26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Юрій Бондарь: Створювати нові постановки — це як новий подих, нові відчуття!

Полтаву сміливо можна вважати танцювальним містом. Діють десятки різноманітних клубів, колективів та студій. Кожен із цих хореографічних осередків унікальний і неповторний: спеціалізуючись на різних стилях, індивідуальних чи ансамблевих постановках, вплітає свою барву до вінка слави Полтави. Та є колектив, вишуканість якого причаровує з першого погляду на все життя – Народний самодіяльний ансамбль бального танцю «Фестиваль» Полтавської ЗОШ № 30.

Пластичність та витонченість рухів, елегантність та неповторність образів завжди були візиткою «Фестивалю». Завітавши на його виступ, з першої секунди поринаєш в атмосферу аристократичного балу. Але заради сценічної легкості й синхронності пройдено так багато репетицій і вкладено таку неймовірну працю, що овація – це найменше, чим глядачі можуть винагородити танцюристів.

Ансамбль «Фестиваль» – лауреат всеукраїнських фестивалів «Повір у себе» СПОУ (1990, 1993, 1995, 1999), володар першої премії конкурсу дитячих шоу-програм «Чудо-веселка» на міжнародному фестивалі «Слов’янський Базарчик-2002» (Одеса), призер міжнародного конкурсу «Усмішки моря-2003» (Болгарія): друге місце в молодшій та перше місце у старшій вікових категоріях, учасник мюзиклу «Артек – восьме чудо світу» в рамках міжнародної зміни «З днем народження, Артек!» у Гурзуфі. 2004-й – рік здобуття звання лауреата всеукраїнського телевізійного конкурсу «Крок до зірок». У 2008 році Юрій Бондарь зі своїми вихованцями входили до складу міської делегації, яка здійснила офіційний візит до Німеччини для укладення договору «Про співпрацю між містами-побратимами: Полтава і Філдерштадт». Колектив – постійний переможець та володар гран-прі міського та обласного фестивалів художньої самодіяльності учнівської молоді «Світ дитячих захоплень».

Про зірки й терни мистецького шляху свого колективу нам розповів відмінник освіти України (1985), нагороджений грамотою Кабінету Міністрів України (2004), переможець всеукраїнського конкурсу Міністерства освіти і науки України «Керівник гуртка-2006», нагороджений знаком «Софія Русова», подяками міського голови (2002, 2007) керівник Народного самодіяльного ансамблю бального танцю «Фестиваль» ЗОШ №30 Юрій Бондарь.

– Юрію Борисовичу, пригадую, як ще дівчинкою на всеукраїнському фестивалі в Одесі стала свідком тріумфальної перемоги вашого колективу. Але ж це неймовірно – рік за роком брати звичайних школярів до підготовчої групи і виховувати з них чемпіонів! Складно починати ось так кожного разу, узявшись за крихітну довірливу долоньку?
– Мені дуже пощастило в житті. По-перше, завдяки моїм батькам. Тато в молоді роки виступав у самодіяльному театрі, грав на трубі, любив танцювати, мама мріяла бути вчителем. Життя розпорядилося інакше. Мої батьки – інженери, працювали на турбомеханічному заводі. Та я, мабуть, успадкував їхні мрії: став учителем і тренером з бальних танців.

По-друге, мені пощастило зустріти Валентина Шрамка, який і відкрив для мене світ бальних танців. Його ідея створити в нашому місті ансамбль бального танцю втілилась у життя звучним ім’ям «Грація». Це був далекий 1976 рік. До речі, саме Валентин Євгенович надихнув мене створити ансамбль на базі школи №30 Полтави, куди я при-йшов працювати вчителем математики.

І, по-третє, мені пощастило потрапити саме в 30-ту школу, у якій мені, молодому педагогу, повірили і довірили працювати в експерименті з поглибленого вивчення музики і занять ритмікою у молодшій школі. Маю надію, що не підвів тодішніх директора школи Інну Лубан та вчителя музики Зінаїду Улахович.

І за багато років, що минули, я впевнився: спілкування з дітьми – велике щастя. Життя поряд з малечею, а потім з підлітками і юнацтвом ніколи не буває одноманітним і нудним. Кожен день приносить щось нове, не буває схожим на інші. Кожне нове покоління унікальне. З кожним тренуванням вихованці змінюються і спонукають змінюватись тебе. А найприємніше заслужити їхню любов, що, повірте, непросто.

– Не раз я була у вас на репетиції – звичайна школа пропонує незвичайну розвиваючу програму для дітей. Хто був ініціатором становлення «Фестивалю»?
– Експеримент з поглибленого вивчення музики дав свої плоди. Уроки ритміки прижилися у шкільній програмі. І ще традиційно за підтримки адміністрації школи та вчителів початкової школи формуються хореографічні класи. Тепер з ними працює педагог Анжела Пащенко. Це і є основа «Фестивалю».

– Чи обирають ваші випускники собі долю професійних тренерів-хореографів, здобувають фахову освіту? Відслідковуєте потім їхні долі за більш ніж 30 років?
– Так, є серед випускників «Фестивалю» професійні хореографи. Багато з них працюють у Полтаві. Мені приємно зустрічатися на конкурсах з бальних танців з Євгеном Бронніковим (ТЦ «АвіаДенц») та Валентином Васіним (студія «Час Танцювати»), які перші танцювальні кроки зробили в залі «Фестивалю». Олександр Прокопенко очолює Полтавську обласну організацію Федерації танцювального спорту України. Вікторія Пиварчук – срібний призер чемпіонату України – допомагає в роботі клубу «Фестиваль».

Багатьох успішних спортсменів-«бальників» доля розкидала по світу. У далекій Америці працюють наші вихованці Дмитро Наумов, Дмитро Сайковський, Сергій Триль. В Ізраїлі – Олена Сумкіна.

Не можу не згадати про танцювальний дует «Free Life». Оксана та Максим Апушкіни мають гарну танцювальну долю: клуб «Акцент», клуб «Фестиваль», ПДПІ «Грація», Академічний театр танцю Вадима Єлізарова (м.Севастополь), з яким гастролювали в багатьох країнах світу. Останнім часом працювали постановниками мюзиклів і шоу в Туреччині. Нині дует у творчому пошуку, радує своїми постановками глядачів Полтави й інших міст України.

– Що доброго робить для дитини хореографія? І коли вже не рано віддавати дитя до танцювального колективу?
– Як відомо, хореографія – це мистецтво танцю. А танець – це пластичний вираз людських емоцій за допомогою гармонійних рухів тіла в супроводі музики. На превеликий жаль, сучасні діти, що приходять до школи, фізично слабкі. Великі навантаження, непродумані з точки зору фізіології дитини навчальні програми призводять до того, що 90 відсотків випускників – хворі! Тому заняття хореографією дає змогу дітям тренувати своє тіло, виправляти поставу, гармонійно розвивати м’язи. Крім того, дуже важливе живе спілкування, не через екран монітора або просунутого гаджета!

Деякі батьки хваляться вмінням своїх трирічних дітей грати в ігри на телефоні. На мій погляд, це велика помилка. Проблема першачків полягає в невмінні формулювати і висловлювати свої думки, вони мають невеликий словниковий запас, адже з монітором розмовляти не треба!

Але малеча, а до нас приводять навіть чотирирічних, така цікава і безпосередня! З нею ніколи сумувати.

– Можливо, варто такий досвід запровадити в кожній школі, щоб дітям давали хоча б ази ритміки й базові засади найпопулярніших танців?
– На мою думку, в ідеалі уроки ритміки повинні бути хоча б у початкових класах. Це важливіше за іноземну мову, інформатику. Ці предмети в старшій школі засвоюються швидше і якісніше з огляду на фізіологію і пізнавальне мислення підлітків. А фізична й емоційна складові ритміки, пов’язані з рухом і музикою, дають змогу дитині розвиватися гармонійно. За даними вчених, фізичний розвиток людини впливає на розумовий.

Тому в деяких школах працюють хореографічні студії і клуби. Завдяки муд-рим адміністраціям, хореографам-ентузіастам та небайдужим до долі дітей батькам! Та всупереч згортанню фінансування гурткової позашкільної роботи.

– «Фестиваль» самодіяльним колективом якось і називати не виходить – настільки часто діти-артисти виступають на сцені поряд з професійними артистами. Це стимулює? Як справляєтеся, адже це й додаткове навантаження, нові постановки, витрати на сценічні костюми?
– Так, у «Фестивалю» є спільні проекти з професійними виконавцями і колективами. Ми тісно співпрацюємо з Полтавською обласною філармонією. Останній виступ – у програмі «Вальс Танго» з камерним оркестром під керівництвом Абрамова. І ви маєте рацію: виступ під «живу» музику стимулює. А створювати нові постановки – це як новий подих, нові відчуття!

А з костюмами проблема. Нині дуже важко покласти на плечі батьків ще й ці витрати. Тому викручуємось як можемо.

– Після канікул ваші артисти охоче повертаються до тренувань?
– По-різному. У залежності від захопленості й темпераменту. Але великих проблем до юнацького віку немає. Старшокласники ж потерпають від навчального навантаження (9–12 годин щоденно!), та ще й з’являються особисті стосунки, що теж потребують часу!

– Що ви говорите першачкам на дебютному занятті? Чи більше їхнім батькам? І що говорите через десять років змужнілим випускникам?
– З першачками знайомимось, граємо в ритмічні, рухливі ігри і просимо вдома навчити батьків простих танцювальних рухів, які розучили на занятті. Таке завдання завжди викликає ентузіазм!

Батькам розповідаємо про наші можливості й плани. Прагнемо знайти взаєморозуміння щодо розвитку кожної дитини.

А через десять років… Уже випуск-ники говорять з нами. І тоді розумієш, що не дарма прожив ці десять років!
Марія Бойко, 30.11.2015, 15:19819
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень