11 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Полтавська «Безталанна» на «Коломийських представленнях» — продовження історичної дружби театрів

Колектив Полтавського академічного обласного українського вп’яте показав своє мистецтво на VIII Всеукраїнському театральному фестивалі «Коломийські представлення».

Полтавський та коломийський театри: поєднані мистецтвом та справжньою дружбою

… Напевно, ніхто й не згадає, або точитимуться довгі суперечки між очевидцями, із чого ж почалася історична дружба полтавського та коломийського театрів, але вже декілька років поспіль початок вересня асоціюється у гоголівців із подорожжю до Коломиї. Вона стала для них творчо близькою завдяки колегам із Коломийського академічного обласного драматичного театру
ім. І. Озаркевича.

– Це була як любов із першого погляду, на фестивалі у Кіровограді (нині Кропивницький) актори нашого театру спілкувалися з коломийськими і потоваришували, продовженням стали взаємні запрошення на фестивалі: Дмитро Чиборак запросив нас до Коломиї, ми – озарківчан до нас на «В гостях у Гоголя», – поділився спогадами директор Полтавського театру ім. М.Гоголя, заслужений працівник культури України Олексій Андрієнко. – І як засвідчив Дмитро Іванович, «Коломийські представлення» тепер уже не можуть відбуватися без полтавського театру. Жодні театри на Україні не мають таких дружніх стосунків. Щасливі, що маємо змогу кожного року не тільки приїздити до колег-друзів, а й показувати своє мистецтво, представляти його на суд високоповажної експертної ради. Це унікальний фестиваль, адже на сцені озарківчан протягом восьми днів збираються кращі колективи не лише з України (Київ, Львів, Тернопіль, Вінниця, Запоріжжя, Закарпаття), а й сусідньої Польщі. Звичайно, є хвилювання, яку оцінку дасть журі нашій «Безталанній» цього року, але все ж задоволені, що коломийський глядач повсякчас із радістю йде на наш театр.

Зранку запальні танці та пісні, дружні обійми, смачний банош зі шкварками на площі біля театру – так зустрічали полтавських акторів побратими з коломийського театру. Удень і ввечері – гучні оплески після двох вистав «Безталанної» у переповненій залі – так зустрічали полтавських акторів коломийські глядачі. Віддячили за гостинність гоголівці традиційним запашним короваєм і символічними подарунками – ексклюзивним віршем та відеофільмом про дружбу театрів із кадрами зустрічей гоголівців та коломиян у різні роки, картиною-привітанням Дмитра Чиборака з присвоєнням звання «Народний артист України». У відповідь господарі фестивалю нагородили колектив полтавського театру дипломом та пам’ятною сувенірною продукцією.
– Ця дружба почалася задовго до нас – нашими засновниками, коли наш Озаркевич адаптував вашу «Наталку Полтавку» Котляревського, – наголосив директор Коломийського театру ім. І.Озаркевича, народний артист України Дмитро Чиборак. – Це історичний момент, який уже не дає нам, їхнім нащадкам, знехтувати такими зв’язками. У нас спільна місія – дарувати глядачам мистецтво. Для цього ми обмінюємося досвідом, говоримо про сьогодення, шукаємо шляхи творчого перетину в майбутньому. На полтавський колектив ми всі з нетерпінням чекаємо у Коломиї, тому сподіваємося на наступних фестивалях побачити їхні нові вистави.

Відгуки членів експертної ради на полтавську «Безталанну»

Сьогодні було дві вистави. Спочатку власне вистава, а потім була друга – вистава дружби і любові, – зазначила провідна актриса Національного театру ім. І. Франка, народна артистка України Лариса Кадирова. – Полтавці привезли геніальну п’єсу! Я стільки разів її бачила, і стільки ж разів її було дуже важко охопити, прокреслити лінію у просторі й часі. Лінію і зради, і любові, і безвіри, і віри. Радію, що і полтавці доторкнулися до цієї теми – по-своєму її висвітлили сьогодні.

Коли театр береться за класичний твір, важливо знайти своєрідне, оригінальне вирішення відомого сюжету, – переконана театрознавець Алла Підлужна. – У виставі полтавців знайдено свій оригінальний хід, що дозволяє сюжетові не бути нудним. Відчувається щира психологічна основа, на якій діють персонажі, передусім головні з них, –
Варка (Тетяна Любченко), Софія (Анна Денисенко) і Гнат (Геннадій Продайко), вдала сценографія (Ірина Кліменченко) – маємо таким чином умовність і реальність. Уразив образ Варки у виконанні артистки Тетяни Любченко. Здавалося б, це з тих жінок, що їх прийнято вважати фатальними. Але актриса подає цей образ у розвитку, і виходить, що Варка не фатальна жінка, а звичайна дівчина, яка заплуталася, думала, що пожартує і на тому зупиниться… Випало ж їй стати вбивцею. Гарна ідея режисера (заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко) полягає і в тому, що він наклав сюжет п’єси на українську пісню, яка й допомагала його висвітлити.

Вистава «Безталанна», безумовно, цікавий твір, зрештою, як і акторський склад Полтавського театру, і їхній режисер, – вважає театрознавець Людмила Томенчук. – Цей спектакль надзвичайно видовищний і припаде до смаку сучасному глядачеві. Режисер добре розгорнув і подав тему відьомства Варки. Адже зазвичай в інших постановках це проходить, так би мовити, на узбіччі й тоді глядачеві не зовсім зрозуміло, що ж там відбувається за сюжетом. Видно добру роботу балетмейстера (Світлана Мельник), вдало поєднано обрядовий момент.

– Я радий, що знову зустрівся з чудовим театром, який давно знаю, – поділився враженнями театральний режисер, народний артист України Валерій Невєдров. – Цей театр має великий потенціал. Якщо, скажімо, «Наталку Полтавку» полтавці ставили хрестоматійно, дотримуючись історичної постановки, то «Безталанну», що також належить до класики, зуміли поставити у сучасному стилі, водночас зберігаючи народність. Усе, що вибудувано у драмі, підкреслює емоційну природу українського театру з його неповторним колоритом. Тому схиляю голову перед полтавцями і прочитання «Безталанної» в їхньому виконанні вважаю найкращим з усіх, які мені довелося бачити. Я щиро вітаю цей театр і бажаю йому нових творчих здобутків.

Окрім Коломиї, «Безталанну» побачили глядачі у шести містах України

Відвідини «Коломийських представлень-2016» стали поштовхом для продовження ще однієї традиції – відновлення гастрольної діяльності театру. Тому «Безталанну» гоголівців побачили ще у двох містах Західної України – Чернівцях та Івано-Франківську. Далі гастрольний шлях вистави проліг Новоград-Волинським, Житомиром, Білою Церквою. Завершальною крапкою туру стала рідна Полтавщина і показ «Безталанної» у Лохвиці.

– Прем’єра «Безталанної» відбулася 2011 року, і це вже «зріла» вистава:
має свого глядача, демонструвалася на різних театральних фестивалях, – розповів головний режисер Полтавського театру ім. М.Гоголя, заслужений діяч мистецтв України Владислав Шевченко. – Це наше полтавське бачення класичної драматургії Івана Карпенка-Карого, а саме – спроба гоголівців сучасно прочитати цей матеріал, у якому закладено одвічні питання, що залишаються актуальними й сьогодні.

Дебютним цього року стало місто Чернівці. Перша зустріч запам’яталася місцевим театралам, адже після вистави акторам дякували довготривалими оплесками. Не менш щирий прийом влаштували гоголівцям у Житомирі та Білій Церкві, адже жителі міста ще пам’ятають минулорічну «Наталку Полтавку», яку презентували для них полтавці. Відкриттям для колективу театру стала Лохвиця. Звичайно, гоголівці вже бували у цьому краї, але цього разу довелося грати в оновленому Будинку культури – із новими зручними кріслами, покращеною сценічною технікою. Приємно було чути й схвальні відгуки місцевих глядачів, які запрошували колектив знову й знову приїздити до них із новими виставами.

Проведення такої фестивально-гастрольної поїздки стало можливим завдяки керівництву області, зокрема, Управлінню культури Полтавської обласної державної адміністрації. Надзвичайно приємно, що цей вояж із гоголівцями розділив керівник апарату, заступник голови Полтавської обласної державної адміністрації Микола Білокінь.

– Полтавський театр – це гордість нашого краю, і ми раді, що цей колектив запрошують на всеукраїнські та міжнародні фестивалі, – розповів Микола Білокінь. – Торік Західна Україна побачила нашу традиційну «Наталку», цього року «Безталанну». Сподіваємося, що кожен глядач знайшов у цій виставі того героя, із яким пов’язане щось його особисте, і він глибоко відчув те, що хочуть передати актори зі сцени. Такі поїздки допомагають розширювати мистецькі зв’язки і сприяють налагодженню творчого спілкування між містами, щоб у подальшому і наші полтавські глядачі могли побачити колективи театрів цих міст на гоголівській сцені. Адже мистецтво і культура виховують духовно багату націю, а духовні традиції – це найголовніше, що Бог послав людині на землю.
Замість післямови… Або про духовне…

Кожна поїздка гоголівців, окрім творчих робочих моментів, повинна мати свою духовну родзинку. Минулої поїздки це були відвідини Почаївської лаври і сходження на Говерлу, цього ж року перлиною гарних духовних вражень за десятиденні гастролі стала екскурсія до ландшафтного парку в селі Буки, що на Київщині, де розташований неймовірної краси Храм Святого Великомученика Євгенія. Незважаючи на втому і на те, що часу на відпочинок було обмаль, між виставами гоголівцям вдалося відвідати цей Храм. Вразила його велич, мармурові скульптури, золочений іконостас і безкоштовні свічки. Тільки-но ми зайшли до храму, з’явилося відчуття умиротворіння і спокою. Здавалося, час зупинився, і ти залишився наодинці з самим собою, Вічністю. Це були хвилини, коли розумієш, що потрібно жити, робити свою справу, дарувати людям гарні емоції, які потім повернуться тоді, коли ти найменше цього очікуєш…

Ольга Коваленко
Іван Мольченко, 15.09.2016, 13:571378
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад