26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Марина Бабець: Моя сім’я робить мене по-справжньому щасливою!

Донька Валентина розумна і талановита.
«Я кохаю тебе і буду кохати завжди!», «Я подарую тобі весь світ!», «Одружімося, і ти станеш найщасливішою!» – стільки прекрасних слів можна почути в День усіх закоханих, який почали святкувати в Україні не так давно.

Напередодні Дня святого Валентина ми зустрілися з подружньою парою, яка вже понад десять років разом. Від колег, друзів ми дізналися, що це дружна, міцна, любляча родина, де чоловік і дружина – єдине ціле. Разом переживають радість, разом долають перешкоди, які трапляються на довгім сімейнім шляху. І завжди перемагає кохання, яке з роками міцніє, стає запорукою дружної родини. Ми поставили кілька запитань до берегині сім'ї, на наш погляд, щасливої мами, дружини, громадської активістки і просто чудової сучасної жінки Марини Бабець.

– Марино Леонідівно, розкажіть нам про себе, про свою сім'ю.
– Народилася я в Полтаві, а вчилася в Харкові, спочатку в обласній спеціальній гімназії для сліпих дітей ім.В.Г.Короленка, а потім – у Харківському національному університеті ім.В.Н.Каразіна. З дитинства дуже любила читати книжки Дмитра Малика про відважних українських козаків, що й привело мене на філологічний факультет.
Жила, вчилась, мріяла, як і всі, про щастя і не зразу зрозуміла, що це воно і є, коли під час чергового приїзду додому пішла забирати з роботи, з УТОСу, свою маму, і зустріла його, свою мрію, на ім'я Андрій. Зустріла і покохала, бо його не можна було не полюбити. Гарний, спокійний, урівноважений, дуже цікавий співбесідник, справжній чоловік, друг і порадник. Без нього навіть не можу уявити свого життя. Завжди зрозуміє, підтримає, допоможе. І так усі десять наших спільних років.

– Марино, ми зрозуміли, що чоловік у вас найкращий! Але сім'я здебільшого щаслива своїми дітьми. Розкажіть про них.
– Так, найбільше наше багатство – це наші діти. Коли народилася донечка, довго не могли вибрати ім'я й зупинились на імені Валентина, так звали чудову лікарку, яка приймала пологи. Так що у нас 14 лютого святковий сімейний день. Після народження дочки довелося навчатися протягом четвертого-п'ятого курсів за індивідуальним графіком. Разом навчались, писали конспекти, готували дипломну роботу. Валина вчителька відмічає, що дівчинка розумна, активна, талановита, бо всьому цьому, мабуть, навчилась ще в ранньому дитинстві з мамою. Валя й справді багато встигає, займається плаванням у басейні «Спартак», відвідує драматичний гурток при обласному центрі позашкільної освіти, добре навчається, вона п'ятикласниця ЗОШ №37.

Синочок Володимир веселий і непосидючий.
Є у нас ще й синочок Володимир, якому зараз чотири з половиною роки. Незважаючи на певні складнощі зі здоров'ям, він непосидючий, веселий, дуже емоційний. Любить слухати казки, конструювати.

А ще наші діти дуже люблять весну, бо дні народження всіх членів сім'ї припадають на весняні місяці, а малеча обожнює сімейні свята.

– Можливо, дещо банальне запитання: як же ви встигаєте зі всім цим справлятись? Адже у громадському житті ви берете найактивнішу участь.
– Так, обов'язків насправді багато, але з упевненістю можу сказати, що життя в мене цікаве. Та й по-іншому я вже не зможу. Не можу без свого обласного осередку Всеукраїнської громадської організації людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії», до створення якої в Полтаві доклала чимало зусиль. Не можу не відвідувати засідання комісії по доступності при Полтавській обласній державній адміністрації, членом якої мене обрали, де обговорюються та розв'язуються важливі проблеми людей з інвалідністю. А вже безпосередні обов'язки культорганізатора та керівника драматичного гуртка Українського товариства сліпих – це моя робота. Це моє життя. Дуже хочеться допомогти людям з нелегкою долею відчувати себе справжніми господарями свого життя. Ще до цього часу люблю навчатись, відкривати для себе щось нове, ділитись напрацьованим. Тому часто відвідую семінари зі свого напрямку діяльності. Тільки за останній рік побувала в Одесі, Луцьку, Рівному.

Та все це стало можливим, бо поряд зі мною мої найближчі люди – чоловік, мама, діти, моя сім'я, яка й робить мене по-справжньому щасливою!

– Наша розмова відбувається напередодні ще одного важливого свята для вашої сім'ї, адже саме 19 лютого 2005 року ви побралися з Андрієм. Щиро бажаю вам щасливого подружнього довголіття! Нехай солодкий відгомін Валентинового свята супроводжує вашу чудову родину!

Вікторія Клименко
Іван Мольченко, 11.02.2016, 13:01897
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень