помічаю деталі. Засуджувати чи критикувати когось для мене неприпустимо!

– Крім ляльок, які ще іграшки ви шиєте?
– Пробувала шити одяг, але зрозуміла, що це не моє. Правда, весільну сукню собі сама пошила і плаття для подружки. А от одяг для ляльок – це кардинально інша техніка та інший підхід, що мені близькі. Ще шию сумки, якісь речі для дому, але основна моя любов – це іграшки.


– Якщо говорити про вартість витратних матеріалів, це дорого?
– Так, тканини для тильд не так доступні у широкому продажу, як звичайні, оскільки вони мають свою специфіку: колір, масштаби малюнків. Те ж стосується і фурнітури, зокрема ґудзиків. Тому зазвичай замовляю тканину через інтернет у Кореї, Німеччині, США тощо, тобто там, де вона все ж дешевша. Невеликий шматочок такої тканини обходиться у середньому в 35 гривень. У нашому місті у магазинах рукоділля почав з'являтися такий текстиль, але коштує дорожче.

– Багато хто для творчості купує тканини в секонд-хендах.
– Для мене це вже пройдений етап. Коли я тільки починала все, то, звичайно, купувала там якісь речі, потім використовувала їх для пошиття. Але тепер, коли ляльки замовляють, я не можу дозволити робити їх із тканини, яка, м'яко кажучи, не для тильд.

– Таню, постійний розвиток – це як наркотик. Досягши однієї вершини, задивляєшся на іншу. Чого ви ще хотіли б навчитися?
– Дуже хочу навчитися виготовляти ляльки з холодної порцеляни. Зараз учуся ліпити з цього матеріалу. Для мене ці іграшки – найвищий пілотаж. Колись бачила на виставці ляльок роботи японської майстрині, що мене просто вразили. Це були ляльки-діти, але настільки детально пророблені, настільки справжні, просто шедеври. Такі я навряд чи зможу створити, але хотілося б робити цікавих маленьких ляльок.

– А як ставляться рідні до вашої такої роботи?
– Вони мене дуже підтримують, а чоловік узагалі пишається мною і постійно дає мені зрозуміти, що я найкраща, що все в мене вийде, і що мої роботи – прекрасні. Я за це дуже йому вдячна! Мама збирає всі матеріали про мої роботи, вирізки з газет та журналів. Думаю, як і кожній мамі, їй це приємно.

– Наприкінці розмови хотілося б почути ваші побажання для тих, хто тільки пробує свої сили у сфері хенд-мейду.
– Головне – захотіти! А бажання плюс працелюбність дадуть бажаний результат. Головне – не боятися помилок, не боятися починати все спочатку і не кидати справу після перших невдач. Щоб напрацювати майстерність і досвід, треба просто працювати, і все вийде!

– Таню, щиро дякую за розмову!
Оксана Ханас, 02.10.2015, 12:081464
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень