13 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Дякую, данке, мерсі, хвала, сенк’ю, граціе…

У кожній країні слова подяки звучать по-різному, але їх суть від цього не змінюється: вони дозволяють символічно повернути людині зроблене нею добро.

Аби нагадати людям про необхідність дякувати, міжнародні організації ООН та ЮНЕСКО ініціювали відзначення 11 січня Всесвітнього дня «спасибі».

Ми чудово розуміємо значення гарних манер, їх необхідність у повсякденному житті, але найчастіше висловлюємо подяку мимохідь, не замислюючись про її значення, тоді як слова подяки мають дивовижні властивості. Але вимовляти їх не варто, коли людина в роздратованому стані. Психологи вважають, що слова вдячності – це знаки уваги, вони – усне «погладжування» і здатні зігріти своїм теплом. Справжня вдячність – лише та, що йде від щирого серця.

– Відповідно до теорії вивчення поведінки, ставлення до нас ближніх визначається нашою реакцією. Дії, які ми заохочуємо або винагороджуємо, повторюються набагато частіше, у той час як вчинки, які ми ігноруємо, стають рідкістю. Спеціалісти з поведінки називають це явище «посиленим поверненням», –
говорить Ірина Івлєва, психолог, голова Полтавського обласного осередку Української спілки психотерапевтів. – Схема виглядає так: поведінка – подяка або похвала – повторення; поведінка – байдужість – зникнення. Тож бажано винагороджувати ті вчинки, які нам подобаються. Водночас не варто прагнути карати за ті вчинки, які вам не подобаються, бо є люди, які сприймають покарання як винагороду.

Існує безліч підтверджень того, що, чим більше ви говорите добрих слів, тим більше ви їх чуєте у відповідь.
– Коли співрозмовник бачить, що ви проявляєте почуття до нього, він набагато швидше відкривається вам. Тож доклавши зовсім небагато зусиль, ви зможете добитися позитивної реакції, яка допоможе побудувати вам теплі й довірливі взаємини, – зауважує Ірина Івлєва. – Ще один вирішальний аргумент на користь позитивних висловлювань полягає в тому, що вони допомагають створити відкриту і дружню атмосферу, у якій ближні можуть усвідомити свою людську цінність. Деякі люди помилково вважають, що якщо висловлювати захоплення своїми дітьми, друзями, чоловіком або дружиною, то вони стануть лінивими. У результаті такі люди обирають тактику «досконалості немає меж!». Дослідження в галузі психології показали, що негативна стратегія рідко йде на користь. Навпаки, набагато частіше вона шкодить. Замість того, щоб нескінченно прагнути досконалості, люди, які зустрічають постійний негативний зворотний зв'язок, стають надто обережними, закритими, у них занижується самооцінка. Через деякий час вони взагалі можуть припинити будь-які дії. Серед небагатьох, хто все ж зумів досягти успіхів завдяки такій стратегії, дуже мало людей, які отримали задоволення від свого успіху. Більшість із них, згадуючи критичні голоси з минулого, усе одно знаходять привід для скарг.
Тож дякувати потрібно за все і щодня. Згадаємо декілька простих ситуацій повсякденного спілкування, коли важлива подяка. Наприклад, розмова по телефону.

– Більшість людей переконана, що з дитинства вміє розмовляти по телефону. Проте виявляється, що не всі знають, як говорити, звертаючись у будь-яку компанію чи контакт-центр за інформацією. А представникам компаній приємно чути, коли ті, хто їм телефонують, на початку вітаються і представляються, а в кінці розмови дякують співрозмовнику, – зазначає психолог. – Такі прості речі сприяють не лише ідентифікації, коли стає зрозуміло, з ким розмовляємо, а й подальшому контакту. Ще один спосіб продемонструвати вихованість – листи, електронні або звичайні. Навіть після проходження співбесіди варто відправити короткого листа з подякою. Адже роботодавець теж потребує теплих слів! Потрібно дякувати співробітникам, якщо вони виконали важливу роботу, зробили більше, ніж було потрібно. При цьому не вичавлювати із себе подяку, а висловлювати її щиро тоді, коли люди її справді заслуговують.

На перший погляд, приймати похвалу простіше, ніж хвалити. Однак, виявляється, тих, хто не вміє правильно приймати подяку, ще більше, ніж тих, хто не вміє правильно її висловлювати.

– Існує лише одне універсальне правило для тих, хто приймає похвалу: у будь-якому випадку ви маєте сказати «дякую», – говорить Ірина Івлєва. – Головне – бути щирими у своїх почуттях. Ні в якому разі не варто применшувати свої досягнення, але й не потрібно намагатися посилити похвалу на свою адресу, додавши до неї подяку самому собі. Досить сказати з гідністю: «Дякую вам! (Я вам вдячний (а)!)» і посміхнутися.

«Спасибі» чи «дякую»?

В українській мові сьогодні вживається два «вдячних» слова – дякую та спасибі, які мають різне походження.
– Два слов'янських слова «спаси боже» в процесі використання злились у цілісність «спасибі». Слово «дякую» запозичене з польської мови, – пояснює Микола Степаненко, доктор філологічних наук, професор, академік Академії вищої освіти України, ректор ПНПУ ім.В.Г.Короленка. – У мовознавстві є поняття дублети, варіанти і синоніми, так-от «спасибі» і «дякую» – слова-дублети, тобто вони рівноцінні. Але мова еволюціонує, і з огляду на традицію 20-х років минулого століття, коли наша мова була найукраїннішою, сьогодні функціонально активнішим стає слово «дякую».

Отож неважливо, яке з цих слів оберете саме ви. Сказані від щирого серця будь-якою мовою ці слова допомагають нам стати ближчими одне до одного, передають енергію добра і світла від однієї людини до іншої.

«ПВ» запитав у полтавців, чи знають вони про Всесвітній день «спасибі» та наскільки важливо дякувати одне одному і за що:

Людмила, пенсіонерка:
– Сказати «спасибі» – найпростіший спосіб зробити світ трішечки кращим. Особисто я завжди всім дякую – чоловіку, який поступився мені місцем у транспорті, продавчині в магазині, яка упакувала придбані продукти, тощо. Якщо є за що подякувати, треба обов'язково це зробити.

Анатолій, учитель історії
– У тій ситуації, що сьогодні склалася в нашій країні, треба постійно намагатися підняти життєвий тонус собі та ближнім, і найпростіше це зробити, щиро дякуючи. Я дуже вдячний своїй дружині за наших прекрасних дітей, мамі просто за те, що вона мама, усім добрим людям, за те, що вони не втрачають оптимізму.

Антон, геофізик:
– Напевне, останнім часом ми рідко стали говорити близьким приємні слова, цю ситуацію треба виправляти. Дякую своїм друзям, за те що допомагають мені із пошуком роботи. Тепер з роботою стало досить важко, і, якби не знайомі, які періодично підкидають можливість підзаробити, навіть і не знаю, що було б із грошима.

Костянтин, адміністратор:
– Мене таке свято просто-таки дивує. Щоб зайвий раз подякувати ближнім, не треба впроваджувати спеціальну дату. Особисто я дуже часто говорю «спасибі», коли є за що і навіть коли немає. Напевне, просто таким чином вихований. Краще зробили б свято слова «відчепіться», щоб у цей день можна було, не здаючись неввічливим, просити всіх навколо не «їздити по вухах» – брехливих дикторів у телевізорі, настирливих промоутерів у підземних переходах, набридливих політагітаторів, агресивних «пророків» у громадському транспорті тощо.

Микита, студент:
– Хочу сказати величезне спасибі своїй коханій дівчині за те, що в нинішній складний час вона підтримує мене в усіх моїх починаннях. Упевнений, що без її допомоги в мене вже давно опустилися б руки. І, звісно, дякую своїм батькам за все те, що вони для мене роблять.

Владислав, агроном:
– Казати «спасибі» потрібно не через свято, а просто так. Хочу подякувати в першу чергу батькам за те, що вони мене люблять, друзям за те, що ніколи мене не підставляють під неприємності, і взагалі всім знайомим просто для того, щоб їм було приємно.

Ярослав, пенсіонер:
– Дякувати дуже важливо. Хочу сказати спасибі своїй жінці, своїй тещі, сусідам. Окремо хочу подякувати всім хворим дітям, людям з особливими потребами, стражденним та голодним – спасибі вам за те, що ви знаходите силу жити та боротися за кожну хвилину, яку проводите на цьому світі. Скоро життя в нашій країні покращиться, треба тільки зачекати.

Рядки подяк:

Вони повернули мене до життя

Не так давно я була на межі життя і смерті, але завдяки колективу лікарям нейрохірургічного відділення обласної лікарні ім.М.Скліфосовського я народилася вдруге. Дай їм Бог сили, терпіння, натхнення, особливо в. о. завідувача відділення Андрію Леонідовичу Сапуну, лікарю Максиму Миколайовичу Костюку, палатній медичній сестрі Тетяні Вікторівні Горбенко та всьому колективу відділення. Там добре годували, затишок, чистота і порядок у палаті.

У Новому 2016 році бажаю всім працівникам нейрохірургічного відділення обласної лікарні міцного здоров'я і всього найкращого. Нехай вас оберігають ангели-охоронці від усіх негараздів життя!

З повагою пенсіонерка, дитина війни, ветеран праці Л.Деркач

Хочеться поділитися хорошим

Нині багато і справедливо говорять про плачевний стан нашої медицини. Усе це так… Але я хочу розповісти про хороше, бо, попри загальний тяжкий стан галузі, працює тут багато сумлінних людей, справжніх професіоналів.

Я не так давно був пацієнтом ревматологічного відділення обласної лікарні, де мою запущену подагру лікували Олена Вікторівна Гордієнко (завідуюча відділенням), Тетяна Вікторівна Мороз і безпосередньо мій лікар Володимир Григорович Лебідь.

Ось про це відділення я й хочу розповісти. До речі, п'ять років тому тут врятували й мою дружину, яку перед тим «залікували» в іншій лікарні. Потім довелося все ж таки робити операцію у клініці ім.Амосова, слава Богу, дружина видужала. А яке це щастя: стільки пережити, перестраждати, аби потім знову радіти життю!
А бачили б ви, у якому стані надходять до відділення пацієнти! У них на очах сльози не лише від болю, але й від безнадії. Та вже перше спілкування з лікарями повертає їм надію на одужання, і через 10-15 днів оті «перші» сльози змінюються слізьми радості, коли, прощаючись зі своїми спасителями, вони кажуть щире спасибі!
Мені 77 років, і на своєму віку я бачив немало лікарів і різних лікувальних закладів. А як колишній військовий неодмінно звертаю увагу і на зовнішній вигляд, на дисципліну медперсоналу. Так-от у цьому відділенні все на висоті! Від білосніжних, ідеально випрасуваних халатів до відповідального ставлення кожного працівника до своїх службових обов'язків – хай то лікар чи санітарка, яка кілька разів на день прибере в палаті, перестелить постіль, принесе їсти… Ідеальна чистота навіть у туалеті, у ванній кімнаті, у душі… Я вже не кажу про чіткість виконання тих чи тих процедур. І все це заслуга, говорячи військовою термінологією, особового складу ревматологічного відділення!

Тож бажаю всім його працівникам, усьому колективу обласної лікарні так тримати і в новому році! А лікарям, медсестрам, санітаркам – усіх благ у 2016-му, щастя і достатку їхнім сім'ям. Пацієнтам же швидкого одужання!

Володимир Колотій, м.Полтава
Наталія Вісич, 06.01.2016, 12:591371
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад