22 серпня 2019 • № 34 (1570)
Rss  

Революція на «Сторожовому». Чи й справді полтавські льотчики одержували наказ знищити… радянський військовий корабель?

13 липня 1976 року Військова колегія Верховного суду СРСР винесла безпрецедентний вирок: до вищої міри покарання – розстрілу – було засуджено капітана ІІ рангу Валерія Сабліна. З дуже дивним формулюванням: «За зраду Батьківщині й самовільне викрадення великого протичовнового корабля «Сторожовий». По справі проходило ще 11 моряків, серед яких два офіцери, котрі теж одержали «своє». Що ж трапилося на «Сторожовому»? Чому цей корабель назвали потім «Потьомкін-2»?

«Треба менше пити!»

Пізно ввечері 8 листопада 1975 року вахтовий підводного човна Б-49, який стояв на одному з причалів Балтійського флоту в Ризі, подав команду «Людина за бортом!». Через деякий час матроси дістали промоклого до нитки чоловіка у військовій формі, який намагався по канату дістатися на Б-49. Він представився старшим лейтенантом Фірсовим з протичовнового корабля «Сторожовий» і почав щось белькотіти про «бунт на кораблі». Викликали командира… Той вислухав старлея, порадив «менше пити», а матросам дав команду переодягти офіцера, напоїти чаєм і відправити на берег. Однак і там Фірсов, який п’яним таки не був, повторив оперативному черговому шокуючу новину: на «Сторожовому» й справді бунт, який очолив сам замполіт корабля капітан ІІ рангу Саблін! Зрештою почали таки добиватися до вищого начальства, а тим часом «Сторожовий» знявся з якоря і пішов Даугавою в напрямку Ризької затоки.

Однак і цьому факту особливого значення спершу не надали, оскільки корабель мав наказ іти на плановий ремонт до Лієпаї, тож вирішили, що, можливо, там переплутали час. Зрештою далеко за північ інформація про дивного старлея і не менш дивну поведінку ВПК «Сторожовий» дійшла до командуючого флотом, який спробував зв’язатися з кораблем, однак той не відповідав. Тут уже всі не на жарт перелякалися! І знову згадали Фірсова, якого тепер уже довелося вислухати без жодної іронії…

Валерій Саблін.
Хто він – Валерій Саблін?

Валерій Саблін був морським офіцером у третьому поколінні, який на відміну від багатьох інших замполітів кораблів мав фахову морську освіту, з відзнакою закінчив і військово-політичну академію. Тут його навіть називали совістю курсу, оскільки завжди дотримувався кодексу офіцерської честі й на побутовому рівні слугував зразком для своїх товаришів. Утім помічали за ним і одну дивну річ: у той час як більшість майбутніх замполітів доволі скептично ставилася до різних марксистсько-ленінських догм, Саблін сприймав їх за чисту монету, вивчав без усякого примусу твори класиків і навіть у вільний час, коли більшість його товаришів квапилася на побачення з коханими чи в кінотеатр, його можна було застати в бібліотеці з томиком Леніна чи газетою «Правда» в руках.

Уже на «Сторожовому» Саблін одразу завоював прихильність екіпажу не лише добрим знанням морської справи, але й простотою та доступністю, постійною турботою про умови служби та побуту моряків. Тож авторитет його був беззаперечним! На кораблі він був «батьком рідним» для кожного матроса.
І все ж Сабліну не давала спокою ідея-фікс: він, усією душею комуніст, вважав, що сама партія в особі її вождів «пішла не туди» і створену нею радянську систему конче треба перебудовувати «на ідеалах добра і справедливості». Під час довгих походів він постійно вів подібні бесіди передусім з матросами, вважаючи, що саме ці молоді хлопці ще не заплямували власну совість брехнею і пристосуванством. Таким чином на кораблі сформувався своєрідний гурток прихильників Сабліна, які готові були за нього у вогонь і воду…
Настав час діяти!

З часом замполіт зрозумів, що жодних перспектив його «просвітницька діяльність» не матиме без рішучих дій. «Треба так хряпнути дверима, щоб почула вся країна!», – міркував Саблін. Так визрів план підняти на кораблі «революцію», аби привернути увагу керівництва держави. Час для цього теж вибрали невипадково – 7 листопада 1974 року, у річницю Великої Жовтневої революції. Однак «Сторожовий» брав участь у святковому параді, і виступ довелося відкласти на наступний день.

Аби підняти бойовий дух своїх прихильників, Саблін увечері дав наказ крутити на кораблі фільм «Броненосець «Потьомкін». Сам же зайшов до командира корабля капітана ІІ рангу Потульного і повідомив, що «гідроакустики влаштували пиятику на посту». Вони спустилися в трюм, і варто було лишень Потульному першим зайти на пост, як Саблін задраїв за ним двері!..

Коли командира було нейтралізовано, замполіт зібрав офіцерів у кают-компанії, оголосивши, що приймає командування на себе і має намір вести корабель у Ленінград, де хоче стати поруч з крейсером «Аврора» і висунути свої вимоги керівництву держави: свобода слова, боротьба з партійними привілеями, з бюрократизмом – за справжній соціалізм! Для цього Саблін підготував навіть спеціальне радіозвернення…

Більшість мічманів стала за свого замполіта, підтримали «революцію» і шестеро офіцерів з 15. Усіх інших «ізолювали», а Саблін зібрав матросів, які після «Броненосця «Потьомкін» уже не вагалися. «Панував суцільний душевний підйом, – згадував матрос Шеїн. – Те, про що досі шепталися лише в курилках, вихлюпнулося, кожен відчув власну гідність…». Таким чином 164 матроси пішли за Сабліним, не задумуючись про наслідки!

Полювання на «Сторожового»
ВПК «Сторожовий».

Сплутала карти бунтівників втеча Фірсова, однак Саблін не змінив свого рішення – довелося змінити лише маршрут корабля. Знявшись з якоря, ВПК «Сторожовий» вийшов у Ризьку затоку, узявши курс на північ… Попри відсутність на ключових постах офіцерів, команда спрацювала злагоджено і корабель уміло пройшов усі небезпечні місця. А вже через годину зі «Сторожового» надійшла телеграма: «Прошу срочно доложить Политбюро ЦК КПСС и советскому правительству, что на БПК «Сторожевой» поднят флаг грядущей коммунистической (!) революции». Далі йшли згадані вже вище вимоги, серед яких і така: дозволити виступ по радіо і телебаченню зі зверненням до народу.

А з одного з маяків тим часом доповіли: «Сторожовий» прослідував курсом у напрямку нейтральних вод… А там і до Швеції рукою подати! Тут уже переполошилося не лише командування флоту, але й у Кремлі, адже назрівав міжнародний скандал. Надійшла команда: будь-що зупинити «Сторожовий»! Вислали бойові кораблі й навіть один підводний човен, однак бунтівники уже мали певну перевагу в часі. І 9 листопада близько третьої години ночі на пошуки «Сторожового» і його нейтралізацію кинули авіацію – бомбардувальний авіаційний полк, який базувався неподалік Юрмали. Однак навіть знайти корабель у таких умовах виявилося непросто. «Сторожовий» спершу навіть переплутали з цивільним транспортником, ледь того не потопивши! Зрештою добралися і до бунтівного корабля – його теж добряче пошкодили, однак невдовзі надійшла радіограма: частині офіцерів удалося звільнитися, вони визволили командира корабля, а пораненого Сабліна затримано…

А далі було слідство, яке тривало близько восьми місяців. Сабліна, як уже зазначалося, засудили до вищої міри, і 9 серпня 1976 року вирок було виконано. Вісім років ув’язнення одержав його найближчий помічник матрос А.Шеїн, група матросів і мічманів відбулася м’якшими покараннями. Сам екіпаж розформували, корабель після ремонту перейменували, а всі відомості про заколот потрапили до папок з грифом «Секретно».

І лише за часів «горбачовської перебудови» про Сабліна знову згадали, адже фактично вона й почалася з лозунгів, які за десять років до цього висував замполіт «Сторожового». Утім ні Саблін, ні Шеїн так і не були реабілітовані за статтею «Зрада Батьківщині».

Полтавський слід у справі «Сторожового»

А згадали ми про цю дивовижну історію ось чому. Не так давно у Санкт-Петербурзі вийшла книга такого собі А.Бондарєва «Іти на таран!», де у досить довільній формі переповідаються події довкола «Сторожового». Є там згадка і про Полтаву: «Полк стратегічної авіації, який базувався в Полтаві, одержав завдання – ракетою Х-22 з літака ТУ-22-М3 потопити корабель. А в разі невдачі – іти на таран! Про це доповіли «нагору», а звідти відповіли: «Згодні. Чекайте наказу». Команда смертників сиділа і нервово курила, та через деякий час надійшов наказ: «Відбій!». Цим льотчикам пощастило, що корабель зупинила фронтова авіація».

– Гадаю, це байка, – пояснює колишній командир полтавського авіаполку стратегічної авіації Валерій Верескул. – По-перше, літаків ТУ-22-М3 на той час у Полтаві ще не було! По-друге, згадувана ракета не мала достатнього рівня точності, її скоріше можна було використовувати для враження таких великих цілей, як, приміром, авіаносці чи цілі морські з’єднання, та аж ніяк для кораблів подібного зі «Сторожовим» класу. Та й була маса інших можливостей зупинити корабель силами авіації, яка перебувала ближче. Зрештою про подібну «команду» не доводилося чути і від ветеранів. Тож її існування можна допускати лише теоретично…

Від «Потьомкіна» до Плешкіса

Бунт на кораблі – явище в морській практиці доволі звичне. У Росії ж найвідоміший подібний випадок – історія все того ж «Потьомкіна». Як відомо, 1905 року на броненосці спалахнуло повстання, підтримане жителями Одеси, де базувався корабель. Зрештою бунтівники покинули місто і відпливли до румунського порту Констанци. Більшість матросів залишилася в еміграції, частину з них судила царська влада, а керівника повстання Матюшенка розстріляли. Ця історія і стала основою для класики радянського кіно – фільму Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», знятого 1925 року.

Ще один загальновідомий випадок – повстання на крейсері «Очаків» того ж 1905 року, керівником якого став відставний офіцер Петро Шмідт. До речі, намагаючись «наблизити» його до простих матросів, у радянській історії того повсякчас називали лейтенантом, хоча відомо, що Шмідт був капітаном ІІ рангу. Розстріляний разом з іншими учасниками повстання за вироком військово-польового суду. Радянська влада всіляко пошановувала Шмідта, а от знаменитий роман Ільфа і Петрова «12 стільців» зіграв з ним злий жарт: дітьми лейтенанта Шмідта відтоді називають шахраїв-самозванців.

На зорі радянської влади повстання на кораблях теж були доволі звичним явищем. Відомо, що так званий Кронштадтський заколот почався на лінкорі «Полтава». А от починаючи вже з 20-х років випадок на «Сторожовому» був чи не єдиним більш-менш організованим спротивом владі.

Щоправда, був іще один – доволі анекдотичний – випадок викрадення військового судна за кордон. Капітан плавучої бази підводних човнів «Смольний» Йонас Плешкіс зумів так переладнати навігаційне обладнання, що екіпаж, сам того не відаючи, привів плавбазу до… шведського острова Готланд. Сам Плешкіс попросив тут політичного притулку і невдовзі опинився у США, де працював програмістом. У СРСР же його заочно засудили до смертної кари.
Броненосець «Потьомкін».
Віталій Скобельський, 05.11.2015, 14:33814
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень