26 серпня 2019 • № 34 (1570)
Rss  

«Афганістан: на війні і після неї»

Так назвали співробітники бібліотеки-філії № 5 МЦБС годину-вшанування учасників бойових дій на території інших держав, а ще пам`яті воїнів-афганців. Адже 15 лютого виповнилося 27 років з дня виведення радянських військ з Афганістану. Відкрився захід відеороликом «Ми йдемо», в якому прозвучала пісня «Прощавайте гори», що краще слів показав молоді момент виходу радянських воїнів з Афганістану. Юнаків ізЗОШ № 27 зацікавив перегляд літератури « Афганістан болить у моїй душі», де зібрані унікальні матеріали про уроки війни, полтавців-учасників тих подій…

- Цю дату в Україні відзначають як День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Війна в Афганістані тривала більше 9 років, забрала життя понад 15 тисяч осіб, з яких - 3360 українців, 8 тисяч поранено, 6 тисяч стали інвалідами. Невипадково 2014 рік Указом Президента України оголошено роком воїнів-інтернаціоналістів. – Розповіла школярам Лідія Тіхомірова, бібліотекар 1 категорії . -Бойові дії в Афганістані продовжувалися з 25 грудня 1979 р. по 15 лютого 1989 р. Ця війна тривала дев'ять років, один місяць і дев'ятнадцять днів. Через Афганістан пройшло більше півмільйона воїнів. У військах, що знаходилися на території Афганістану, пройшли військову службу 620 тис. військовослужбовців. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.Україна визнала цю війну Радянського Союзу агресією проти Афганістану .

На заході прозвучав цикл афганських пісень, який змусив молодь замислиться над подіями ХХ ст., ще раз перегорнути сторінки сумної історії. Технічне забезпечення заходу зробила Наталія Дмитрівна Бублій, бібліотекар 1 категорії.

Тут виступили: Володимир Іванович Мельник, заступник голови Спілки воїнів-інтернаціоналістів Жовтневого району м. Полтави, та Володимир Андріойвич Терещенко, який пройшов через горнило Афганської війни, будучи на строковій службі, потім став ліквідатором аварії на ЧАС, і добровольцем пішов в АТО...

-Я залишив Афганістан у 1983 році, - згадує Володимир Іванович, – можна було б звикнути, проте коли чую афганські пісні, то це завжди дуже зворушливо... Існує думка, що ми там нашкодили, проте договір з Афганістаном існував з 1918 року і торгівля не переривалася навіть під час Великої Вітчизняної війни. Туди йшли каравани... Коли у грудні ми заходили в країну, то нас зустрічали з квітами. А от недолуга політика з Кремля, дії маршалів, які керувалися досвідом Другої Світової війни з широкомасштабними і цільовими ударами призвели до загибелі мирного населення та тварин, під час бомбардування нашими літаками кишлаків.

Проте була й інша сторона тієї війни, абсолютно забута нині. Володимир Мельник детально зупинився на будівничій ролі шураві. А побудовано 2 тисячі км доріг з т твердим покриттям, 3 аеропорти, один з них у Кабулі, мережі електропроводів та нафтопроводів . У столиці виросли: радянський мікрорайон житлових будинків, а ще заводи залізобетонних виробів та авторемонтний, політехнічний інститут. Всі ці споруди залишилися в Афганістані.Володимир Андрійович розповів школярам про свої гарячі роки в Афганістані, після піврічної спеціалізованої підготовки в горах.

-Тоді було інше ставлення до армії, аніж нині, - наголосив Володимир Андрійович . – Людей у погонах поважали. У восьмидесяті роки, а я був там у 1987-1989роках, служба в армії – святе для чоловіка. У Афганістані ми супроводжували колони, котрі везли паливо, продукти радянським солдатам. А в кінці прикривали наші війська, коли виходили з країни. Війна в Афгані і війна в АТО – дві великі різниці. Тоді були стрілкові бої і створювали бойові заслони. Я у 2014 році добровольцем пішов у воєнкомат… В АТО – війна незрозуміла. Довелося супроводжувати грузи та охороняти конвої з боєприпасами… Жили у землянках. Пічки не було. Супротивник від нас - на відстані 300 км, тому із-за диму могли обстріляти з артилерії, вважаючи, що ми прогріваємо свою техніку. Постійні артобстріли тривали по 18 голин і ми призвичаїлися під них спати. Продукти до нас привозили 1 раз на п’ять днів. Хліб був мерзлим. Води не було і нас рятували волонтерські серветки. В АТО отримав контузію, коли ми прикривали автобус з дітьми під Марьїнкою, що на Донеччині. Тоді дітлахів врятували, а самі підірвалися на фугасі. Хоча від Марьїнки до Полтави лише 440 км, а ставлення інше.Я ще не повернувся до мирного життя, бо доки в Полтаві ходять тролейбуси й автобуси,то сплю, а потім слухаю тишу.

Багато цікавого дізналися школярі про досвід виживання в Афганістані.Це щоденний пил, бруд та стрес, хвороби, як гепатит, тиф, дизентерія. Було навіть таке явище – «афганець», коли пил стоїть над землею, наче мука. Він скрізь - на губах, в носі. Витреш обличчя рушником, а він стає жовтим, теж саме з білизною. А ще до цього треба додати чужих людей з чужою вірою, клімат і за плечима боєкомплект вагою 40 кг. Тому дуже уважно прослухали поради афганців про ведення здорового образу життя, про заняття спортом та фізичну культуру, котрі допоможуть стати успішними в мирному житті. А ще про солдатське братство, котре базувалося на довірі. Саме оцей афганський досвід допоміг Володимиру Мельнику після війни тричі бути головним інженером на підприємствах Полтави.

На заході молодь почула й про художні твори, присвячені афганській війні. Так, про твір С. Алексієвич «Цинкові хлопчики». Без цієї книги, що давно стала світовим бестселером, вже неможливо уявити собі ні історії афганської війни, ні історії останніх років радянської влади, остаточно підірваної цією війною. Не забути горе матерів «цинкових хлопчиків», зрозуміло їхнє бажання знати правду про те, як і за що воювали і гинули в Афгані їхні сини. Але, дізнавшись цю правду, багато з них жахнулися і відмовилися від неї. Неможливо не згадати і Г. Боброва «Солдатську сагу - книгу про гіркий солдатський хліб. Вижити на жорстокій війні, вижити серед озвірілих, збитих у зграї товаришів по службі, вижити в голоді, спразі, бруді, що кишить тифом і гепатитом, - це подвиг. А якщо при цьому ще й не зламатися, не перетворитися на тварину, зберегти душу та загинути з гідністю, до кінця виконавши свій військовий обов'язок, - хіба є щось святіше солдатської долі? А щеЮ.Короткова «Дев'ята рота». Невже війна в Афганістані була такою ж безглуздою, як і нещадною? Відповідь на це питання можна знайти у цьому романі. Хоча його героям, 18-річним радянським хлопцям, які потрапили в жорна війни, було не до історичних узагальнень. Вони не побоялися зіткнутися лобом у лоб з «чорними лелеками» - елітним загоном арабських диверсантів, зустріч з якими рівнозначна запрошенню на власні похорони.Роман став відомим завдяки блискучій екранізації Ф. Бондарчука. І. Моісеєнко роман «Сектор обстрілу» - шедевр сучасної військової прози. Він відкриває страшну істину: смерть виявляється, набагато ближче, ніж ми думаємо. Сектор обстрілу - це кут, що заповнюється щільним вогнем. Це ешафот, на який сходили хлопчики в далекій афганській війні...

Так на заході у бібліотеці поєдналися розповіді очевидців і художня література, що змінили обличчя школярів, вони стали уважнішими, мудрішими і тепер знають правду про війну ХХ ст. і нинішнього.

Оксана Кравченко, 18.02.2016, 11:151409
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31
<липень