13 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Щоразу по-особливому пізнаючи Полтаву

Древня і вічно юна Полтава за тиждень буде відзначати День міста. Точна дата її появи достеменно не відома, проте другим днем народження по праву вважаємо 23 вересня – день, коли 73 роки тому місто було звільнене від фашистських загарбників.

За понад тисячоліття існування Полтава пережила чимало радісних і трагічних подій, про які істориками написано томи ґрунтовних праць. Здається, вже розкриті майже всі таємниці, та дослідникам усе ж вдається відшукати в архівах невідомі цікаві, а часом і просто сенсаційні відомості про наше місто. Працюючи в Державному архіві Полтавської області, краєзнавець, автор книги «Полтава: вчора і сьогодні», керівник проекту «Полтава 3D» Олег Лебединський віднайшов кілька цікавинок з історії міста, якими охоче поділився з читачами «ПВ».

Кочубеївські палаци: полтавський більший за диканський

Древня і вічно юна Полтава за тиждень буде відзначати День міста. Точна дата її появи достеменно не відома, проте другим днем народження по праву вважаємо 23 вересня – день, коли 73 роки тому місто було звільнене від фашистських загарбників. За понад тис
Розглядаючи документи дореволюційної епохи, він знайшов кілька цікавих планів міста.

– Один із них містить відомості про те, де був розташований перший палац Кочубея на Інститутській горі, – розповідає Олег Валентинович. – Цей момент був відображений на планах будівництва Інституту шляхетних панянок, де було чітко позначено, які кам'яні споруди вже зведені (до речі, деякі з них збереглися до сьогодні).

На цьому плані чітко позначався абрис дерев'яного палацу голови полтавського дворянства Семена Михайловича Кочубея зі славного роду Кочубеїв. Він був цікавою, непересічною особистістю, благодійником. Саме частина його садиби була чи то подарована, чи то продана задешево, і на ній розташувався міський сад, який ми зараз знаємо як парк «Перемога». Частина парку, яка іде до вулиці Нижньомлинської і до озер, належала саме Кочубею.

Інститут шляхетних панянок був побудований на садибі Кочубея, і дерев'яна споруда палацу тоді була на тій території, але її немає на жодному із зображень. На кількох гравюрах є якась колона і стоїть підпис, що це вид Полтави з маєтку Семена Михайловича Кочубея.

– Коли ми потім заміряли довжину цього палацу по фасаду, отримали цифру 125 м. Тобто, досить велика споруда, для Полтави того часу це був значущий маєток, – продовжує Олег Лебединський. – Який він мав вигляд, достеменно не відомо, але є припущення, що був збудований у стилі класицизму і схожий на палац Кочубея в Диканьці. Загадкою залишається, коли він був зведений і зруйнований. Є тільки зображення частини маєтку на кількох гравюрах, причому на одній із них – Кочубеївська альтанка розміром з триповерховий будинок. Якщо такого розміру була альтанка, то який же був сам палац? Зіставивши розміри, можна припустити, що він був однозначно більший, ніж палац у Диканьці.

Хто замовляв у Англії гравюри з видами Полтави?

Перші зображення губернського міста Полтави зробив художник Олександр Кунавін (ім'я його увічнили замальовки Москви до пожежі 1812 р.), який вирушив у мандрівку по малоросійських містах із живописцем Федором Алексєєвим.

– На гравюрах Алексєєва зображений центр Полтави. Ці роботи цікаві тим, що вони гравіювалися у 1804-1805 рр., а перші кам'яні споруди в центрі міста будувалися з 1810 року. Відома панорама Круглої площі малювалася в стилі «через чотири роки тут буде місто-сад». І якщо Алексєєв малював фантастику, то Кунавін – те, що бачив. І на підставі цих малюнків у Англії тамтешній майстер на прізвище Стадлер відгравіював щонайменше вісім видів Полтави. Це перші гравюри, на яких зображене наше місто. Мені ніде не вдалося знайти оригінали Олександра Кунавіна. За деякими даними, вони були у Київському музеї історії за описом 1930 р.

Куди поділися після війни, жодних відомостей немає. І от, працюючи з матеріалами Краєзнавчого музею, розглядаючи гравюри, які в них зберігаються, побачив одну з них і зрозумів, що це не гравюра Стадлера, а оригінальна робота Кунавіна – того майстра, малюнки якого потім відправляли на гравіювання в Англію. До речі, про самого гравера Стадлера. В одному з енциклопедичних довідників колись знайшов запис, що Стадлер – це невідомий російський художник, котрий чомусь гравіював тільки роботи, пов'язані з Полтавою. Цей довідник був виданий ще до появи мережі інтернет. Покопирсавшись у всесвітній павутині, я знайшов відомості, що Стадлер – це відомий англійський гравер, знаменитий видами Темзи. І коли подивитися на види Темзи і види Полтави, чітко можна побачити руку одного майстра.

«Вид Полтави від садової площі Семена Михайловича Кочубея». Гравюра Г.Стадлера.
Малюнки, зроблені Олександром Кунавіним у 1804-1805 рр., були відгравіровані в Англії у 1817 р.

– На жаль, я не знайшов відомостей, на чиє замовлення це було зроблено, – зауважує Олег Лебединський. – Але ж хтось заплатив за роботу чималеньку купу грошей. І оскільки серед восьми відомих гравюр Стадлера два зображення садиби Кочубея і вид Полтави з садиби Кочубея, я задався питанням – а чому немає самого маєтку? Не може ж бути, щоб художник не зробив його малюнку. І справді, у добірці робіт Кунавіна є малюнок Кочубеївської садиби, але вона іменується Диканською садибою. За останніми нашими даними, Диканська садиба була спроектована архітектором Луїджі Руска, котрий працював переважно у стилістиці класицизму, і проекти датуються 1805-1810 роками, тобто на кілька років пізніше, ніж були зроблені малюнки Кунавіна. Цього літа я дізнався, що ці матеріали, а саме 12 робіт, пов'язаних із Диканькою, й досі зберігаються в архіві Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі. І в проектах вона позначається не як палац у Диканьці, а як дім у Диканьці. Ось такий дім розміром з Білий дім у Вашингтоні. До речі, Білий дім і головна споруда Диканського палацу за розмірами практично однакові, і розташування приблизно таке ж, є тільки відмінність – у Білому домі шість колон на півколі, а в нас – вісім і вони спарені, там портик менший – чотириколонний, а в нас шестиколонний. Одним словом, стиль класицизму й розмір споруди однакові, але значимість відносно різна, хоча для Полтавської губернії садиба Кочубея була однією з найбільш значущих. Припускаю, що малюнки Кунавіна для гравірування в Англію відправляв хтось із родини Кочубеїв, бо в них були відповідні фінансові можливості. Але хто саме і яким чином – поки що питання. Сенсація чекає на свого героя.

Де у Полтаві був перший театр?

Переглядаючи документи архіву, краєзнавець разом з ініціативною групою також встановив місце розташування першого театру у Полтаві.

– У підписах до генерального плану міста початку ХІХ століття було позначено, які є споруди, в тому числі й міський театр. Це був один із небагатьох планів, де він узагалі був позначений. Ми наклали його на розміри кварталу і чітко визначили, де знаходився театр і якого розміру він був, – розповідає Олег Валентинович. – Так-от виходить, що театр знаходився на території нинішньої Полтавської державної аграрної академії, був триповерховий. Вхід у театр був на місці нинішнього нового п'ятиповерхового корпусу вишу. У 1850-х роках через ветхість був відданий під знос якомусь місцевому купцю. Біля аграрної академії і школи №7 і зараз є Театральний провулок, він позначений ще на плані середини ХІХ ст. На жаль, поки що ніде немає якогось матеріального нагадування у вигляді хоча б пам'ятної таблички, що з цього місця почалася українська театральна культура.

Чому котельні збудовані посеред кварталів?

Ще одне цікаве відкриття краєзнавець зробив уже не в архіві, а прогулюючись вулицями Полтави.

– Усі центральні вулиці міста – Соборності (колишня Жовтнева), Пушкіна, Шевченка ідуть в одному напрямку. Замислився – з чим це пов'язано? – говорить Олег Валентинович. – Якось іду по Шевченка і при заході сонця помічаю, що вулиця стала ніби золотою від променів. Звернув увагу, що сонце заходить якраз чітко по цій вулиці. Почав шукати інформацію про споруди у світі, пов'язані із напрямом руху сонця. Подивився фільм про Стоунхендж (стародавня споруда у Великобританії, яка є не лише сонячним і місячним календарем, а й, за останніми даними, точною моделлю Сонячної системи в поперечному розрізі – прим. ред.).

«Вид Полтави з маєтку князя С.М.Кочубея». Гравюра Г.Стадлера.
І от подумав – якщо я стану біля пам'ятника Слави у дні літнього сонцестояння, куди ж сонце сідатиме? Підійшов до пам'ятника, піднявся по східцях, дивився у бік площі Зигіна і побачив, що у день літнього сонцестояння воно сідає чітко по вулиці Жовтневій. І тоді можна спостерігати дивовижний ефект, коли вулиця стає золотою, і в ці ж дні сонце, що заходить, здається у ці дні більшим у 4-5 разів, ніж зазвичай. Тож коли дивитися на Каштанову алею, можна побачити, як великий червоний диск заходить прямо посередині алеї.

Олег Лебединський також помітив, що вулиці від центру міста в бік Сонячного парку ідуть з певним зменшенням, тобто кожен наступний квартал менший за попередній.

– Не знаю, хто і коли так розпланував, але на генеральному плані міста 1811 р. цей принцип уже дотриманий, – говорить він. – Цікаво, що співмірність кварталів зменшується за так званими числами Фібоначчі (послідовність чисел, кожен член якої дорівнює сумі двох попередніх. Вона відома як ряд Фібоначчі, а самі числа – числа Фібоначчі. Ця послідовність має безліч цікавих з точки зору математики властивостей. Наприклад, якщо розділити лінію на два сегменти так, що співвідношення між більшим і меншим сегментами буде пропорційним співвідношенню між всією лінією і великим сегментом, цей коефіцієнт пропорційності дорівнюватиме 1,618. Він відомий як золотий перетин. В епоху Відродження вважалося, що саме ця пропорція, дотримана в архітектурних спорудах, найбільше радує око – прим. ред.). Тобто кожен наступний сегмент менший за попередній. Кому це спало на думку, невідомо.

Знайти відповіді на питання, чому в Полтаві квартали розташовані саме таким чином, крає-знавцю не вдалося, зате завдяки карті 1811 р., де кожен квартал центральної частини міста чітко розподілений на сегменти, Олег Лебединський з'ясував, що один сегмент дорівнює землеволодінню купця другої-третьої гільдії.

– Тобто на одному кварталі було 12-15 земельних ділянок, по центру ж кварталу ділянки не забудовувалися, – говорить він. – А за радянських часів по центру кожного кварталу, оскільки він був вільний, розмістили котельні. Через те, що частина кварталів не забудовувалася, такі споруди, як, скажімо, Олександрівське реальне училище (нині Полтавський політехнічний коледж), тепер розміщені вглибині кварталу, бо якраз та частина, що не забудовувалася, використовувалася в радянські часи для державних потреб.

Наталія Вісич, Володимир Сулименко
Наталія Вісич, 15.09.2016, 14:031656
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад