23 березня 2019 • № 12 (1548)
Rss  

Полтавець перетворює старі грамплатівки у справжні витвори мистецтва

Із кінця ХІХ століття майже 100 років грамплатівка була одним із найпопулярніших носіїв музичних записів. Лише наприкінці 90-х вінілові платівки почали витісняти більш звичні для нас тепер компакт-диски. Сучасні ж підлітки можуть згадати лише запилені коробки у бабусі на горищі чи у квартирі на шафі з цими, здавалося, непотрібними вже вінілами. Але наш народ винахідливий: те, що вже недоцільно використовувати за призначенням можна завжди перетворити на справжню насолоду для очей.

Про себе та своє незвичне захоплення «ПВ» розповів талановитий творчий полтавець Віктор Волощенко.

– Вікторе, скажіть, будь ласка, хто Ви за освітою і чим займаєтесь у повсякденному житті?
– Я закінчив Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, здобув ступінь магістра географії. Після проходження практик під час навчання зрозумів, що не хочу працювати у школі. Коли навчався на магістратурі, мені запропонували спробувати себе на обласному радіо. Ця справа припала до душі, тож працюю там уже сьомий рік. Така робота мені подобається: весь час знаходишся у русі, не сидиш на одному місці, постійно отримуєш завдання, спілкуєшся з цікавими людьми. Народ тебе чує, і це приємно усвідомлювати. Звичайно, у школі також робота творча, та на радіо аудиторія більша (сміється).

– Як давно Ви розпочали таку цікаву справу? Із чого усе почалося?
– Мистецтвом цікавився завжди. Часто сиджу на різноманітних мистецьких форумах – і ось десь рік тому я побачив роботи майстра, який вирізав картини з вінілів. Почав гадати, як воно робиться, бо хотів додому собі таку виготовити. Тоді це була лише перша ластівка даного напряму. Трошки згодом переглянув майстер-клас в Інтернеті, але ж там майстер не розкриває усіх тонкощів, демонструє примітивні роботи. Мені ж хотілося виготовити одразу щось більш художнє, із сюжетом. Сильним ударом по самооцінці стало те, що моїй дружині замовила і подарувала такий виріб подруга. Це для мене стало неабиякою мотивацією.

– Якою була Ваша перша робота? Чи складно давалося її виготовлення?
– Першу картину вирішив виготовити своєму другу, гітаристу, на День народження. Роботу я почав за чотири місяці до знаменної дати. Композицію обрав не з легких: так як друг фанат групи AC/DC, вирішив вирізати портрети її учасників. Давалося складно: починав випилювати картини ручним лобзиком, а матеріал платівки дуже крихкий. Звичайно, спочатку нічого не виходило. Я закинув заготовку на шафу і думав, що, можливо, уже й не повернуся до цієї роботи. Та через деякий час опанував себе, вигадав інший ескіз і все ж таки довів справу до кінця.

Незабаром люди почали цікавитися. Говорили «О, і я таке хочу!» , «І мені таку!», тож десь перед Новим роком я зайнявся цією справою серйозно, почав виготовляти багато таких картин. На цей час я вже виготовив близько 30 виробів.

– Які етапи включає робота з платівкою?
– Починаю я з розробки ескізу. Це може бути тема, яка близька мені, або ж яка цікавить замовника. Я малюю ескіз, узгоджую його і тільки тоді приступаю до роботи. Розробка ескізу – це, мабуть, найважливіший етап. Малюючи його потрібно все прорахувати: як ляже інструмент, чи міцно триматимуться дрібні деталі та інше. Така робота займала багато часу, так як раніше я ніколи не займався малюванням. Та зараз уже руку набив.

Потім переношу ескіз на спеціальний папір, на кшталт кальки, вирізаю його і приклеюю на платівку. Далі вже починаю випилювати. Спочатку, як я вже зазначав, це був ручний лобзик, робота з яким займала дуже багато часу, у середньому в сумі годин 13. Потім все ж таки придбав гравер, який приніс значне полегшення: скоротив час випилювання втричі й дав змогу вирізувати більш дрібні деталі.

– Де Ви дістаєте первинний матеріал – вінілові платівки, адже, напевно, багато з них псуються під час роботи?
– Коли працював із лобзиком, то відсотків 30% платівок псувалися, відламувалися дрібні деталі, могли піти тріщини, і тоді також виріб ставав непридатний до використання. Із гравером усе набагато простіше, тож і зіпсованих платівок – менше.

Перші платівки брав зі своїх сховищ. А так, як правило, платівки приносять друзі, колеги. Також незнайомі у соцмережах бачать, чим я займаюся і запрошують забрати непотрібні їм платівки.

– Ви виготовляєте не тільки картини, а й годинники. У чому полягає особливість роботи з такими виробами? Як виникла така ідея?
– Узагалі, усе почалося саме з годинників. Ідейний засновник такого виду мистецтва з Лос-Анджелеса вперше художньо оформив платівку, виготовивши годинник. Я теж починав робити годинники, але згодом знайомі почали говорити, що їм не подобається робота механізму, що він «цокає», але сам вініл, тобто картина, гарний. Почали замовляти без годинникового механізму. Але на сьогодні все ж годинники користуються більшою популярністю. Наші люди практичні.

Особливість роботи полягає в індивідуальному підході до кожного замовника: хтось бажає, щоб на циферблаті були позначені години, а комусь (особисто мені також) подобається більше коли «яблуко» вінілу залишається оригінальним. У цьому є своя родзинка. А взагалі головна різниця між виготовленням картини і годинника полягає у тому, що для годинника потрібно вмонтувати механізм. Деякі вдається знайти у Полтаві. Якщо знаходжу старий годинник, який ззовні не дуже привабливий уже, але ще має справний механізм, то купую його недорого і дістаю механізм. Але більшість зараз замовляю у Києві. Знайшов досить гарний магазин, який розсилає товар усією Україною. До того ж там можна обрати механізм. Так, наприклад, кому не подобається «цокання» стрілки, є спеціальний механізм «пливучий», який фактично не видає ніяких звуків.

– Чи є у Полтаві ще майстри такої оригінальної справи?
– Є ще один, у нього для моєї дружини платівку замовляла подруга. Я особисто з ним не знайомий, але у соцмережах бачив, що є у Полтаві майстер, який пропонує подібні послуги.

– Хто переважно купує Ваші роботи? Як розповсюджуєте свої витвори?
– Як правило, це друзі та їх знайомі. Зверталися декілька разів і незнайомці через соцмережі. Та особливо піаром я не займаюся, для мене це хобі, улюблена справа. Мені це просто цікаво, наміру збагатитися я не маю.

– Скільки виробів загалом було виготовлено?
– Я не рахував, але це десь близько 30.

– Як відомо, деякі Ваші платівки вирушили за кордон, або ж помандрували до інших міст України. Розкажіть, будь ласка, які цікаві історії у Вас із цим пов'язані?
– Друзі періодично замовляють годинники, щоб подарувати знайомим з інших країн – там це або новинка, або дорого. Одну з перших робіт подарував подрузі нашої сім’ї, яка живе в Нью-Джерсі – це відома полтавка Євгенія Борідка, яка здобула титул «Міс Українська Діаспора-2015». Вона, як і моя дружина, родом із Гоголевого. Тож я вигадав такий сюжет: Вакула летить на чорті у Нью-Йорк із садиби Гоголів-Яновських. Таким чином одна із моїх робіт опинилася у США.

Дехто для друзів робив подарунки на пам'ять про місто. Так з’явилися на світ годинники «Полтава – Тель-Авів» і «Полтава – Москва», вони відповідно поїхали в Ізраїль і Росію. Із Москвою вийшло цікаво: знайомий хотів собі такий годинник, але не знав, що замовити. Уподобання щодо музики у нас різні. Йому припала до душі та, що поїхала у Тель-Авів. Довго думав, чи варто обігрувати тему «Україна-Росія», і як це зробити без політики. Щоб переконати, скинув йому ескіз заздалегідь, так і зійшлися. Робота йому сподобалася.

Одну з останніх замовили мої друзі з Біликів. Їхній танцювальний колектив «Чебреці» їхав на гастролі до Німеччини. Вони довго думали, що ж таке оригінальне можна подарувати господарям і згадали про мене. Так я зробив одну з кращих своїх робіт, яка тепер у Німеччині.

– Ваше заняття так і залишиться хоббі, чимось для душі, чи переросте у щось більше? Які маєте плани на майбутнє?
– Це уже більше, ніж захоплення. Щоразу, коли роблю щось нове, намагаюся перевершити все попереднє. Нині шукаю конкурси за кордоном, де можна позмагатися з іншими майстрами. Єдина проблема – за участь у таких заходах у Європі потрібно платити внески, що для наших прибутків часто складають третину зарплати. На днях знайшов безкоштовний форум, перекладаю умови участі, якщо впишуся у формат конкурсу, то вишлю фото своїх робіт в Італію. Докладніше про це не розповім, бо розголошувати такі плани –
погана прикмета. А ще хочу перегнати час і попит, щоб зібрати у себе невеличку колекцію, щоб після Нового Року взяти участь у наших виставках, де формат визначають самі художники, а не організатори. Маю вже з десяток ідей, таких, що ніхто ще не робив, на які не вистачало часу, хочу втілити їх у життя і продемонструвати широкому колу глядачів.

– Дуже дякуємо Вам за цікаву розмову. Бажаємо нових творчих звершень, перемог на міжнародній арені та невичерпного натхнення.
Вікторія Білокінь, 26.08.2016, 14:551066
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
<лютий