23 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Перший ювілей ювілейного сезону

Коли вперше я побачила Володимира Григоровича на сцені, його гра одразу ж вразила, і з того часу він назавжди став одним із моїх найулюбленіших артистів полтавської трупи.

Відтоді минуло чимало років, і артист уже певний час не виходить на сцену, але враження від його ролей лишаються яскравими та незабутніми. Він належить до тієї когорти митців, котрі своєю самовідданою творчою працею склали невмирущу славу полтавської сцени і яких, на жаль, з кожним роком стає все менше і менше.

15 жовтня цього року, на початку ювілейного 80-го сезону, один із найвідоміших і найталановитіших артистів Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.В.Гоголя, заслужений артист України Володимир Репенко відзначає своє 80-річчя. І в цьому сезоні минає 60 років, відколи він переступив поріг театру і вже ніколи не полишав його сцени, зберігши їй вірність на все життя, ігноруючи такі моменти, коли «спокусники» з інших театральних колективів України докладали чимало зусиль, щоб зманити його до себе.

Народився Володимир Репенко в селі Іванківці Знаменського району Кіровоградської області в селянській родині. Любов до літератури та смак до театру пробудив у хлопцеві, як це трапляється в житті митців, учитель мови та літератури, котрий керував у школі драматичним гуртком. Через роки з вдячністю згадує він Івана Івановича Дудника, завдяки якому накреслив свій шлях у житті. Згадує артист і ту свою першу виставу на шкільній сцені – «Назара Стодолю» Тараса Шевченка, і вірші Руданського, які читав зі шкільної естради. Ці перші кроки на аматорській сцені привели Володимира Репенка до стін Київського театрального інституту ім.І.К.Карпенка-Карого, до якого вступив з першої спроби, набравши найбільшу серед абітурієнтів кількість балів. А конкурс той був важким, бажаючих було більш ніж досить, адже курс набирав видатний майстер – актор, режисер і театральний педагог Костянтин Хохлов (!), народний артист СРСР, на той час художній керівник і головний режисер Київського академічного театру російської драми ім.Лесі Українки. Варто зазначити, що Київський театральний інститут традиційно готує артистів як для української, так і для російської драми. А для Хохлова це був перший український курс, свого роду експериментальний, бо до цього викладав акторську майстерність лише на російських курсах і працював у російських театрах. Так сталося, що після другого року обставини змусили майстра залишити Київ та переїхати до Ленінграда, де він очолив славнозвісний БДТ. Але ті два роки невтомної роботи зі студентами заклали міцний фундамент, що став запорукою успішної праці в театрах його учнів, адже Хохлов був практиком із величезним досвідом. Володимир Григорович на все життя зберіг у пам'яті заповіти вчителя і при нагоді цитує їх. Після його від'їзду керівником курсу став Леонід Олійник, котрого згодом у театральному середовищі не безпідставно називали патріархом акторської школи, який тоді, ще на початку педагогічного шляху, був асистентом Хохлова. Курс цей дав чимало майстрів, котрі стали окрасою української сцени, одержали високі звання. На жаль, Хохлову не довелося радіти успіхам своїх вихованців – у той рік, коли вони одержували дипломи, Костянтин Павлович залишив цей марнотний світ. Забігаючи наперед, хочу додати, що Володимир Григорович з багатьма однокашниками впродовж років підтримував дружні стосунки, а з одним із них – народним артистом України В'ячеславом Сумським – через роки доля звела його вже на полтавській сцені.

Робота в Полтавському театрі одразу занурила молодого артиста в творчий процес, і початком тому були такі характерні для новоприбулих артистів вводи, вводи і ще раз вводи у поточний репертуар: епізоди в класиці, сучасному репертуарі… Він переграв масу сєнєчок, вітіньок, сашків і т.д. Роль Віктора в драмі Арбузова «Іркутська історія» хоч і була ввідною, але стала тим вирішальним іспитом, після якого для Володимира Репенка відкрилася серйозна сценічна перспектива.

Молодий артист став справжнім надбанням для полтавського театру і через короткий час посів одне з провідних місць у трупі. Основне було видно неозброєним оком – творча обдарованість, добра професіональна підготовка, полум'яний темперамент, приємний баритон, виразні зовнішні дані романтичного або соціального героя… А попит на такі амплуа в театрах завжди був величезний! У цьому відбивався характер репертуару українського музично-драматичного театру. Узагалі акторський чоловічий склад тодішнього театру ім.М.В.Гоголя був дивовижний – не просто талановиті та обдаровані артисти, а всі як на підбір фактурні красені! Це були часи, коли вимогливість до зовнішніх даних відповідних амплуа була дуже висока.

З часом талант артиста міцнішав, набував нових фарб. Одна за одною з'являлися в його репертуарі великі ролі в історичних драмах. В одній лише «Марусі Богуславці» Старицького було зіграно аж трьох головних персонажів: спочатку брата Марусі Степана, потім її коханого Сохрона, а згодом і Гирея. Прекрасна могутня робота – Остап у драмі Барабаша «Тарас Бульба». Це була остання постановка в театрі ім.М.В.Гоголя видатного діяча українського театру, актора і режисера, народного артиста України Віталія Смоляка. Величезний успіх супроводжував роль Платона Кречета в однойменній драмі Олександра Корнійчука, командира корабля Платонова в драмі Олександра Штейна «Океан», Гриця в «У неділю рано зілля копала» Василька за Кобилянською, Джилберта в драмі Дюма «Марія Тюдор», Василя в «Циганці Азі»… Невтомна робота, величезна завантаженість сприяли тому, що у свої 32 роки Володимир Григорович був удостоєний почесного звання «Заслужений артист України».

З роками репертуар Володимира Репенка розширювався – з'явилися характерні та комедійні ролі, а також ролі в оперетах, і всі вони позначені глибоким відповідальним, творчим підходом, тонким психологічним аналізом. Якщо проаналізувати репертуар артиста, то можна сказати, що більшість робіт належали до драматичного жанру: Форд у «Віндзорських жартівницях» Шекспіра, Герасим Калитка у «Ста тисячах» Карпенка-Карого, Сагадієв у «Тринадцятому голові», Дугін у «Рядових» Дударєва, Чмутін у «Ретро» Галіна, Данило в «Страшній помсті» Гоголя. Але були ролі і в комедіях, водевілях та оперетах – Барон Зетта у «Веселій вдові» Легара, Дуллітл у «Моїй чарівній леді» Лоу, Лопуцьковський у «Шельменку-денщику» Квітки-Основ'яненка, Мортімер Скотт у «Цирк засвічує вогні» Мілютіна…

Полтава стала його рідним містом, як став рідним театр ім.М.В.Гоголя, у якому він знайшов вірну подругу-дружину, талановиту музикантку, артистку оркестру нашого театру – Тамару Іванівну, з якою звив своє родинне гніздечко. Мабуть, вірність, незрадливість, як на мене, стали основними рисами особистості Володимира Григоровича, а ще любов до професії, сім'ї, театру. Через липову алею гоголівського бульвару ноги самі ведуть, адже скільки десятиліть топтали вони цей шлях… А ще… Любов, якою артист не хизується, але яку живить у своєму серці все життя, – любов до рідного слова і до рідної української землі.

Здоров'я вам, вельмишановний Майстре, нехай доля пошле теплих сонячних днів і зігріває вам душу любов та шана рідних і близьких.

Від колективу гоголівців Єлизавета Орлова, завідуюча музеєм театру
Іван Мольченко, 15.10.2015, 13:19709
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень