10 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Черга за гасом стояла до самої вулиці Фрунзе

Щоб відгадати куточок Полтави, зображений на фото 1965 року, варто було побачити каланчу на тлі неба. Далі стає зрозуміло, що на знімку – парна сторона вулиці Шевченка і будинки від №42 до №50. 50 років тому, як бачимо, вулиця була із двостороннім рухом, а ще на узбіччях росли молоді дерева.

У Державному архіві Полтавської області у звіті Управління головного архітектора Полтави зберігається карта «Район Октябрського ринку, 1948 рік». На ній крайній ліворуч двоповерховий будинок №50 значиться як база «Головтракторзбут», ще один двоповерховий старовинний будинок №46 – база «Головтекстильзбут».

– Будівлі вздовж вулиці Шевченка під №№ 44 та 46 – це типові торговельні будівлі середини та останньої чверті ХІХ ст. Яскравим взірцем став будинок під №46 – він має багату пластику фасаду на другому поверсі. Перший не деталізували, тому що декор був закритий рекламою та маркізами для захисту від сонця. Усі елементи оздоблення таких будівель виконувалися з фігурної цегли. Згідно з планом, такі будинки мали внутрішні двори, де влаштовувалися склади. Не стали винятком і будівлі на вулиці Шевченка. Хоча вони і були пошкоджені в 1943 році, однак частина внутрішніх крил, які формували такі двори, збереглася. Будинок за №50 – це теж історична торговельна будівля, але вже дещо зі зміненим фасадом (він обкладений плиткою). Вочевидь, між будинками №50 та №46 мав з'явитися подібний до них двоповерховий, вірогідно, із проходом у двір. Однак його так і не збудували, і донині ми бачимо на цьому місці, мабуть, найстаріші на відрізку будівлі – №№ 48 та 50-А, – розповідає кандидат архітектури Артур Ароян.

Тепер слово нашим читачам. Найбільше різних версій було відносно того, що розташовувалося у двоповерховій будівлі на вулиці Шевченка, 50. Казали, що там діяв УТОГ, картонажна фабрика, управління закладів громадського харчування (в народі «Общєпіт»), а Олег Литвиненко запевняє, що й фабрика «Хімпластмас», адже будучи школярем ходив туди на екскурсію дивитися, як виготовляють пластмасові стаканчики.

Тепер «перескочимо» на правий фланг знімка. Усі добре пам'ятають кафе «Ластівка» (Шевченка, 42), яке згодом стало їдальнею. До речі, тоді будинок тільки-но здали в експлуатацію.
– Двоповерхова споруда №№ 44, 46 колись належала купцям та торговцям, що звели будинки біля Новоселівського ринку. З 1947 року у них працював завод «Легмаш». Ліквідований він був у перші роки незалежності України. Нині площа будівлі розподілена між багатьма орендаторами, – розповіла Надія Солдатова.

– На цьому підприємстві робили швейні промислові машинки для фабрик, – доповнив Станіслав Новохацький. – А в будинку №50-А був магазин «Тканини», у якому я в 1966 році придбав вельветовий костюм.

Людмила Бугаєвська згадувала, як учні школи №1 давали концерти для своїх шефів із заводу «Легмаш».
– У дерев'яному одноповерховому будиночку (Шевченка, 48) продавали галантерею, товари артілі імені Лесі Українки, продукцію трикотажної фабрики. Користувалися попитом товари ширвжитку: дитячі шапочки та шарфики, тапочки-балетки. Між будинками на вулиці Шевченка, 44-46, та 50 був вхід на територію трикотажної фабрики. У цих цехах виготовляли жіночий верхній одяг (піджаки, кофти, светри). Нині це вхід на дрібнооптовий ринок, – цитуємо знову лист Надії Солдатової.
Найбільше інформації знайшлося по скромному одноповерховому будинку на Шевченка, 50-А, що видніється за «Волгою». Він, до речі, єдиний серед усіх будинків на фото, який уцілів після 1943 року. Читачка Людмила Пелипенко розповіла, що тут у повоєнні роки давали хліб по картках. А ще в цей період готували їжу на примусах та керогазах, для яких був потрібен гас.

На фото початку 1950-х відбуваються останні оздоблювальні роботи на будівлі, з якою пов'язані кращі роки багатьох полтавців. Що це за будівля, якщо є цікаві спогади, поділіться.
– Гас містився у великих бочках, і тому потрібен був широкий вхід, архітектура магазинчика з аркою якраз це дозволяла робити, – свідчить Костянтин Волинський. – Наприкінці 1950-х мене мати посилала сюди за гасом, а в середи-ні 1960-х тут був чудовий книжковий магазин, де за копійки можна було придбати гарну книгу.

– Мені теж неодноразово доводилося вистоювати чергу за гасом, яка, бувало, тяглася до самої вулиці Фрунзе, – приєднується Віктор Форманчук. – Продавець неквапливо черпав з бочки і наливав паливо нам у бідончики. Коли в 1950-х провели газ, ці черги зникли. А пізніше тут з'явився магазин «Тканини», товар у якому купувала полтавська еліта, бо матеріал був вишуканий і дуже дорогий. Прізвище директора – Вайсман. Наприкінці 1970-х років тут відкрили книжковий магазин «Жовтень».

Завершимо цитатою з листа Тетяни Кириченко: «Нині на вулиці Шевченка в районі центрального ринку велика кількість магазинів, завжди людно. Вулиця перевантажена транспортом, а величезна кількість реклами засмічує її. А за рекламою не видно вишуканої архітектури будинків».

Дякуємо читачам за високу активність, відповіді були цікаві та рівноцінні, і якщо когось визначимо переможцем, образяться інші. Тому, як кажуть, перемогла дружба.

А тепер запитання до наступного, 26, етапу вікторини «Знаю Полтаву». На фото початку 1950-х відбуваються останні оздоблювальні роботи на будівлі, з якою пов'язані кращі роки багатьох полтавців. Запитання просте: що це за будівля, якщо є цікаві спогади, поділіться.

Наші реквізити: 36000, м. Полтава, а/с 50, телефони: 7-92-11 або 2-57-76, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua.
Володимир Сулименко, 25.11.2015, 16:161119
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад