10 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Якби не професор Бакуль, алмази возили б з Якутії

Рада Міністрів СРСР прийняла Постанову №974-482 від 20 серпня 1958 року про «Будівництво на Україні алмазного заводу». Згодом вирішили, що містом, де його збудують, стане Полтава. Проект заводу був розрахований на те, що він працюватиме на привозній сировині, алмази постачатимуть з Якутії. Та незадовго до будівництва професор В.М.Бакуль із Київського НДІ надміцних матеріалів винайшов спосіб виготовлення синтетичних алмазів.

У 1961 році в південно-західній частині Полтави почалася підготовка до будівництва найбільшого в Європі заводу з виробництва синтетичних алмазів та алмазного інструменту. На площі в 132 га, відведеній для будівництва, брали участь також посланці Якутії, кількох союзних республік, зокрема Вірменії та Казахстану.

У травні 1964 року «Зоря Полтавщини» у статті «Місце народження – Полтава» писала: «Днями на південно-західній околиці Полтави поблизу автотраси Харків – Київ у фундамент головного виробничого корпусу майбутнього заводу вклали перший бетон. Захід відвідало багато людей, керівники області та міста. Прибув відомий учений – Герой Соціалістичної Праці професор В.М.Бакуль. На мітингу будівельники управління «Алмазбуд» запевнили, що завод буде зданий вчасно, а саме наприкінці 1965 року введена перша черга. Право вкласти перший бетон у фундамент надали В.М.Бакулю і членам комплексної бригади будівельників».

У строки, звичайно ж, будівельники не вклалися. Відносно дати введення першої черги заводу в експлуатацію існують невеликі розбіжності. У більшості джерел, з якими доводилося зустрічатися, вказана дата 1 квітня 1966 року. Але автор цих рядків схиляється до іншої версії. Коли відзначали п'ять років «Державному Полтавському заводу штучних алмазів та алмазного інструменту», у березні 1971 року в «Зорі Полтавщини» вийшла стаття «Чудодійні кристали» автора Л.Остапця. Цитуємо: «Березень 1966 року… Хоч ще стояли невеликі морози і зрідка метелиця застеляла землю білим покривалом, всюди відчувалось наближення весни. Ще стояли риштування, чути було запах фарби, монтажники встановили перше обладнання, а творці штучних алмазів уже схилилися над мікроскопами. Полтавці пообіцяли першу продукцію видати до відкриття XXIII з'їзду КП України і зробили це! На футлярі з вкладеним у нього першим алмазним кругом вигравірували «З'їздові комуністів», а делегати Полтавщини повезли його на Київ».

Як відомо, XXIII з'їзд КПУ відбувся в Києві з 15 по 18 березня 1966 року.
На фото 1974: алмазному заводу як переможцю соцзмагання до 800-річчя Полтави було передано на вічне зберігання Трудовий Червоний Прапор.
Першим директором заводу був призначений І.П.Коломієць, головним інженером – М.С.Пивоваров. У 1966 році колектив підприємства вперше вийшов на першотравневу демонстрацію.

Алмазний завод мав три основні цехи: інструментальний, цех шліфувальних кругів та цех волокон. Синтетичні алмази виготовляли з графіту, який піддавався дії високої температури і тиску. Сировиною для виготовлення шліфувального інструменту, паст та суспензій стали синтетичні алмазні порошки.

Їх застосовують для виготовлення алмазних кругів, паст, склорізів, манікюрних пилочок. Полікристали типу «Баллас» застосовуються для виготовлення волочильного інструменту, надтвердий матеріал «Гексоніт-Р» – для виготовлення токарних різців, обробки надтвердих сплавів. Багато заводів країни отримали порошки й інструменти, за допомогою яких почали обробляти деталі з надтвердих сплавів, загартованих сталей і важкооброблюваних матеріалів. З часом завод розширив виробничі площі, оснастився новими верстатами й апаратурою. У 1971 році на заводі отримали перший мікропорошок, згодом для свердління алмазів почали застосовувати лазер.

Свою продукцію алмазний завод постачав у 15 країн світу: Франція, Італія, Японія, США та соцкраїни. Завод підтримував зв'язок з 14 науково-дослідними інститутами країни.

Наведемо деякі хронологічні дані з життя заводу, яке висвітлювали на сторінках «ЗП»:

1970 рік – створений жіночий вокальний ансамбль «Алмаз».
1971 рік – на екрани вийшов №50 всесоюзного кіножурналу «Новини дня». Одна з новел розповідає про освоєння та виготовлення в Полтаві синтетичних алмазів.
1972 рік – завод назвали імені 50-річчя СРСР.
1974 рік – освоїли випуск сувенірної шарикової авторучки з підставкою до 800-річчя Полтави. Ручка зроблена у вигляді пам'ятника Слави.
1974 рік – завод почав благоустрій вулиці Раднаркомівської (нині – Грушевського – Авт.), на якій розташований. Заасфальтували тротуари, поставили світильники, планують фонтан «Кульбаба».
1975 рік – кілька років тому при заводі створили секцію автотуризму «Алмаз». Є два кандидати у майстри спорту Микола Шкреба та Володимир Шепітько.
1976 рік – за виробничі успіхи колектив заводу був нагороджений орденом «Знак Пошани». Директор М.С.Пивоваров та інженер-технолог В.Т.Глоба удостоєні Державної премії УРСР.
1977 рік – заступник начальника дослідницької технологічної лабораторії А.Н.Скиданенко удостоєний Державної премії СРСР.

Підприємство постійно вдосконалювало виробничий процес. При заводі діяв філіал Московського верстатобудівельного технікуму. Колектив розв'язував соціальні питання, робітники власними силами побудували гуртожиток для малосімейних, дитсадок-комбінат, піонерський табір у селі Верхоли, базу відпочинку на березі Чорного моря.

Правонаступником Полтавського заводу штучних алмазів і алмазного інструменту стало ПАТ «Полтавський алмазний інструмент».
Володимир Сулименко, 06.04.2016, 13:291509
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад