26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Чиї імена мають зникнути на Полтавщині? Жертвою декомунізації може стати і партизанський командир Сидір Ковпак

Відкриття пам'ятника 1948 рік.
Нещодавно до Полтави привезли зі столиці скульптуру Івана Мазепи. Офіційно сам пам'ятник на Соборному майдані ще не відкрили, але «оглядини» вже влаштували: тисячі полтавців змогли побачити творіння скульптора Івана Білика. Тож незабаром епопея зі встановлення пам'ятника одному з найвидатніших гетьманів України, доля якого трагічно пов'язана з Полтавою, має врешті благополучно завершитися. А тривала ж вона понад десять років!

Ще на початку 2000-х голова обласної «Просвіти» Микола Кульчинський ініціював збір коштів на спорудження пам'ятника Івану Мазепі. І хоч необхідну суму порівняно швидко зібрали, та втрутилася політика: навіть після того, як Президентом України став Віктор Ющенко, уже готовий пам'ятник продовжував припадати пилом на складі одного з художніх комбінатів. Спершу спротив чинили комуністи та регіонали у міській раді, а після її «перезавантаження» 2005 року почалися чвари між обласною та міською владами. Розмінною монетою і став багатостраждальний пам'ятник: дозвіл на його встановлення міськрада то давала, то скасовувала, а зрештою все застопорилося на рівні виділення конкретного місця. Так і промайнуло майже десять років!

Тепер установлення пам'ятника Івану Мазепі в обласному центрі полтавці пов'язують з реальним початком декомунізації в місті. Здавалося б, яке відношення має гетьман до радянської символіки? Але саме на постаті Мазепи й ламали останнім часом списи представники місцевих демократичних партій та об'єднань з одного боку і їхні опоненти з табору прихильників КПУ та відверто проросійських симпатиків з іншого. Адже Полтава досі вважається в Росії «городом русской славы», а Мазепа – зрадником.

У Котельві є пам'ятник Сидорові Ковпаку і його музей.
Отож першим етапом реальної декомунізації полтавці вважають повалення пам'ятника Леніну в березні минулого року, а Мазепа має дати поштовх уже другому етапу.

Не можна сказати, що в Полтаві досі не боролися з різними радянськими символами і топонімікою. Але процес цей зазвичай ішов надто мляво і не мав жодної системності. Адже вулиці і площі міста, перейменовані за часів незалежності, можна перерахувати на пальцях. Так, площа Дзержинського свого часу стала майданом Незалежності, площа Луначарського – майданом 1100-річчя Полтави, вулиця Раднаркомівська – Грушевського, братів Литвинових – вулицею Конституції… От, власне, й усе. Усі інші вулиці якщо й перейменовувалися, то лише частково. Так, частину вулиці Куйбишева свого часу перейменували на вулицю імені В'ячеслава Чорновола. Тепер, якщо йти однією й тією ж вулицею через центр міста, то з одного боку площі вона Куйбишева, а з іншого – Чорновола! Таким же чином перейменували частину вулиці Рози Люксембург на Раїси Кириченко, а Карла Маркса – на Козака.

А тим часом одна з центральних вулиць міста досі носить назву вождя світового пролетаріату, є вулиці Карла Лібкнехта, Клари Цеткін, Калініна й інших діячів комуністичного руху та радянської доби. Є й вулиця Жовтнева, хоча більшість молодих полтавців уже жодним чином не пов'язує цю назву з революційними подіями 1917-го.

Так само, як мало хто знає, що й вулиця Артема названа на честь революціонера Федора Сергєєва (партійний псевдонім Артем).

Та найбільша «комуністична» біда Полтави – це цілі два райони міста: Ленінський і Октябрський. Причому останній із них так називається й офіційно: на відміну від однойменної вулиці він не Жовтневий, а саме Октябрський! І досі ніхто не зміг навіть приблизно підрахувати, чого вартувало б принаймні фінансово перейменування цих двох районів.

З огляду на сучасні реалії немало «топонімічних бід» і в самій області. Наприклад, одне з найбільших міст Полтавщини – Комсомольськ! Питання? Питання. А ще є місто Червонозаводське. І в кожному з цих та інших міст і селищ області – загалом десятки вулиць Леніна, Калініна, Петровського, Лібкнехта, Маркса й Енгельса, Фрунзе…

– Проблема ще й у тому, – пояснює історик Олександр Білоусько, – що чимало топонімічних назв місять у собі, так би мовити, прихований зміст. От, наприклад, у Полтавському районі є велике село Кротенки. Дехто думає, що назване воно за місцевістю, де, мовляв, водилися відомі ссавці. Насправді ж на зорі радянської влади село перейменували на честь голови місцевого комнезаму С.Г.Кротенка, а до того часу це була Семенівка. А скажімо, у самій Полтаві є вулиця Тевелєва. Хто це такий, сьогодні не скаже ніхто навіть з тих, хто живе на самій цій вулиці. А Мойсей Тевелєв – один із керівників так званої Донецько-Криворізької республіки – форпосту більшовиків на сході України, яка слугує певним прообразом і для нинішніх сепаратистів на Донбасі.

До речі, і Кротенко, і Тевелєв потрапили до чорного списку, який нещодавно оприлюднив Інститут національної пам'яті. Є в ньому й ім'я Василя Чапаєва. До Полтавщини він жодного стосунку не мав, однак нема такого міста чи селища в області, де не було б вулиці, названої на честь легендарного комдива часів громадянської війни. Є навіть кілька Чапаєвок, а в Лубнах та Довгалівці Великобагачанського району до того ж установлено пам'ятники. До речі, «довгалівському» Чапаєву (тут колись був колгосп його імені) у радянські часи позаздрили б і у великих містах –
він (з архітектурної точки зору) був одним із кращих пам'ятників герою війни (і анекдотів!) у всій Україні.

Та найбільше дискусій серед полтавських істориків і краєзнавців викликала поява в тому чорному списку… знаменитого партизанського командира, двічі Героя Радянського Союзу Сидора Ковпака, уродженця Котельви. У Полтаві й майже в усіх містах області є вулиці його імені, а в самій Котельві – пам'ятник і музей. Існує навіть обласна премія ім.С.Ковпака, яка вручається за досягнення на ниві військово-патріотичного виховання молоді.

Чим же завинив Сидір Артемович перед Україною? Імовірно, постраждав через те, що тривалий час працював заступником Голови Президії Верховної Ради Української РСР (1947–1967). Принаймні більше жодних інших посад у тому списку не названо.

Хоча більшість полтавських істориків і представників громадськості, а передусім земляки прославленого партизанського ватажка виступають категорично проти такого однобокого, на їхню думку, трактування біографії Сидора Артемовича. Адже й справді виходить якась дурниця, коли уявити, що в Полтаві залишаться вулиці маршалів Радянського Союзу Конєва і Бірюзова, вулиця Героїв Сталінграда, а вулицю Ковпака доведеться перейменувати!
Віталій Скобельський, 05.11.2015, 14:421184
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень