12 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Відійшов у засвіти письменник, просвітянин, журналіст Юрій Антипович

Він народився 30 січня 1943 року в селі Волевачі, тепер Козелецького району Чернігівської області. Письменник і журналіст, мешкав у Полтаві.

Юрій Антипович, 1968 р.
Після Остерської десятирічки, навчання у Київському політехнікумі зв’язку, строкової військової служби на полігоні космодрому Байконур та праці на підприємствах Броварів Київської області в 1969 році вступив на факультет журналістики КДУ, який закінчив у 1974 році. Працював у миколаївській молодіжній газеті «Ленінське плем’я», чернігівській «Деснянській правді», у полтавських газетах «Комсомолець Полтавщини», «Зоря Полтавщини», «Полтавський вісник», інформаційно-видавничому агентстві «Астрея». 1992 року був редактором обласної газети «Молода громада», потім працював у прес-службі Полтавської облдержадміністрації, завідувачем відділу ЗМІ управління у справах преси та інформації ОДА.

На березі Кременчуцького моря з колегою І. Моцаром під час відрядження, 1992 р.
До літературної та літературознавчої творчості Юрія Антиповича спонукало прагнення вийти за межі газетних жанрів. Так з’явилися п’єси «Остання ніч Мазепи» (1993), «Помилка Мефістофеля» (1997), «Брате мій, Каїне» (1999). Усі вони присвячені переломним і трагічним сторінкам історії України. Автор висвітлює причини поразки гетьмана Івана Мазепи в його святому прагненні зробити Україну вільною, самостійною європейською державою; змальовує гострий конфлікт між вільнолюбними прагненнями українців та неприховано імперськими намірами комуністичних диктаторів Леніна-Сталіна («Помилка Мефістофеля»); аналізує складні перипетії російсько-української війни 1918–1921 рр., зокрема політичну короткозорість Нестора Махна, підступність більшовиків, які прагнуть покінчити із селянським повстанським рухом та петлюрівцями («Брате мій, Каїне»).

Драму «Остання ніч Мазепи» ставили шкільні самодіяльні театри, а в постановці акторів Полтавського обласного музично-драматичного театру ім.М.В.Гоголя вона часто йшла на обласному радіо. Ця п’єса здобула премію Полтавської спілки літераторів (1993), а радіовистава перемогла в обласному радіоконкурсі «Ми – українці!».

П’єси разом з есе-новелою «Там сходило сонце Мзії» й віршами увійшли до книг Антиповича «Сійте на скелях» (Полтава, «Верстка», 2004) та «Брате мій, Каїне» (Полтава, «Верстка», 2009).

Загадковим явищам Природи, Всесвіту і людської свідомості присвячені книги «Шукайте їх серед янголів. Фантасмагорії дитинства» (Полтава, «Верстка», 2005), «Зоряні птиці галактик» (Полтава, «Верстка», 2006), «Феномени у світах реальному і паралельних» (Полтава, «Верстка», 2007), «Синдром Кассандри» (Полтава, ВПП «Друкарська майстерня», 2008), «Око долі. Характерники: невигадані історії» (Полтава, «Верстка», 2012), «У вітражах Вічності» (Полтава, ФОП Шамало Р.В., 2014).

Автор велику увагу приділяє темі містичного в житті та творчості письменників, зокрема Лесі Українки та Івана Франка. У розділі «Не віщую… тільки бачу» («Око долі») під цим кутом аналізуються п’єси «Кассандра», «У катакомбах», драма-феєрія «Лісова пісня». Містичне, архаїчне, езотеричне у Великої Українки завжди пов’язані з боротьбою між високочесними ідеалами і злом, правдою й облудою, гідністю і ницістю, з болем за скривджених і ображених, вважає автор.

Нетрадиційно аналізує Юрій Антипович окремі твори Великого Каменяра, зокрема у статті «Іван Франко: «Якби знав я чари, що спиняють хмари» («Око долі») він зазначає: «Те, що поет не цурався алегорій незвіданого, стежив за снами, можливо, прагнучи пояснити собі зв’язок космічного і земного, проглядається як у камерній ліриці, так і в поемах Франка».

Містичне в долях і творчості інших письменників, діячів культури, науки, історичних осіб автор досліджує в есе, вміщених у книзі «Око долі»: «Григорій Сковорода: наче прожитий час повернеться назад», «Боніфатійович про Апокаліпсис (не біблійний – український)» (ідеться про Володимира Антоновича), «Він був стихією – сонцем, вітром…» (про кінорежисера Андрія Тарковського), «Сонцепоклонник» (про космобіолога Олександра Чижевського).

З дружиною Ганною у придеснянських лугах, с. Карпилівка, 1990 р. Фото А. Скрипника.
Важливе місце в літературознавчому доробку письменника посідає історико-біографічний нарис «Петро Ротач: «Я впень був нищений не раз, та скрес з любові до Вкраїни» (Полтава, видавець Говоров С.В., 2013). Книга – хвилююча розповідь про непросту долю, життя і творчість відомого письменника, великого трудівника на ниві літературного краєзнавства, дисидента-полтавця Петра Ротача. Переслідуваний радянською владою, яка забороняла йому друкуватися, Ротач, однак, виконав роботу цілого науково-дослідного інституту, створивши такі фундаментальні проекти, як двотомна енциклопедія «Полтавська Шевченкіана», літературний календар Полтавщини «Колоски з літературної ниви», бібліографічний довідник «Розвіяні по чужині: полтавці на еміграції», досліджував творчість Івана Котляревського («Біля гнізда соловейка», «Поклик через століття. Іван Котляревський і Полтава»), лауреатів Шевченківської премії Григора Тютюнника, Василя Симоненка, Феодосія Рогового та багатьох інших лицарів українського слова.

Книга про Петра Ротача – не лише вияв глибокої поваги автора до свого героя, а й пристрасний голос Юрія Антиповича на захист української мови й української національної ідеї. Голос, поданий у часи, коли промосковська кліка Януковича вела наступ проти всього українського і проти самої України як незалежної держави з європейським вибором.

Захисту і пропаганді українського друкованого слова присвячені й літературознавчі статті письменника. Він також автор рецензій на театральні вистави, кінофільми, книги поезій та прози полтавських літераторів Миколи Костенка, Володимира Мирного, Миколи Лубка, професора Миколи Степаненка та інших. Він лауреат премії Ліги українських меценатів ім.Дмитра Нитченка (2014) за пропаганду українського друкованого слова, премії з нагоди сторіччя газети «Хлібороб» (за драму «Остання ніч Мазепи») та премії ім.Котляревського за книгу «Петро Ротач: «Я впень був нищений не раз, та скрес з любові до Вкраїни» (2015).

Полтавське обласне об’єднання товариства «Просвіта» ім.Тараса Шевченка, Полтавська обласна організація Національної спілки письменників України висловлюють глибоке співчуття дружині – заслуженому журналісту України Ганні Антипович, усім рідним та друзям покійного. Вічна пам'ять і Царство небесне українському патріоту, активісту «Просвіти», письменнику, журналісту Юрію Антиповичу.
Іван Мольченко, 04.07.2016, 14:09826
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад