10 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

«Той день змінив усе наше життя»

Так згадував 26 квітня 1986 року наш земляк, академік Володимир Волошко, який був головою міськвиконкому Прип'яті

Не кожне село на Полтавщині може похвалитися такою кількістю видатних земляків, як Абазівка Полтавського району. Поруч з сільськими трударями ця земля дала життя і виховала письменника й заслуженого журналіста України, лауреата трьох державних премій Василя Захарченка, Героїв Радянського Союзу Івана Білоуська та Олександра Васька, генерал-лейтенанта Василя Супруненка, льотчика-випробувача Михайла Войтенка, відомого в Україні фахівця в галузі зв'язку Івана Перця та багатьох інших. Звідси – з мальовничого хутора поблизу Абазівки з романтичною назвою Дідова Долина – пішов у життя і вчений, академік двох академій Володимир Волошко, доля якого трагічним чином переплелася з аварією на ЧАЕС, яка сталася 30 років тому – 26 квітня 1986-го.

Володимир Волошко народився 1939 року в сім'ї колгоспників, де було вже дві доньки – Надія й Галина. З дитинства Володя був надзвичайно допитливим і здібним хлопцем, тож і Абазівську семирічку закінчив з похвальною грамотою, а середню освіту здобув у СШ №3 Полтави. В одному з листів до автора цих рядків земляк писав: «Перша моя спроба вступити до Алма-Атинського інституту електрифікації не вдалася – на останньому екзамені з фізики мені «вліпили» трійку. Повернувшись додому, влаштувався на роботу такелажником, а потім штукатуром у передову бригаду Бориса Купенка. А тим часом навчався на підготовчих курсах, успішно склав екзамени і став студентом Полтавського інженерно-будівельного інституту (нині ПНТУ ім.Ю.Кондратюка). Саме тоді якраз тривав експеримент, коли студенти, які не мали будівельної спеціальності, навчалися у вечірній час, а вдень працювали на будівництві…».

Ще студентом Володимир тільки й мріяв про те, аби поїхати після навчання на велику будову. І невдовзі мрія ця збулася: після отримання диплома й одруження з однокурсницею Аллою Бородай молода сім'я отримала направлення в Зауралля – на спорудження Яйвинської ДРЕС. Почавши з виконроба, Володимир швидко доріс до начальника БМУ «Промбуд» тресту «Ураленергобуд». А невдовзі довелося потрудитися і на спорудженні флагмана енергетики СРСР – Білоярської АЕС.

1966 року у Волошків народилася донька Ірина, а через три роки – Наталя. Але така вже доля будівельників – не засиджуватися на одному місці. Та це стало радістю для сім'ї, адже за наказом Міненергетики СРСР Володимира Павловича переводили на новобудову первістка атомної енергетики України – Чорнобильську атомну електростанцію. Тут, на посаді заступника директора ЧАЕС з питань капітального будівництва, по-справжньому і розкрився талант зодчого-інженера. А ще працював і на посаді начальника Київського обласного управління капітального будівництва, тричі обирався депутатом Київради. А коли Прип'яті надали статус міста обласного підпорядкування, Володимир Павлович став тут першим і, на жаль, останнім головою міськвиконкому (за нинішніми мірками міським головою).

Тож 26 квітня 1986 року він був і одним із перших, кому доповіли про аварію на ЧАЕС. Тому Волошко відразу ж прибув на місце, а головне – чи не першим і зрозумів, яка трагедія сталася. А вже через кілька годин він очолив штаб з евакуації Прип'яті, де на той час проживало 50 тисяч чоловік. З серпня того ж року його призначили заступником начальника головного управління з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. На жаль, тоді мало хто думав про безпеку тих, хто рятував від біди інших, працюючи день і ніч поруч зі справжнім пеклом. А радіація не жаліла нікого – ні рядових пожежників, ні керівників. «По повній» одержав і Володимир Павлович. І хоч деякий час йому ще стало сил попрацювати гендиректором
ВО «Енергія», та здоров'я почало різко погіршуватися. І хоча за його життя боролися потім кращі вітчизняні й зарубіжні медики, але все виявилося марним. 10 грудня 2005 року професор, академік інженерної академії України та член-кореспондент Міжнародної інженерної академії, кавалер багатьох державних нагород Володимир Волошко помер. Його поховано на Південному цвинтарі Києва.

«Чорнобиль – досить делікатна тема», – саме так писав академік Волошко в остатньому листі до автора цих рядків. «Є, на жаль, багато «фахівців», які навіть на карті не здатні швидко знайти Чорнобиль, але тиражують усякі нісенітниці про причини аварії. Справедливо лише одне – це найтяжча трагедія для нашого народу. Усе ж інше часто-густо в тих опусах буває досить далеким від істини. Тому надсилаю вам, Миколо Михайловичу, матеріали міжнародної конференції, яка була присвячена 15-й річниці закінчення будівництва об'єкта «Укриття» і відбувалася в листопаді 2001 року спершу в Славутичі, а завершилася в Москві. Це досить об'єктивне дослідження, де названо три основних фактори, які й спричинили аварію четвертого реактора типу РБМК-1000, конструктором якого був академік Г.Долежаль, а помічником у реальній побудові – колишній президент Академії наук СРСР А.Александров. Отже, технічними причинами аварії стали конструктивні особливості самого реактора, реалізація яких сприяла дії чергового персоналу ЧАЕС. Очевидно, що реактор був приречений з огляду на свої проектні характеристики, і все було лише питанням часу. 26 квітня 1986 року ці умови й були створені діями чергового персоналу. Політичними причинами аварії стала політизація ядерної науки і техніки в СРСР, створення довкола цього іміджу їх виняткової надійності, відсутності незалежного й ефективного контролю за безпекою ядерної енергетики. І нарешті економічними причинами аварії вчені вважають те, що в СРСР не були вирішені й економічні умови забезпечення безпеки ядерної енергетики…».

Микола Дорошенко, журналіст, ветеран війни і праці

Зі спогадів голови Прип'ятського міськвиконкому Володимира Волошка

«Спершу директор ЧАЕС Брюханов водив усіх буквально за носа, заявляючи, що радіаційна обстановка в місті Прип'яті нормальна. Навіть зовні весь день 26 квітня він був якийсь дивний: певне, десь у глибині душі розумів, що трапилося насправді, але боявся визнати це навіть перед самим собою. Фомін, так той узагалі з перервами між віддачею розпоряджень плакав, скиглив, куди й поділися нахабство, самовпевненість. Обидва більш-менш отямилися лише до вечора, до приїзду з Москви голови державної комісії, заступника голови Ради Міністрів СРСР П.Щербини. Ніби той міг привезти з собою спасіння. Уявляєте, Брюханов щогодини відправляв до Києва донесення про радіаційну обстановку, і в них значилося, що ситуація нормальна. Ніякого тобі перевищення фону! А тим часом послали на півтори тисячі рентген Толю Ситникова, відмінного фізика. Та його ж і не послухали, коли він доповів, що реактор зруйнований...

О 9.00 26 квітня з московського аеропорту «Биково» вилетів спецрейсом літак Як-40.

На борту літака перебувала перша міжвідомча оперативна група фахівців у складі головного інженера ВО «Союзатоменерго» Б.Прушинського, заступника начальника того ж об'єднання Є.Ігнатенка, заступника начальника інституту «Гідропроект» В.Конвиза (генпроектант станції), представників головного конструктора реактора РБМК К.Подушкіна і Ю.Черкашова, представника Інституту атомної енергії ім.В.Курчатова Є.Рязанцева та інших.

У розпорядженні групи була невелика інформація, передана Брюхановим:
– реактор цілий, охолоджується водою, що дуже лестило Подушкіну й Черкашову як представникам головного конструктора апарату. Приємно це було і Конвизу як генпроектанту, бо він застосував цей «надійний» апарат у проекті атомної станції;
– радіаційна обстановка в межах норми – це заспокоювало всіх і особливо представника Інституту атомної енергії ім.В.Курчатова, бо активна зона, розрахована інститутом, виявилася надійною, міцною і керованою, раз у настільки критичній ситуації реактор уцілів;
– усього два нещасних випадки зі смертельними наслідками – для вибуху це не так багато;
– вибухнув 110-кубовий бак аварійного охолодження приводів СУЗ (системи управління захистом), мабуть, від вибуху вибухової суміші. Що ж, треба продумати захист бака на майбутнє...

О 10.45 аварійна оперативна група фахівців була вже в Києві. Ще через дві години машини під'їхали до будівлі міськвиконкому Прип'яті. Необхідно було якнайшвидше ознайомитися з істинним станом справ, щоб до прильоту членів урядової комісії мати достовірну інформацію для доповіді.

Перш за все треба проїхати до аварійного блоку і побачити все на власні очі. Ще краще оглянути блок з повітря. З'ясувалося, що поблизу є вертоліт цивільної оборони, приземлився недалеко від станції Янів. Якийсь час пішов на пошуки бінокля і фотографа з фотоапаратом. Бінокль так і не знайшли. Фотограф відшукався. Перед вильотом були впевнені, що реактор цілий і охолоджується водою. Через годину-півтори після приїзду оперативної групи вертоліт Мі-6 піднявся в повітря. Дозиметр був тільки в пілота, що дозволило потім дізнатися дозу радіації.

Підлітали з боку Прип'яті. Висота 400 метрів. Знизилися до 250, щоб краще роздивитися. Картина гнітюча. Суцільний розвал, немає центрального залу. Блок невпізнанний...

– Зависни тут, – попросив пілота Прушинський.

На даху блоку видно навали погнутих балок, світлих осколків панелей стін і перекриттів, чорних шматків графіту і покручених, рудих від корозії паливних збірок. Особливо скупчений завал палива та графіту близько квадратної венттруби, що виступала з даху. Далі завал з понівечених трубопроводів, битих армованих конструкцій, обладнання, палива та графіту піднімався похило від самої землі (захопивши на поверхню землі по радіусу близько 100 метрів), від колишньої стіни приміщення головних циркуляційних насосів… Лише стіна з боку сховища рідких і твердих відходів дивом уціліла. Саме тут, під цим завалом, похований Валерій Ходемчук, саме тут, поглинаючи смертельну дозу радіації, начальник зміни реакторного цеху Валерій Перевозченко шукав свого підлеглого, видираючись у темряві по нагромадженню будівельних конструкцій та обладнання і пронизливо вигукуючи пересохлим і стягнутим радіацією горлом: «Валеро! Відгукнись! Я тут! Відгукнись!..».

Приголомшені побаченим, розуміючи, що сталося не просто руйнування, а щось набагато більше й страшніше, усі лише мовчки дивилися вниз, вбираючи до найдрібніших деталей картину біди, що відкрилася…».
Іван Мольченко, 21.04.2016, 13:511282
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад