10 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Таксомотор спіймати було непросто

Крилаті фрази «Спіймати мотор», «Шеф, два лічильники!», «Наші люди в булочну на таксі не їздять» з’явилися завдяки таксистам. До теми полтавського таксі ми якось обіцяли повернутися в рубриці «Ретро-погляд».

Не будемо заглиблюватися в історію, коли пасажирів возили ще візники на конях. У СРСР більш-менш розвинена служба таксі з'явилася в 1930-х роках з появою легкових «газиків», зміцніла за допомогою «Побєд» та «ЗІМів» і розцвіла, коли на вулиці вийшли «Волги». У 1950-х на дверцятах таксомоторів з'явилися шашечки, а в правому кутку лобового скла – зелений вогник, який сигналізував, що машина вільна. З включенням лічильника вогник згасав.

Проаналізуємо, як і що писали про таксі в полтавській пресі. Про те, що цей вид транспорту діяв у Полтаві ще до війни, можна зустріти в публікації «Таксисти» газети «Зоря Полтавщини» 1983 року. Автор Г.Безман згадує, що в АТП-16012 працює Федір Федорович Моргун. Він таксує ще з 1936 року, трудовий стаж перервала лише війна. Разом зі своїм сином Юрієм вони складають сімейний екіпаж з позивним «Промінь».

Перша реклама полтавського таксі з’явилася на шпальтах газет у 1952 році: «Громадяни! Користуйтеся послугами таксі облавтотресту в містах Полтаві, Кременчуці й Лубнах. Вартість проїзду одного кілометра: на «Побєді» – 1 крб. 80 коп., на «Москвичі» – 1 крб. 40 коп. В усіх таксомоторах є таблички про порядок розрахунку при користування таксі одночасно з трьома-чотирма пасажирами». Як викликати таксі, у рекламі не сказано. Через кілька років у «ЗП» з’явилося оголошення, що в таксистів з’явилася домівка: «1 червня 1954 року в м. Полтаві організований автобусно-таксомоторний парк (вул. Чапаєва, №9, телефон 5-61), що займається всіма видами пасажирських перевезень. По всіх питаннях звертатися до директора».
На фото 1962 року: працівники автобусно-таксомоторного парку вийшли на першотравневу демонстрацію.
Після чого до директора таксопарку стали звертатися часто і не тільки з приємних приводів. У пресі 1960-х років було популярним критикувати таксистів. Заголовки «Безсовісні», «Честь і карбованець», «Так далеко не поїдеш» та інші – це про них. Пишуть, що беруть тільки вигідних клієнтів, шофер вислухає адресу, а потім заявляє, що в нього обідня перерва чи пора в парк. Таксисти відмовляються їхати за межі міста, бо, мовляв, директор забороняє. У 1962 році кореспондент «ЗП» О.Бандура зі стосом листів зі скаргами пасажирів завітав до директора Полтавського таксомоторного парку Я.П.Цехмистра.

– Мені здавалося, мій співрозмовник почервоніє, але цього не сталось. Видно, не вперше йому слухати подібні скарги, – пише автор. – Не знайшов навіть належного осуду такий вчинок, який межує з кримінальним злочином. Шофер А.Г.Плигач легковою автомашиною таксомоторного парку возив з Полтави у Зіньківський район крадене листове залізо. Звичайно, за послугу злодій заплатив щедро. На що директор відповів, що поговорить з водієм про ганебний вчинок,… як тільки міліція офіційно повідомить, скільки листів краденого заліза перевіз наш працівник.

Ось як роботу таксі описує рейдова бригада в «ЗП» 1964 року: «У центрі міста зустрівся нам водій таксі. Він поставив свою «Волгу» в гараж і тепер добирається іншим транспортом додому. Показуємо йому на стоянку таксі.

– Пустує? Завжди так. У нічний час жодна машина не чергує. Тільки за замовленням. Та й то, якщо воно було зроблене ще вдень.

Пусто на стоянках Південного і Київського вокзалів. А люди, які приїздять з Миколаєва чи Києва вночі, шлють земний «уклін» директору таксомоторного парку».

Наприкінці 1964 року на вулиці Кагамлика,80, стало до ладу нове таксомоторне депо АТП-16001. Типові гаражі розраховані на 200 легкових машин. У 1968 році від нового директора таксопарку Г.В.Оніпка читачі вперше дочекалися роз’яснення про правила користування таксі. У них сказано: «Пасажир може замовити таксі по телефону №35-73 за годину до поїздки. Якщо треба їхати на віддаль більше 50 км за місто, таксі надається з дозволу керівника автопідприємства. Вартість проїзду – 10 копійок за кілометр, при включенні лічильника додатково нараховується 10 копійок. Перевозити пасажирів з невключеним лічильником не дозволяється. Саджати іншого пасажира в зайняте таксі без дозволу того, хто його найняв, шофер не має права. На кожній автомашині повинна бути табличка, на якій вказується час заїзду в гараж. Водій зобов’язаний їхати туди, куди скаже пасажир, а плату за проїзд брати згідно з показником таксометра незалежно від кількості пасажирів».

У 1970-х роках у Полтаві офіційно працювало близько 200 таксистів, у пресі майже перестали критикувати людей цієї професії. Усе частіше можна було розчулитися життєвими історіями в публікаціях на кшталт «Зелений вогник запрошує». Хоча інколи герої публікацій і вдавалися до критики колег: «Часто-густо на адресу нашого брата таксиста почуєш далеко не приємні слова. Вони, мовляв, і плату беруть вищу, ніж та, яка вказана на лічильнику, і здачі ніколи не віддають, і, перш ніж доставити пасажира за вказаною адресою, покатають тебе по всьому місту, аби зробити більший кілометраж, і маршрути вибирають ті, що вигідні. Бувають і в нашій робітничій сім’ї нечесні люди, які в гонитві за зайвою копійкою здатні на все. Але більшість водіїв таксі – це чесні, працьовиті, ввічливі й культурні люди, для яких коротке «дякую», «спасибі» – найвища оцінка їхньої нелегкої роботи».

У 1979 році адреса полтавського автопідприємства АТП-16012 значилася: вул. Харківське шосе, 4/15. Замовити таксомотор можна було за телефоном – 3-01-73. Серед 19 пунктів правил користування з’явилася вимога не перевищувати водію швидкість 60 км на годину, можна перевозити без додаткової оплати багаж, який не перевищує розміри багажника, а в салоні провозити побутову техніку, якщо вона вільно вміщується на задньому сидінні, не забруднює його і не заважає керувати автомобілем. Тарифи на проїзд уже такі: посадка – 20 коп., 1 км пробігу – 20 коп., 30 хвилин простою – 1 крб.

Із 1984 року таксисти стали відноситися до автопідприємства №21701, адреса та ж. За радянських часів працювати таксистом було не тільки престижно, а й дуже відповідально. На роботу брали тільки тих водіїв, які відповідали високим професійним критеріям. Крім автошколи, таксисти проходили спеціальну підготовку, постійно підвищуючи рівень своєї майстерності. Потрапити в ДТП для радянського таксиста було все одно, що попрощатися з роботою.

У 1991 році державне таксі наказало довго жити, канули у вічність «Волги» з «Москвичами», поступившись місцем іномаркам будь-якого класу і комфорту. Шашечки перемістилися на дах автомобілів, як у всіх інших країнах. Тільки в Полтаві налічується близько 40 служб таксі, мотор довго чекати непотрібно. Вибір на будь-який смак і гаманець.
Володимир Сулименко, 03.05.2016, 15:561360
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад