22 березня 2019 • № 12 (1548)
Rss  

«Тотус»: 30 років у танці


За цей час колектив об'єднав навколо себе стільки людей, що зібратися разом вони змогли лише в залі Палацу дозвілля «Листопад». Музично-танцювальна феєрія цього дня не лишила нікого байдужим, а ми ж вирішили поговорити про життя школи з її засновником і незмінним керівником – Оленою Швачко.

– Олено Олегівно, ми насамперед вітаємо вас і весь колектив із такою датою. Але це тепер «Тотус» велелюдний і відомий, а що було на початку?
– Дякую, це для нас важлива дата. Я весь цей час із колективом, за ці роки з наших вихованців виріс педагогічний колектив. Нині в «Тотусі» навчаються 300 дітей, а на самому початку нашої історії, 1986 року, нас було лише шестеро. Якоїсь екстраординарної історії створення в нас немає – просто ми хотіли танцювати і робили це для себе. У процесі дорослішання почали пред'являти до себе вимоги – те, чого свого часу ми не отримали, хотіли створити самостійно. Спершу працювали з цирком БКПТМЗ, на базі підприємства був хороший цирк з Олександром Маменком на чолі. Разом із ними робили програму, вони циркову, ми – танцювальну. Усю нашу роботу суттєво змінив перехід до БКПТК, нині ОЦЕВУМ – так ми потрапили до системи освіти і почали свій шлях уже не як колектив, а як школа.

Я сама не хореограф від початку – закінчувала кооперативний інститут, до декрету працювала за фахом, а потім зрозуміла: не моє. Тоді була така система, що можна було працювати без спеціальної освіти, було б бажання. А його в мене не бракувало, тож перші знання в педагогіці та хореографії здобула сама: ходила до всіх викладачів міста і просилася до них на уроки. Мені було цікаво, що і як вони викладають, як можна швидше досягти результатів.

А потім, уже в досить зрілому віці, у 38 років, вступила до Київського університету культури. З моєю освітою можна було вступати з третього курсу, але вирішила отримати від навчання все, тому провчилася з першого по п'ятий, як треба. На нинішньому концерті, до речі, були мої педагоги, дуже приємно, що відгукнулися і високо оцінили роботу. Навіть надійшла пропозиція, щоб наші учні їздили до Києва. Для тих, хто хоче займатися танцями, це буде дуже корисно.

Оскільки ми працюємо в системі освіти, маємо серйозну програму розвитку, розписану на десять років. Потім вона розбивається за рівнями: початковий, середній та вищий. По закінченні діти отримують сертифікат. Він не дає особливих привілеїв при вступі, але його приємно мати на руках. Важливіше, я думаю, те, що ми даємо різнопланову підготовку, і якщо далі учень вирішує пов'язати життя з хореографією, з такою базою йому буде значно легше.

– Люди, далекі від танців, вважають, що це не надто складна справа. Наскільки це справедлива думка, особливо щодо дітей?
– Ні, танці – це не просто, усі, з ким я спілкуюся, часто чують фразу: «Під фонограму не станцюєш». Однозначно це велика праця, однак багато дітей та батьків думає: «Ну що там, пострибають, потанцюють трохи». Але коли вони стикаються з вимогами, розуміють, що не все так просто. У нашій навчальній програмі є гімнастика, фізпідготовка. Дитина має бути здоровою і мати бажання досягати чогось, оскільки фізична підготовка дається тільки через якісь зусилля, це як спорт.

А є ще класичний танець, який потребує ще більшої заповзятливості. Важливо знати свою фізичну форму, на який рух має відгукуватися кожен м'яз. Маленькі діти цього не розуміють, доводиться змушувати працювати. Старші, з досвідом, усвідомлюють, що без тренувань у цьому плані їм буде дуже важко, тому працюють навіть без викладача.

Навантаження велике, суперледачі діти не лишаються, шукають легших варіантів. Зате ті, хто лишаються, з віком учаться зіставляти результат і витрачені зусилля, це допомагає їм у житті.

– Навчання класичної хореографії більшість людей може уявити досить просто, а що являють собою уроки сучасної хореографії, які у вас проводяться? І що приховане за цим поняттям?
– Сучасну хореографію простіш за все описати так: усі популярні нині танці – це вона. Наприклад, хіп-хоп, брейк, те, чим захоплюється молодь, теж можна назвати сучасною хореографією. У стилізованій формі вони дістають відображення і в сценічному вигляді, у нас є такі постановки.

Існує сучасна хореографія, що пішла від класичної, – джаз, модерн, є інший сегмент – похідні від народних танців або ж спортивно-бальної хореографії. Обговорювати це можна довго, але аж надто захоплюватися розкладанням по полицях – справа невдячна, особливо сьогодні, коли всі напрямки взаємозбагачуються. Наприклад, нині в моді поєднання на зразок фольк-модерну. Узагалі народні танці для сучасної хореографії – той пласт, у якому є все для переосмислення: і трюки, і характер, і манера. У них можна знайти основу для постановок, які захоплюватимуть сучасних дітей, а це, до речі, не так просто.

– А що хочуть танцювати самі діти?
– По-різному, звичайно. Є такі, що приходять і кажуть: «Нам тільки хіп-хоп». Розчаровуємо їх: у нас «тільки хіп-хопу» немає. У нас діти вивчають усе, від балету до канкану. Хоча є, звісно, і стилізовані форми модних нині танців. Звісно, їм цікаво те, що популярно в їхньому оточенні, але всі з часом приходять до того, що не можна так обмежувати себе в навчанні.

Проект «Танцюють усі» зробив хорошу рекламу танцювальній майстерності, тепер забити дитині баки тим, що «два прихлопи три притопи» – це круто, уже не вийде. До того ж в інтернеті діти можуть знайти все, що їх цікавить, і якщо є база, навчаться цього досить просто.

Хоча йти в такі проекти я сама ніколи не агітувала. Навчання все ж таки головне, а тут для участі потрібно повністю випасти з життя щонайменше на півроку. Хто хоче, може, звісно, хтось їздив на кастинги. Хоча все одно там шукають жалісливі історії, цього не показують, але це все є за кулісами.

У принципі в Полтаві дуже багато колективів, і кожен несе щось своє. Можливо, це надто нескромно, але програмність і системність освіти нас відрізняє. Ми не ставимо собі за мету просто створити якийсь номер. Натомість беремо певний пласт, наприклад фольклор, і півроку вивчаємо його. І вже після цього, використовуючи ці вміння, ставимо номер, щоб дитина, вступаючи до вишу або влаштовуючись у якийсь колектив, могла орієнтуватися в усьому. Звісно, в усіх своя стилістика, але з певною базою легше. Багато дітей потім пов'язує своє життя з хореографією, у цьому, мабуть, наша специфіка саме як школи.

– На концерті виступи можуть тривати дві-три хвилини, і за цей час танцюристи виконують сотні цілком конкретних рухів. Виглядає чудово, але як дітям удається все це запам'ятовувати? І яка взагалі «кухня» створення танцю?
– Спочатку номер народжується в голові хореографа-постановника. Часто буває так, що поштовхом слугує якась музика – одразу ж думаєш, що можна було б зробити під неї. Потім починаєш продумувати, як показати глядачу цю музику так, щоб йому було зрозуміло. Це називається набором хореографічного тексту. Танець складається з базових рухів на місці, потім якісь проходки – сценою необхідно рухатися, щоб побудувати якусь композицію. Обов'язково присутні обертання, без батманів (рух класичного танцю, що являє будь-яке відведення, приведення або згинання однієї ноги. – Авт.) нікуди. Можливо, якісь трюкові моменти.

Часто даю дітям послухати музику, питаю, що вони уявляють, коли слухають, що бачать під неї. А буває, що приходиш із якимось набором рухів, які вже є в уяві, і за реакцією дітей, а вони в цьому плані як лакмусовий папір, бачиш: щось не те.

– А як удалося об'єднати 30 таких номерів у цілий концерт, як узагалі вдається досягати злагодженості з 300 учнями на сцені?
– Щорічні звітні концерти – робочі, а от п'ятирічні – подія для всього колективу, своєрідний рубіж. Запрошуємо тих, із ким працювали, приїздять випускники з усієї України, колеги-хореографи, режисери, сценаристи. Нинішній концерт порівняно з минулим був на певний рівень вищим.

Планувати його почали ще з червня минулого року. Із педагогами створили трактовку – парад планет. Але не хотілося заїжджати в тему всіляких НЛО. Об'єднати 30 номерів, усе, що було зроблено за п'ять років, було головним завданням.

Із вересня педагоги з дітьми готували свої номери. На мою долю випав номер, який висвітлював дітей індиго. Я перечитала багато інформації про них, але тему розкрили в останні тижнів зо два – важка тема, особливо, коли хочеш, щоб глядач зрозумів, про що ми танцюємо. У якомусь сенсі номер вистражданий, можливо, так у мистецтві й має бути.

Дуже напружено працювали діти, їм же ще потрібно балансувати між навчанням і танцями! Для молодших дітей репетиції – це насамперед зайнятість батьків, які їх туди водять, старшим уже доводиться самим за всім стежити. Хоча діти не скаржаться, є в нас навіть цілі групи, які займаються просто фанатично, – приходять за годину раніше, щось повторюють, із занять вигнати їх просто неможливо.


– Які цілі в колективу на майбутнє?
– Головна, вона ж і мета мінімум – не відступити від рівня, на якому ми перебуваємо нині. Хочеться залучити більше дітей, відвоювати їх у вулиці, інтернету. Діти нині перестають спілкуватися наяву, висловлювати емоції. Не вистачає виховання. Перший період, коли приходять діти, дуже важкий, немає комплексного підходу до дитини. Батьки, хоч як прикро, зайняті зароблянням грошей на те, щоб узути й одягнути. У нас учаться робити зачіски, макіяж, шити костюми.

Намагаємося дати дітям не лише танцювальні вміння, а й навчити важливих речей: працелюбства, людяності, доброти. Для цього підключаємо вихованців до важливих акцій. На щорічному концерті збирали гроші на лікування онкохворого хлопчика. Народилася ідея, зібрали непогану суму грошей, за них родина змогла поїхати на лікування. На нинішньому концерті була лікар хлопчика, сказала, що є позитивні зрушення.

15 червня запросили взяти участь у концерті на підтримку дівчини, хворої на рак. Там виступатимемо не лише ми, але я думаю, що саме такі концерти дуже важливі для наших учнів. Адже ми – обласний центр естетичного виховання учнівської молоді, тож, окрім навчання хорео-
графії, ми займаємося виховною роботою.

Хотілося б мати ще один зал. Наш нинішній чудовий, однак перестаємо поміщатися там. Хотілося, щоб на нас звертали більше уваги ті люди, від яких щось залежить.

– Дякуємо за розмову й бажаємо рости та розвиватися, щоб наступний ювілейний концерт перевершив не лише сподівання глядачів, а й ваші власні!
Сергій Лещенко, 17.06.2016, 16:282633
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
<лютий