14 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

«Пріоритети створення майбутньої моделі української держави потрібно віддати молоді»

Людмила Бабенко, завідувач кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім.В.Г.Короленка, доктор історичних наук, професор. Докторська дисертація: «Органи державної безпеки у структурі взаємовідносин держави і православної церкви в радянській Україні (1918 – середина 1950-х рр.)». Викладає новітню історію України, державотворчі процеси в новітній історії України ХХ–ХХІ століть.

– Маємо констатувати, що в історії України набагато більше тривали періоди боротьби, ніж розбудова самої держави. І нині, у ХХ–ХХІ ст., ми маємо унікальну можливість довести всьому світові, що українська нація не лише є, але здатна й будувати, вона цінує ту незалежну державу Україну, яку ми вибороли в 1991 році. Мені здається, що давно розвіяний стереотип про те, що нам незалежна Україна дісталася без боротьби. Насправді вона завойована й має високу ціну! І ми сьогодні повинні берегти й цінувати власну державність.

Але ми не могли отримати ідеальну Україну, ми отримали її як уламок старої системи, з усіма її недоліками, стереотипами, міфами, особливо політико-ідеологічними, зокрема й на зразок того, у чому нас намагаються переконати ті ж росіяни. Мовляв, немає такої нації й народу, а є тільки іноземний проект – американський, європейський, а Україна – це лише частина Росії. Насправді Україна має свій довготривалий віковий історичний розвиток. І наша незалежність – це закономірний результат багатовікової боротьби різних поколінь українців за свою державу!

Нам є що захищати, бо це земля, на якій ми народилися, на якій народилися й виросли наші діти. Земля, де поховані наші батьки. Країна, з якою ми пов'язуємо наше майбутнє, бо, повірте, для величезної кількості українців не треба іншого краю, окрім цієї Богом даної батьківської землі. Вони хочуть тут жити, робити своє життя кращим, щасливішим, але для цього потрібна наша консолідована відповідальність – усіх, без винятку, громадян України, які мають відчути себе єдиним цілим, не розділяючись на Схід і Захід, ігноруючи нав'язування нам регіонального чинника у нашій внутрішній та зовнішній політиці. Потрібно пам'ятати про те, що за нами стоять наші діти й онуки, для яких ми й маємо зберегти Україну. І разом з ними її будувати – щодня, щогодини і щохвилини.

Нагадаю думку, як потрібно любити Україну. Свого часу її висловив геніальний Іван Франко: «Ти любиш, брате, Русь, як люблять кусень сала, я ж гавкаю щодня, щоби вона не спала!». Очевидно, за цим стоїть велика особиста трагедія Івана Франка, це бажання бачити таку Україну, яку він вимріяв, але сам стикнувся з байдужістю багатьох українців, для яких це завдання не було актуальним і якому вони не хотіли присвячувати власне життя.

На щастя, будучи педагогом щодня бачу цілком інакше покоління – це молодь, народжена в незалежній Україні. Молодь наша прекрасна! Хто сьогодні першим піднявся на захист України, коли постала загроза її сутності на Майдані, а згодом у Криму та на Сході? Це були юні, у тім числі студенти, випускники нашого університету, зокрема історичного факультету. Хто сьогодні намагається переконати старше покоління, що рухатися треба вперед? Знову ж таки саме молодь! Будь-який регрес відкине нас на багато десятиліть назад, ми вже це проходили.

Молодь іншої країни, іншої системи вже не знає, і тому ми повинні на це зважати. А люди старшого покоління мають пам'ятати, що вибір повинна робити молодь! Їй жити завтра, через 10, 20 і 100 років. Вона повинна вибудовувати ту модель української держави, яку вважає гідною і яка складе партнерство й достойну конкуренцію іншим країнам. Зрозуміло, що це буде країна з високим рівнем добробуту, високим рівнем культури, з національною ідентичністю, у пошуках якої ми нині перебуваємо. Вважаю, що пріоритети створення майбутньої моделі української держави потрібно віддати молоді.
Іван Мольченко, 15.08.2016, 13:24590
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад