26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Галина Лестєва: півстоліття на медичній ниві

Душа просить, а розум підказує, що ти не зможеш у своєму лексиконі знайти ті добрі, ніжні слова, щоб описати доброту і теплоту серця цієї жінки, працелюбства, бадьорий і завжди веселий настрій, скромність та інтелігентність. Ні, не можу мовчати, бо за 47 років свого медичного стажу не так часто зводила мене доля з такими чесними, безкорисливими людьми, до кожної клітини свого серця відданими своїй професії.

Галина Всеволодівна Лестєва народилася в м. Ростові-на-Дону, Господь щедро наділив її козацькою вродою. Її мати була українкою, лікарем за фахом, батько – російський інженер. У 1952 році після закінчення школи вступила до Одеського гідротехнічного інституту на факультет річкового транспорту. Провчилась рік, зрозуміла, що це не її стихія. Дивлячись на рідну неньку, котра все своє життя присвятила медицині, вона ставить перед собою мету здобути професію лікаря. І ось Галя – студентка Київського медичного інституту лікувального факультету, який закінчила в 1959 році. На першому курсі вона неждано-негадано зустріла своє перше кохання. Це був хлопець-українець Владлен Сидоренко. Вони так припали одне одному до душі, міцно зійшлися характерами, що вже ніяка сила не могла їх розлучити. Щирі, чисті, взаємні почуття зробили їх щасливими і вірними на все життя.

Після закінчення інституту молоде подружжя доля закинула в Туркменію, в Кара-Куми, де проходив військову службу уже лікар Сидоренко. Галині Всеволодівні довелось одягнути військову форму.


Трудову діяльність на медичній ниві молоді спеціалісти розпочали в Полтавській обласній лікарні 1961 року: Галина Всеволодівна – терапевтом, а її чоловік – невропатологом. У 1962 році були запрошені в Полтавську обласну клінічну психіатричну лікарню ім. О.Ф.Мальцева. Здобувши благородну професію, вони цілком присвятили себе боротьбі з найжорстокішими людськими душевними недугами та самовіддано служили пацієнтам.

Організаторські здібності, природний розум забезпечили її чоловіку визнання і можливість виконувати обов’язки головного психіатра області та очолити обласний психоневрологічний диспансер.

Шлях до успіху Галини Всеволодівни був дещо складнішим. Як відомо, у психіатричних лікарнях пацієнт не приходить до лікаря. У психлікарні працювало двадцять психіатрів, а вона була єдиним терапевтом. Вони обслуговували 12 відділень, котрі були розташовані в дев’яти приміщеннях, де лікувалося понад тисячу психічно хворих. Важко навіть уявити, як їй одній вдавалося обстежувати, виявляти і лікувати побічні хвороби такої кількості пацієнтів. Тож часто її можна було бачити в палатах у позаробочий час і навіть у вихідні дні. Зростав її авторитет серед хворих і колег по роботі. Колеги все частіше обмінювалися з нею думками з питань взаємовідносин з пацієнтами та її лікування.

Лестєву помітило керівництво обласного відділу охорони здоров’я і запропонувало їй очолити поліклініку лікувально-санаторного управління. А пізніше вона обіймала посаду заступника головного лікаря другої обласної лікарні. Але Галина Всеволодівна на власному досвіді переконалася, що лікар може назавжди зберегти високу професійність, забезпечувати медичні знання, уміло використовувати їх на практиці. За самовіддану працю вона удостоєна почесного звання заслуженого лікаря України в 1997 році.

Не до кожного заступника головного лікаря можна запросто зайти до кабінету. Але для нас, працівників лікарні, це було завжди доступно. Ми йшли на пораду як до матері, бо чітко знали, що нас там вислухають, дадуть пораду і завжди допоможуть.

Живе Галина Всеволодівна скромно, не в державній, а в кооперативній квартирі. Єдине, чим пишається, це багата і цікава домашня бібліотека. Понад 50 років пропрацювала вона на медичній ниві. Лише Всевишній знає, скільком пацієнтам врятувала життя, допомогла позбутися тяжких недуг, полегшити біль і повернути радість до життя. Її не балували нагородами, про неї не писали газети, її не показували на екранах телевізорів. Найвищою нагородою для неї є вдячність пацієнта. Нині Галина Всеволодівна на заслуженому відпочинку.

Колектив працівників обласної клінічної лікарні відновного лікування та діагностики щиро вітає цю порядну жінку з лагідними очима і задушевним шовковим голосом з 80-річчям і зичить їй міцного здоров’я, бажає бути ще довго з нами і бути потрібною людям.

Від імені працівників лікарні голова профкому В.Є. Філоненко
Іван Мольченко, 16.12.2015, 17:23558
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень