14 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Не стало Олександра Кулика

2 жовтня перестало битися серце патріота України, колишнього народного депутата і першого редактора відродженого «Полтавського вісника» Олександра Кулика.

…Ще три роки тому свій 60-річний ювілей він відзначав напівмарафоном довкола Корпусного парку, де мало чим поступався молодим марафонцям, і дуже тим тішився. Адже журналістика і спорт завжди йшли поруч у його житті.

Працюючи у газеті «Зоря Полтавщини», Олександр Кулик не лише вів спортивну рубрику, але й своїм прикладом залучав колег до здорового способу життя, до фізкультури і спорту. Був прекрасним футболістом, гирьовиком, легкоатлетом, чудово грав у шахи… Тому й організовував ще наприкінці 80-х перші спартакіади журналістів Полтавщини, сам брав у них активну участь. І перемагав!

Таким було його не лише спортивне, але й журналістське та громадянське кредо – завжди і скрізь перемагати!

У 1990 році Кулик взявся за створення одного з перших не лише на Полтавщині, але й в Україні загалом видання, не залежного від компартійного впливу – газети міської громади «Полтавський вісник». Багато колег-журналістів, добре відомих уже на той час на Полтавщині, не ризикнуло тоді взятися за нову і не звідану досі справу – формувати газету, як кажуть, із нуля. Адже не було ні приміщення, ні матеріальної бази, ні колективу… А Кулик узявся! І за чотири роки роботи, протягом яких очолював редакцію (а вони були найважчими!), він не лише з нуля створив колектив, але й разом з колегами зробив тижневик найпопулярнішим і найвпливовішим на Полтавщині – навіть у окремих районах передплатні тиражі «Полтавського вісника» почали перевищувати тиражі місцевих районних газет!

1994 року Олександр Кулик заснував газету «Полтавська думка», яка теж дуже швидко стала рупором демократичних сил, здобула прихильність читачів. Саме як журналіст, автор десятків журналістських розслідувань Олександр Кулик і сам завоював неабиякий авторитет громади. Тож недарма його двічі обирали депутатом Полтавської міської ради, а 1998 року виборці Полтави, Полтавського, Диканського і Решетилівського районів обрали народним депутатом України по своєму округу. Цікаво, що й переміг він тоді лише завдяки власному авторитету, активній громадянській позиції, адже не мав і близько таких фінансових можливостей, як його конкуренти.

В останні роки життя Олександр Кулик, окрім свого дітища – «Полтавської думки», багато займався і видавничою справою. Він видав чимало книг про багатьох видатних людей – наших земляків, цілу серію книг з історії полтавських сіл. Цікаво, що й сам Олександр Кулик добре знався на історії, літературі, знав напам'ять сотні віршів багатьох українських поетів, а особливо любив Василя Симоненка. І не просто любив, а міг декламувати його твори годинами, бо мав до того добрий артистичний хист. Полтавці пам'ятають, як над нашим майданом у центрі міста в часи Революції гідності багатотисячний натовп повторював за Олександром Куликом:

Ти знаєш, що ти – людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди –
Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе –
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба –
Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі – людина,
І хочеш того чи ні –
Усмішка твоя – єдина,
Мука твоя – єдина,
Очі твої – одні.
Це сказано і про нього!

… Таких, як Кулик, називають правдорубами. Безкомпромісний, до кінця відданий професії і своєму громадянському обов'язку, він завжди залишався чесним щодо себе і інших, завжди боровся за правду і справедливість. Так само боровся він до кінця і з підступною хворобою, яка несподівано накинула на нього свої чорні пута. Навіть кілька місяців тому, повернувшись із Києва після кількох складних операцій, усе ще підбадьорював нас, колег: усе буде добре, я вже починаю тренуватися – ще зустрінемося і на футбольному полі, і на біговій доріжці…

Не судилося!

Вічна пам'ять і Царство Небесне тобі, наш неспокійний друже!

Біографічна довідка

Олександр Кулик народився 26 вересня 1953 року в селі Петрівці Полтавського району.
У 1974 році закінчив філологічний факультет Полтавського державного педінституту. У цьому ж році розпочав трудову діяльність на заводському радіомовленні Полтавського заводу газорозрядних ламп.
1974–1975 роки – служба в армії.
Із 1975 по 1980 роки – кореспондент відділу сільського господарства районної газети Полтавського району.
1980–1990 роки – спеціальний кореспондент обласної газети «Зоря Полтавщини». У 1986 році визнаний кращим журналістом-екологом України.
1990–1994 роки – головний редактор газети Полтавської міської ради «Полтавський вісник».
1994–1998 роки – головний редактор обласної газети «Полтавська думка».
1998–2002 роки – народний депутат України, самовисуванець.
2003–2008 роки – головний редактор «Полтавської думки», директор інформаційно-видавничого агентства «Полтава-Факт».
Із 2008 року – старший викладач Полтавського інституту економіки і права.
За журналістську і правозахисну діяльність нагороджений орденом Спілки офіцерів України – хрестом «За мужність». У 2009 році визнаний кращим журналістом України в жанрі журналістських розслідувань проти корупції.
Прощання з Олександром Куликом відбулося в Свято-Успенському соборі Полтави. Поховали його в рідній Петрівці.
Іван Мольченко, 10.10.2016, 13:42672
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад