18 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Роздуми над запитанням вікторини подовжують життя

Номер, у якому було чергове завдання вікторини «Знаю Полтаву», вийшов напередодні дня Святого Миколая, тому читачі легко здогадалися, що споруда на фото 1990-х років – це Свято-Миколаївська церква. Історію храму, яка була надрукована в №51 «ПВ» 2013 року, повторювати не будемо. До речі, саме тоді громада Свято-Миколаївської церкви відзначала своє 20-річчя.

Багато дзвінків та листів редакція отримала від людей, які ходять у цей храм нині, або щось пам’ятають з його минулого.

«Моя бабуся називала церкву Миколаївською, розповідала, що 100 років тому там була школа для бідних, де навчалися дівчатка протягом чотирьох років, – пише Людмила Новохатько. – Бабуся була випускницею цієї школи. У сімейному архіві є фото їхнього класу, датоване 1912 роком. У день Святого Миколая 19 грудня я була біля ікони цього святого, поставила свічку, попросила здоров’я всім живим, а Україні – миру! Наступного дня написала вам листа».

Поміж учених існує дві думки про те, звідки почала розбудовуватися Полтава. Одні вважають, що з Іванової гори, інші, що саме звідси, де стоїть Свято-Миколаївська церква, розросталися перші поселення нашого міста.

«Ще учнями початкової школи взимку ми ходили на Миколаївську гору, щоб покататися на санчатах. Транспорту на початку 1950-х років містом їздило мало (люди пересувалися на підводах), тому дітлахи з'їжджали з гірки в повній безпеці. Пізніше в цій будівлі розміщувався художній комбінат. У ньому свого часу працювало чимало полтавських художників. З правої сторони фотографії видно одноповерхові ветхі будівлі, що теж належали художньому комбінату», – написала Надія Солдатова.

«У роки мого дитинства інститутський гай здавався нам, хлопчакам, справжнісінькими лісом. Тут ми проводили «баталії», граючись у «войнушку», розпалювали багаття, – згадує Сергій Зозуля. – Та справжнім раєм літньої пори для всіх нас був занедбаний фруктовий садок, що ріс саме біля підніжжя гори, на якій височіла двоповерхова кам’яна будова. Як диво, край саду ріс очерет і било невеличке джерельце. Поміж себе ми називали цей садок «попівським» тому, що в будиночку зі стрілчастими вікнами, як ми вважали, жив піп зі своєю сім’єю (до речі, будинок зберігся і до нашого часу за адресою: вул. Леніна, 36). А в садок ми залазили зрозуміло для чого – красти яблука, груші, абрикоси. І тільки-но хто виходив з «попівського» будинку, ми з повними пазухами ще зелених плодів гепались у некошені хащі чистотілу та полину навпіл з жалючою кропивою. Якось свою бабусю запитав, що то за двоповерховий будинок стоїть на горі? Вона мені розповіла про церкву Святого Миколая, де на той час були якісь майстерні».

До речі, телефонувала читачка Галина Сізова й розповідала, що мешкає саме в домі, де колись жили батюшки. А ще десь чула, що у 1909 році цар Микола ІІ відвідував Свято-Миколаївську церкву.

Ми особливо не розраховували, що читачі назвуть усіх людей на фото, але декого вони впізнавали.

Читачка Валентина Моїсеєнко розповіла, що життєвий випадок її колись привів у Свято-Миколаївську церкву, де знайшла віру. На фото вона впізнала отця Стефана Водяника (четвертий ліворуч), який на ОДТРК «Лтава» веде програму «Вектори духовності», править у храмі Тихона Задонського на Затуринському кладовищі. Третій праворуч у плащі – Сергій Знаменський, парафіянин, був старостою церковної громади. Поруч з ним у капелюшку Ніна Михайлівна Знаменська, яка при церкві розпоряджалася справами, продавала свічки.

Полтавка Алла Гранько пригадує перші роки становлення громади.

Ялинок на відкритому повітрі в нашому місті чимало. Де була ця красуня і в який період? Можливо, ще якісь спогади навіє це чудове фото Сергія Назаркіна?
«У 1993 прийшла до мене сусідка і каже, що відкрили Миколаївську церкву, роблять ремонт. Чим могла, почала допомагати. Збирала торби, а зять завозив у церкву, – згадує Алла Петрівна. – Мій чоловік, який жив раніше на Очеретянці, згадував, як його дід до війни співав у церковному хорі. Правив там батюшка Павло і по-сусідськи ходив до них у гості. Якось я прийшла до церкви, а там священик каже, що привезли два підсвічники із Західної України, якщо не заплатимо найближчими днями, продадуть іншим. Ми родиною зібрали кошти і придбали ці речі, а згодом допомогли, щоб у церкві з’явилося розп'яття».

Наш постійний читач Микола Дорошенко знає про цю церкву, від якої мешкає неподалік, чимало. Розповідав багато захоплюючих фактів про вишукану архітектуру, підземні ходи, у яких люди ховалися від навал, і багато іншого.

– З дружиною ходимо у Свято-Миколаївську церкву освячувати паску, якраз на оці бетонні блоки й ставимо кошики, – каже Микола Михайлович. – А ще мені імпонує тут ставлення до людей та немає «такси», даєш стільки коштів, скільки дозволяє матеріальний статок.

Наш наймолодший учасник вікторини Олександр Саєнко у своєму листі теж написав, що в церкві гарне обрамлення, іконостас. Він відвідує її з великим задоволенням.

Усі відповіді були різнопланові й цікаві, а переможницею 29 етапу редакція визначила Аллу Гранько.

У 2015 році ретро-вікторина «Знаю Полтаву» пройшла, можна сказати, процес свого становлення. Нам була важлива кожна ваша відповідь, навіть лаконічна, навіть неправильна. Читач Петро Бондаревський якось сказав, що йому часто доводиться довго метикувати над фотографією, щоб відгадати, де ж це місце. «А якщо інтенсивно мислиш, подовжуєш собі життя», – цитуємо Петра Карповича.

Хочемо дізнатися, які етапи вікторини «Знаю Полтаву», на вашу думку, були найцікавішими? А запитанням до 30 етапу створимо новорічний настрій. Ялинок на відкритому повітрі в нашому місті чимало. Де була ця красуня і в який період? Вона штучна чи натуральна? Можливо, ще якісь спогади навіє це чудове фото Сергія Назаркіна?

Наші реквізити: 36000, м. Полтава, а/с 50, телефони: 7-92-11 або 2-57-76, електронна пошта info_visnik@ukrpost.ua, сайт www.visnyk.poltava.ua.
Володимир Сулименко, 05.01.2016, 15:531206
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад