23 липня 2019 • № 29 (1565)
Rss  

Науковець, залюблений в історію Полтавщини

Нині Ірина Петренко – доктор історичних наук, професор кафедри педагогіки та суспільних наук Полтавського університету економіки і торгівлі. Її стежка в науку розпочалася ще під час навчання у ЗОШ № 32, яку закінчила з похвальною грамотою, а потім з відзнакою історичний факультет Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. Цей рік особливий у творчості нашої сучасниці. По-перше,у День Незалежності у Полтаві, відбулась церемонія вручення Премії імені Самійла Величка, яку отримала у номінації «Дослідження в царині історії Полтавщини» з рук мера Олександра Мамая. По-друге, підготовлена до друку унікальна книга «Церковні школи Полтавської єпархії». Вона охоплює Х!Х – початок ХХ століть. Написана вона у співавторстві з Володимиром Перервою, істориком з м. Біла Церква. По-третє, на ОД ТРК «Лтава» у вересні-жовтні записано ряд телепередач під загальною назвою «Уроки історії», що присвячені Єлизаветі Милорадович, Наталії Мірзі-Авакян та Кирило-Мефодіївському братству. А ще до цього треба додати постійну участь у Всеукраїнських та Міжнародних наукових форумах, де знайомить з історією, традиціями та культурою нашого краю..

-Шановна Ірино Миколаївно, ви щойно повернулися з міжнародної конференції «Німецькі поселення в Україні. Історичний аспект», що відбулася в Одесі. Що нового розповіли про Полтавщину мешканцям перлини біля моря у своїй доповіді?

- Я розповіла про німецьких колоністів на Полтавщині. Їх запросив перший губернатор Олексій Борисович Куракін. Їх поселення були не лише в Полтаві , а й у Кременчуці та Костянтинограді (нині Красноград Харківської області), чим вони займалися, який внесок в господарський, економічний та культурний розвиток краю. Зокрема німецькі колоністи започаткували у нас ткацьке виробництво. Вони виробляли високоякісне сукно для мундирів російської армії. Нині на Україні проживає 134 національності, в Одесі – 133. Нашу Полтавщину населяють більше 100 національностей з різноманітними культурами і релігією, зі своїми усталеними звичаями, традиціями. Раз вони проживають на полтавській землі, ми всі разом – одна велика полтавська родина. І щоб ми мали мир, спокій та підтримку різних національностей, ми повинні робити все, щоб відбувалося саме так.

-Однією з важливих сторінок вашої наукової роботи є літні школи. Чи брали ви особисто участь в роботі цих шкіл?Як ви популяризуєте їх?

- Я брала участь у роботі 23 літньої школи в 2013 році в Варшавському університеті. Цього року працювала у двох міжнародних школах на Україні . Перша - у Львові під назвою «Соціальна думка метрополита Андрія Шептицького». Вона проходила у червні в Українському католицькому університеті (УКУ). Друга – в серпні в Ужгороді. Це був українсько-німецький проект фонду Генріха Бьолля під назвою «Гендерний університет».У липні 2015 року у Варшавському університеті проходила міжнародна наукова конференція, присвячена 25-ти річчю існування літніх шкіл, де йшла мова про їх значення для Східної Європи.

-Ваша монографія «Шлюбно-сімейні відносини в повсякденному житті мирян Російської держави ХУШ ст.», що складається з двох частин, присвячена сім`ї. Сьогодні вона актуальна, як ніколи, адже в країні відбувається знецінення інституту сім`ї. Ви в своїй роботі простежуєте історичний розвиток і зміни в родині. Які ж були тенденції змін шлюбно-сімейних відносин тоді іїх вплив на подальшу долю шлюбів?

- Кризові явища у тодішньому суспільстві найбільш відчутно проявляються у сфері шлюбно-сімейних відносин. Сучасна родина переглядає систему цінностей і на перший план виступає особиста кар’єра її членів, матеріальний добробут. Ми бачимо як зміліються норми моралі, правова культура сімейних відносин. У ХУШ столітті склалася така ситуація, коли погляди на шлюб у народу і законодавства були різними. Cеред мирян побутував погляд на шлюб як на звичайну угоду. Поступово Православній церкві вдалося викорінити багатоженство та впровадити хрещення дітей. Російська модель шлюбності відрізнялася від західноєвропейської, для якої були характерні пізні шлюби (вік жінок був вищим за 25 років, а у чоловіків – 27 років) і значний відсоток неодружених сімей. У Росії переважали ранні шлюби. Економічне становище і велика дитяча смертність були основними її причинами. На вік укладання шлюбу впливали традиції та соціально-економічні умови. Відбувалися зміни і у ставленні до позашлюбних дітей, смертна кара за дітозгубництво замінена на каторжні роботи. Так у суспільство проникали засади гуманності. У цьому столітті розлучення охопили не лише еліту, а й селянство. Основними причинами розлучень були:військова служба чоловіків (рекрутські набори), заробітчанство, бажання переселитися і обжитися на незаселених слободах, незгоди у подружньому житті, заслання. Цариця Катерина П прирівняла заслання до припинення шлюбу у зв’язку зі смертю одного з подружжя.Шлюбно-сімейні традиції українців грунтувалися на тому, що шлюб – звичайна угода між чоловіком і жінкою. Проти такого погляду рішуче виступила Руська Православна Церква, що не допускала національних особливостей і демократизму. Шлюб як церковне таїнство неможливо було анулювати. Така діаметральна різниця у поглядах на шлюб існувала впродовж століття… У ХХ1 столітті зміни в суспільстві позначилися і на родині нині, проте це не означає загибелі сім`ї як такої. Нові часи відкривають нові обрії у стосунках жінки і чоловіка та дитини.

-Ірино Миколаївно, у вашій роботі «Шлюбно-сімейні відносини українців у Другій половині ХУШ ст.» ви досліджуєте період Пирятинського духовного правління. Які містечка відносилися сюди і чи було розлучення частим явищем у той період?

- Їх багато. Назву найголовніші: Пирятин, Оржиця, Яготин. У фонді Пирятинського духовного правління за 1766- 1800 роки зберігається 40справ про розірвання шлюбу, що в середньому становить по 1-2 на рік. Це дає підстави стверджувати, що офіційне розлучення не часте явище того періоду, до того ж тут міститься небагато справ про позашлюбний інтимний зв'язок, що свідчить про високий моральний рівень населення Полтавщини у ХУШ столітті.

-Ви глибоко вивчили життєвий шлях та громадсько-культурну діяльність багатогранної і неординарної жінки Єлизавети Милорадович, яка була тіткою останнього гетьмана України Павла Скоропадського, і написали про неї у монографії «Єлизавета Милорадович (1832-1890) в українському суспільно-політичному русі». Який внесок цієї меценатки та громадської діячки у добродійництво в Полтаві?

- Єлизавета Іванівна Скоропадська-Милорадович заснувала Товариство імені Тараса Шевченка у Львові, яке дослідники називають Українською Академією Наук. Вона проклала місток між східним і західним українством, чим сприяла соборності українських земель. Протягом усього життя Єлизавета Милорадович активно займалася благодійництвом. У розпал Кримської війни 1853-1856 років небайдужі жінки-полтавки, в тому числі Є.Милорадович,влаштували збори коштів для підтримки солдат. Цю благодійну діяльність висвітлювали «Полтавські губернські відомості». Жінки зібрали 900рублів і переправили їх командувачу Дунайської армії Михайлу Горчакову. Після скасування кріпацтва в 1861 році пані Єлизавета подарувала кожному селянинові по десятині землі на душу понад те. Що визначалося згідно реформи. Вона опікувалася вихованками Полтавського єпархіального жіночого училища. З 1878 року й до смерті очолювала Полтавське благодійне товариство, будучи головою його правління, якому відписала свою садибу з будинком і значний капітал. Надавала матеріальну допомогу першій жіночій гімназії та реальному училищу. Вона подарувала свій будинок Олександрівському реальному училищу, тепер це будинок Полтавського електротехнічного коледжу на вулиці Пушкіна. А ще її знали як гарну піаністку, вона брала участь у благодійних концертах,що проходили у губернському місті. Єлизавета Іванівна допомагала незаможнім учням, сплачувала за їх навчання. Ця людина ніколи не шкодувала сил і коштів на громадські потреби Полтави.

- Дякую за інтерв`ю. До нових зустрічей.

Оксана Кравченко, 24.12.2015, 10:34864
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень