17 серпня 2018 • № 33 (1517)
Rss  

Спогад про срібне століття

Щоразу приходячи на концерти театру «Надії маленький оркестрик» чекаєш чогось небуденного, нетравіального. От і січнева традиційна зустріч у ПХМГМ ім. м. Ярошенка, яку так чекали поціновувачі цього театру, виправдала сподівання глядачів. Тут звучала класична література срібного століття, призабутого нині в Полтаві частиною зрілого покоління і незнаного молоддю. Тому частина присутніх на вечорі просто ностальгувала, а інша відкривала для себе цікаві імена. І приємно, що хоч невелика частина присутніх на вечорі найближчими днями перегорнула сторінки книжок, а друга пошукала твори письменників, що сподобалися, у мережі інтернет.

Срібне століття російської літератури – це епоха, що простирається між часом царювання Олександра III і сімнадцятим роком, тобто приблизно 25 років. Відрізок часу, рівний зрілості поета. Ми зв'язуємо зі срібним століттям імена таких чудових поетів, як Блок, Анненський, Іванов, Бальмонт, Маяковський, Єсенін,Мандельштам, Ахматова, Волошин, Пастернак, Білий… Ні, всіх імен тут не перелічиш. Самі учасники цього російського ренесансу усвідомлювали, що живуть у пору духовного відродження. Термін «срібний вік» виник за аналогією з «золотим віком» - століттям Пушкіна і Тургенєва. Поети «срібного століття»: Бальмонт, Волошин, Брюсов, Северянин, Анненський, Хлєбников, Гумільов - створювали нову концепцію світу і людини в цьому світі. Їх постійно переслідувала думка, що не всі створюване людиною усвідомлюється і що є області, недоступні аналітичному проникненню розуму.

Найпотужнішою течією в російській поезії «срібної доби» був символізм. Цей напрям зародився у другій половині XIX ст. у Франції. У свідомості символістів речі матеріального світу перетворювалися на «знаки» вічних ідей, котрі перебувають поза межами земної реальності, а художні образи — на символи. Завдання поета - дізнатися про прихований зміст символів іншої реальності.

1911 року в Санкт-Петербурзі товариство поетів на чолі з Миколою Гумільовим та Сергієм Городецьким, які протиставляли себе символізму, що на той час став занепадати, створили гурток «Цех поетів». До них приєднались Анна Ахматова, Осип Мандельштам, Георгій Іванов. Ці митці намагалися повернути поезію з містичних далей символізму до реального буття.

Російський футуризм (від лат. слова, що означає «майбутнє») виник у 1910-х роках. Його розвиток відбувався за умов складної взаємодії чотирьох угруповань: «Гілея» (кубофутуристи) - В. Хлєбников, брати Д. і М. Бурлюки, О. Кручених, В. Маяковський та інші, «Асоціація егофутуристів» - І. Сєверянін, К. Олімпов та інші, «Мезонін поезії» - В. Шершеневич, Р. Івлєв та інші, «Центрифуга» - С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв та інші. Загальною основою футуристичного руху в Росії було передчуття краху старого світу й передчуття майбутнього «світового перевороту». Вони закликали відмовитися від традицій старої культури. Футуристи надавали перевагу формі над змістом, визначали абсолютну свободу поетичного слова.

Імажиністи вперше заявили про себе 1919 року. Появу цієї течії в російській поезії спричинив модерністський напрямок імажизм , який виник в Англії напередодні Першої світової війни і проіснував до середини 20-х років XX ст. Імажисти та імажиністи проголосили образ самоціллю творчості. Вони до певної міри нехтували змістом твору. Теоретик російського імажинізму В. Шершеневич стверджував: «Вірш - не організм, а хвиля образів, з нього можна витягнути один образ, вставити десять».

Актори театру творчо підійшли до композиції вечора, нетрадиційно показавши напрямки та їх основних представників, запросивши глядачів у інший часовий простір, де їм самим комфортно і приємно, у світ своїх фантазій. І у калейдоскопі славетних імен та цікавих життєвих історій, які повідала Катерина Юрченко, присутні на заході почули старовинні російські романси у супроводі гітари, які подарували Микола Косенко і Лариса Борисенко, Світлана Оленець та подружжя Оля та Юра Карпинські, Ігор Нікітін. Треба додати, що представники срібного століття знали багато мов, проте писали тільки по-російськи, а от наші полтавські поети пишуть різними. У цьому пересвідчилися відвідувачі концерту під час виступу поетеси Інни Снарської. яка прекрасно читала вірші російською, українською та білоруською мовами. Треба додати, що на вечорі наші сучасники перевтілювалися у поетів срібного століття. Так, наприклад, Інна Снарська стала Мариною Цвєтаєвою, а Павло Москалюк чудово почувався «у тілі» Володимира Маяковського і завдяки цьому глядачі дізналися багато нового про його життя і паризьке кохання, вподобання. Чудову реальну історію про роман Володимира Маяковського, що тривав і після його смерті, розповів Микола Косенко, а допомогли йому відтворити атмосферу Парижу минулого століття Валерій Меметов та Анна Богданова.А от Ленка-Нетленка відчула дух Саші Чорного. Не обійшлося на концерті і без дебютів. Так, Ярослав Здоровець, студент Полтавського медичного коледжу, виніс на суд вибагливої публіки гітарні композиції про кохання та сімейне життя.

Оксана Кравченко, 26.01.2016, 13:06557
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<липень