10 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Приїздили гості звідусіль і питали: «Де ж та галушечна?»

«Той у Полтаві не бував, хто галушок не куштував», – писав у своїй безсмертній «Енеїді» Іван Котляревський ще у XVIII столітті. Полтавців споконвіку по-доброму називають «галушечниками», що особливо можуть підтвердити й колишні спортсмени, які в радянські часи їздили на всесоюзні змагання. Лише в 1960-х роках можновладці зрозуміли, що зайвого туриста до нашого міста можна залучити й завдяки цьому, як тепер кажуть, бренду. Лише 50 років тому в Полтаві на Жовтневій, 25, спромоглися відкрити кафе «Полтавські галушки». Щоправда, гарний початок справи не змогли належно розвинути…

Почнемо нашу історію з самого будинку на Жовтневій, 25, який звели в 1930-х роках. Про це свідчить загальна стриманість форм, великі квадратні вікна квартир та витягнуті – на сходових клітках. Такі пропорції характерні для довоєнної радянської архітектури: пізній конструктивізм, який уже почав переходити у класичний сталінський ампір. Аналіз цегляної кладки стін та фундаментів дозволяє стверджувати, що цей будинок не містить фрагментів більш давніх споруд, що стало розповсюдженим прийомом у центральній частині Полтави. Цікавим парадоксом долі виявився той факт, що цей житловий будинок не був спалений під час відступу фашистів у вересні 1943 року, хоча навколишні споруди, а особливо ті, які стояли на нинішній Театральній площі, були вщент зруйновані. На старих фотографіях та американській кінохроніці 1944 року добре видно, як будинок височіє над руїнами. Мало того, там збереглися вікна і двері.

Серед полтавських старожилів побутує дві версії, чому цей будинок уцілів. Одні кажуть, що в ньому жив якийсь поважний офіцер, інші десь чули, що окупанти хотіли закрити в цій будівлі людей та підпалити, але не встигли.
На фото 1944 року: на даху будинку на Жовтневій, 25, були фронтони та башточка, які в повоєнні роки ставили для протиповітряної оборони. Колись за цією адресою частували галушками.
Після війни був розроблений проект реконструкції Театральної площі, де будинок на вулиці Жовтневій, 25, мав отримати новий ампірний декор фасадів та просторі лоджії з боку театру. Однак цей проект, як і багато інших пропозицій по забудові площі, не були втілені через початок боротьби з «надмірностями в архітектурі». Відтак будинок зберіг свій первісний лаконічний та монументальний вигляд. У наш час на даху будинку відсутні фронтони та башточка, які в повоєнні роки ставили для протиповітряної оборони. Споруду підремонтували і здали в експлуатацію у вересні 1944 року до річниці визволення Полтави. Газети 1940-х писали: «До цієї дати було відбудовано єдиний чотириповерховий будинок на Жовтневій, №25. За два наступних роки з руїн піднято до 40 багатоповерхових приміщень».

Перший поверх будівлі займали в основному магазини військторгу, «чайні» змінювали «блинні», також була одна контора, яка активно рекламувалася в газетах. «Зоря Полтавщини» на початку 1954 року дала оголошення від Харківської міжобласної контори «Ювелірторг»: «Магазин «Ювелірторг» має у широкому виборі вироби з золота, срібла та інших металів. При магазині здійснюється скупка від населення за готівку золота і срібла різних проб у виробах і ломі. Адреса магазину: вул. Сталіна, №25». У липні цього ж року на шпальтах повідомляли, що магазин «Ювелірторг» одержав у великому виборі вироби з кришталю в срібній оправі й без оправи.
У травні 1965 року в «ЗП» вийшла маленька замітка кореспондента Г.Маркова «Полтавські галушки». Цитуємо: «У тролейбусі, що курсує від Південного вокзалу, став свідком розмови двох гостей міста:

– Не раз був тут у відрядженні, а галушок так і не поїв. У Полтаві їх не готують? Дивно!

– А я вчора їв ці галушки. Спеціальну їдальню обладнали в будинку, що поблизу театру імені Гоголя.

На вулиці Жовтневій відкрито їдальню «Полтавські галушки». У чудово обладнаному приміщенні нового підприємства громадського харчування можна добре і дешево пообідати. Шеф-повар Віра Багмет і куховар Ілля Погребний готують смачні страви, а офіціантки Варвара Ляшенко й Ася Сліпко прагнуть якомога краще обслужити людей. Завідувач їдальнею В.П.Мехович не встигає підносити книгу скарг та пропозицій… для похвальних відгуків».

Уже через рік працівники «Полтавських галушок» узяли участь у виставці на ВДНГ у Москві, де створили справжній фурор. «ЗП» у замітці «Полтавська галушечка в Москві» повідомляла, що в закладі було щодня багатолюдно, офіціанти ледве встигали всіх обслуговувати. Щоб скуштувати полтавських страв, люди напередодні приходили… записуватися в чергу. У меню закладу були представлені: борщ по-полтавськи з галушками, галушки гречані з салом, сластьони, шулики з медом і маком, сочники з сиром і сметаною та інше. Готували майстри-повари Анастасія Кущ та Галина Іващенко.

З того часу гості, які приїздили до Полтави з усього Радянського Союзу, питали: «Де ж та галушечна?». А як приходили туди, бачили інші реалії.

У серпневому випуску «ЗП» 1968 року вийшла розгромна стаття «Про млинці та галушки» за наслідками рейдової інспекції з перевірки закладів громадського харчування. Перепало на горіхи й «Полтавським галушкам»: «У цьому закладі меню обмежене, зовсім не схоже на те, що було в Москві. Замість пухких великих галушок тут подають звичайні кльоцки. Відвідувачі відстоювали черги, замовляли страву, а вона, виявляється, уже закінчилася. Незважаючи на заборону Міністерства торгівлі УРСР підприємствам громадського харчування закриватися на перерву, вони це робили, чим ці черги й створювали». Ще в публікації згадується, що на вулиці Леніна, 2, з'явилася друга їдальня «Полтавські галушки», де справи трохи кращі.

Були й позитивні моменти. У пресі писали, що багато років у «Полтавських галушках» працювала завідувач виробництвом Марія Конобієвська. За невтомну працю вона отримала медаль «За трудову доблесть», а потім найвищу нагороду країни – орден Леніна. Цим орденом у 1970-х серед працівників громадського харчування Полтавської області нагороджена лише вона.

З 1975 року полтавець Сергій Гольдштейн мешкає у квартирі на другому поверсі будинку на Жовтневій, 25, якраз над «Полтавськими галушками».

– Пам'ятаю цей будинок ще з дитинства, коли в 1944 році повернувся з евакуації в Полтаву, – згадує Сергій Ісакович. – У 1950-х деякі поверхи займав гуртожиток театру імені Гоголя, згодом тут жили відомі артисти Євстигнєєв, Моровщик, Плахотніченко. У дворі будинку фруктовий сад і табличка «Цей сад з мешканцями будинку заклав полковник Г.П.Набойченко». Кому треба було поїсти, ішли в «Галушки» (тут тепер магазин «Прем'єр»), а кому випити – повертали праворуч у забігайлівку, де нині магазин «Вінтаж». Ці заклади радості мешканцям нашого будинку не доставляли: гамір, неприємні запахи, антисанітарія. Тому вони часто писали скарги в інстанції. У середині 1980-х бізнесмени зробили з «галушок» кафе «У самовара», а згодом тут оселилися «тихі» магазинчики.

Справді, у путівнику 1989 року «Полтава: книга для туристів» значиться, що дві їдальні «Полтавські галушки» розташовані за адресами Гоголя, 33, та Леніна, 2.

Консультант – кандидат архітектури Артур Ароян
Володимир Сулименко, 29.12.2015, 17:171645
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад