26 травня 2019 • № 21 (1557)
Rss  

Ірина Зінченко: Модель — це не професія, а стиль життя

Про модельну кар'єру, подіуми, фотосети потай мріє не одна дівчинка. Для багатьох світ фешн-індустрії – найзаповітніша мрія. Саме тому сміливіші й амбітніші пробують свої сили в цій сфері й сподіваються колись повторити успіх Сінді Кроуфорд, Ірини Шейк чи Наталії Водянової.

Полтавка Ірина Зінченко в модельному бізнесі вже дев'ять років і не з чуток знає про те, чим відрізняються будні моделі від тих картинок, що малюють собі в уяві далекі від моделінгу люди. Про це дівчина люб'язно погодилася розповісти нашому виданню.

– Іро, спочатку розкажіть трошки про себе, будь ласка.
– Я народилася й виросла в Котельві. Після закінчення школи вступила на історичний факультет Полтавського педуніверситету, де навчалася за спеціальністю «Географія та туризм». Була профоргом факультету й університету, займалася не тільки навчанням, а й активною суспільною діяльністю, а на третьому курсі навіть отримувала стипендію Верховної Ради України. Здобувши ступінь спеціаліста, закінчила магістратуру. Освіта для мене завжди була найбільшим пріоритетом, тому викладалася повністю. Як результат – червоний диплом.

– Проте нині ви працюєте в зовсім іншій сфері. З чого почався ваш шлях на подіум?
– Мене ще з ранніх літ вабило все красиве. Не сумніваюся, що не одна я в дитинстві гралася лялькою Барбі і збирала фантики з жуйок з її зображенням, думаючи при цьому: «Яка ж вона гарна!». А ще мене захоплювали конкурси краси. Коли транслювали по телебаченню «Міс Всесвіт», я могла сидіти біля екрану навіть до другої години ночі. В учасницях мене зачаровувало поєднання краси, елегантності, розуму, чемності, таланту. І саме вони формували мій ідеал жіночності. Так хотілося бути схожою на них!

– Коли вперше спробували себе в ролі моделі?
– Одного разу на студентському святі мене помітила культорг факультету і запропонувала представити факультет на конкурсі «Міс університету». Чесно кажучи, я не сподівалася на високий результат, але у фіналі конкурсу здобула перемогу!

– Коли це було?
– Це був 2006 рік, я тоді навчалася на другому курсі. Потім була участь у конкурсі «Красуня Полтави», де стала другою віце-міс. І на тому поки що все скінчилося, бо я була зосереджена на навчанні, оскільки освіта стояла на першому місці. До того ж я навчалася на бюджеті, була відмінницею, тому вирішила не розмінюватися на примарну славу. У той час до конкурсів краси ставилася як до чогось не зовсім серйозного, вважала їх лише засобом для підняття самооцінки.

– Ви хотіли присвятити себе науковій діяльності чи піти викладати?
– Я виросла в освіченій, інтелігентній родині, де було прийнято говорити про літературу, музику, переглядати нові кінофільми. Тому мене завжди приваблювали наука і творчість, а викладання стало великою пристрастю. Я люблю ділитися знаннями з іншими.

– Проте….
– Усе вирішив його величність Випадок. Після другого курсу я була на практиці в дитячому таборі в Криму. На радощах від повернення до Полтави ми ввечері пішли з подругою прогулятися Жовт-невою. Дорогою зайшли до магазину. І там мене зупинили дві гарні панянки. Вони запитали, чи не хочу я спробувати себе в модельній кар'єрі, і запросили прийти в агенцію. Уже потім я дізналася, що доля звела мене з Мариною Меллін, директором модельної агенції «Марго», та Тетяною Крилатою. Саме та випадкова зустріч у вересні 2008 року і стала для мене доленосною.

Лише через тиждень я наважилася туди піти. Чесно кажучи, дуже хвилювалася перед своїми новими вчителями, оскільки і манери, і зовнішній вигляд Марини Борисівни й Тетяни Олександрівни – вершина досконалості, для мене вони й сьогодні – той взірець, на який я рівняюся.

Так я стала ученицею «Марго». Тоді в нас підібралася чудова група, понад 20 осіб. Без зайвої скромності скажу, що саме там мені дали путівку в життя. Агенція дуже підтримувала перспективних моделей, і я розуміла як їхнє прагнення «вивести мене в люди», так і свій потенціал, тому намагалася вбирати в себе знання і досвід, а на показах та заходах викладатися повністю.

– Коли ви уклали свій перший закордонний контракт?
– Це вже було після закінчення університету. Перші контракти мені пропонували через рік навчання в модельній агенції, проте для мене головним було навчання, і я не стала ризикувати своїм дипломом. А от коли здобула освіту, вирішила присвятити себе моделінгу. Перший контракт уклала у 2011 році. Три місяці працювала в Китаї. Потім повернулася в Україну і вже незабаром майже на рік поїхала до Індії. Після Індії знову був Китай, потім Туреччина, Ліван, Таїланд, а за останнім контрактом працювала в Індонезії, у місті Джакарта.

– Тобто ви постійно фактично працюєте на азіатському ринку?
– В Азії дуже розвинене виробництво, там просто шалений ринок. І постійно відбувається дуже багато показів, фешн-віків. Додайте сюди ще зйомки для каталогів. Ті, хто хоче мати роботу, їдуть в Азію, а ті, хто мріє зробити собі ім'я, штурмують столиці високої моди в Європі – Мілан, Париж, Лондон. Вважаю, якщо модель юна, вона має спробувати свої сили саме на європейських подіумах. Проте зовнішність, параметри, досвід – це ще не гарантія високих заробітків. Маю багато подруг з ідеальними даними, котрі в Європі нічого не заробляють. Практично всі мріють досягти слави тієї ж Наталії Водянової, але часто повертаються ні з чим.

– Якщо ми вже згадали про Водянову, то, на вашу думку, у чому секрет її успіху?
– Як колись сказала Опра Уїнфрі, вона «готова була зустріти доленосний момент». І вона справді спіймала його.

До речі, я колись слухала вебінар Наталії Водянової. Ця жінка прекрасно розбирається в моді, мистецтві, культурі та історії. А з яким захопленням вона розповідає про історію своєї країни і про вплив її земляків на європейську моду!

А ще Наталія Водянова – це новий типаж, така собі розкішна жінка з відкритим дитячим поглядом. Якщо у 90-х на подуімах панували моделі з більш жіночними формами, ті ж Сінді Кроуфорд чи Лінда Евангеліста, то тепер параметри змінюються і в модній індустрії з'являються нові обличчя, на них великий попит.

Проте помиляються ті, хто вважає, що аби стати супермоделлю, достатньо просто опинитися в потрібному місці в потрібний час. Моделінг – це титанічна праця. Є два типи моделей. Одні – це 15-16-річні дівчата, яких природа наділила красою, вони уклали кілька контрактів, а потім «згасли». А є моделі, які в постійному розвитку, слідкують за собою, годинами тренують тіло у спортзалах, дотримуються режиму харчування, вкладають кошти в самоосвіту. У таких є всі шанси втриматися в цьому бізнесі значно довше. От я, наприклад, у свої 27 років на кастингах виглядаю на рівні 18-річних моделей, оскільки маю досвід і професіоналізм та доглянуті тіло й шкіру.

– Якщо ми вже заговорили про міфи та легенди, якими огорнутий цей бізнес, то які найчастіше хибні враження в юних моделей вам доводиться зустрічати?
– Я викладаю у школі моделей і часто чую, як дівчата впевнено говорять, що модельний бізнес – це легко, красиво і для успіху достатньо тільки природних даних. Тому мені доводиться руйнувати ці думки. Що таке модельний бізнес? Як і будь-який інший, це робота. Ви здійснюєте певні функції, за які вам платять гроші. Модель – це частина шоу-бізнесу, як співак, танцівник, у неї є аура публічності, зірковості, бо це робота на виду. Модель – це звичайна дівчина, яка має певні таланти й навички, над якими вона повинна постійно працювати, розвивати їх. Але ілюзія в людей така, що це все щось покрите таємницею, що там усе нечесно. Після дев'яти років роботи в модельному бізнесі можу сказати, що диму без вогню не буває, є десь якісь історії, і ми про них чуємо, але в буденному житті моделі немає червоної ікри і шампанського зранку, там немає вілл, Маямі, Парижа. Так, є дівчата, котрі досягають світового визнання, як Наталія Водянова, Олександра Ніколаєнко, (дружина мільярдера Філа Рафіна і подруга Дональда Трампа), Сніжана Онопко, зірка Голлівуду Ольга Куриленко). Але таких дуже мало, як і в будь-якому бізнесі. А звичайний день моделі – це ранній підйом, постійна робота над власним тілом, багатогодинні виснажливі зйомки та покази. Не обходиться без стресів і депресій, так що потрібно бути готовими долати й такі труднощі.

– Чому ж тоді ця професія так вабить дів-чат?
– Одні йдуть у модельний бізнес, бо в них є природні дані, хоча сама мода їм не цікава. Інші хочуть просто стати кращими чи заробити. Проте є невелика частина таких, як я, котрі фанатіють від моди, краси, жіночності. А ще я люблю свою роботу за те, що вона дає змогу подорожувати. Для мене ці поїздки вже як наркотик. З них щоразу повертаюсь іншою людиною, можу рости й розвиватися. І це неймовірно круто.

– Опишіть типовий день моделі.
– Ранній підйом, кілька годин тренувань у спортзалі, робота, трішки часу на відпочинок, навчання, потім сон.

– Іро, а бувають моменти, коли краса заважає?
– Так, звичайно. У багатьох є стереотип, що коли ти красива, то необов'язково розумна. Крім того, багато хто думає, що врода – це легкий шлях до грошей, популярності. А це далеко не так, я вже про це говорила. Загалом хочу сказати, що модель – це не професія, а стиль життя. Якщо ти вже прийшла у цю сферу, то повинна назавжди забути про нічні булочки, байдики і налаштуватися на повсякденну кропітку роботу над собою.

– З ким із відомих фахівців вам довелося працювати? Я маю на увазі фотографів, дизайнерів?
– В основному я працюю на азіатському ринку. Але мала щастя співпрацювати із всесвітньо відомими дизайнерами й компаніями. Імена азіатських кутюр'є мало що скажуть читачам, але бренди L'Oreal, Dior відомі кожному. Коли працюєш з людьми такого рівня, тільки тоді розумієш, що мода – це велике мистецтво!

– Як ви вже сказали, для багатьох дівчат модельний бізнес – це насамперед спроба заробити гроші. Наскільки вона успішна?
– Якщо говорити особисто про мене, то вважаю себе забезпеченою людиною. Найбільше інвестую в себе і своє майбутнє. Переконана, що таке вкладання коштів найнадійніше й обов'язково принесе свої плоди.

– Які ваші подальші плани, Іро? Чим плануєте займатися після закінчення модельної кар'єри і де хочете залишитися: тут чи за кордоном?
– Як я вже говорила, нині під час перебування в Полтаві викладаю в модельній агенції «Марго», займаюся творчістю й самоосвітою, беру участь у різних фотопроектах. Якщо говорити про майбутнє, то я хотіла б пов'язати своє життя з моделінгом. А що стосується питання про те, де я хотіла б жити... Знаєте, мабуть, там, де знайду своє щастя, зможу повністю реалізувати свій потенціал.
Оксана Ханас, 03.03.2016, 14:172012
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31
<квітень