22 жовтня 2018 • № 42 (1526)
Rss  

Гуси: архетип. За картиною Андрія Сербутовського «Гуси»

Пам'ятаєте, Івасика-Телесика порятувало від страшнючої відьми гусятко? Узяло собі на спинку та й перенесло до мами і до татка. Скільки ж то радості було батькам, коли вони побачили свою дитиночку!

Скінчилася казочка щасливо, то й добре. Проте в цікавих виникає запитання: хто випасав оті гуси, що пролітали повз Івасика-Телесика? Скажете, вони були дикі. Припустимо, однак як тоді ці птахи зрозуміли людську мову? Ні, то були птахи людиною доглянуті, до людського слова привчені.


– Завертайте! Завертайте! – гукає до гусей малий пастушок. Біжить щодуху, щоб неслухняних зайняти, бо ідуть прямісінько до краю кар'єру, ще три кроки – і в урвисько попадають.

Потім треба благополучно проминути обійстя дядька Степана. Там ям немає, та в дядька норов крутий, може без попередження по заброді з рушниці вистрелити. Сусідського селезня колись так забив.

Затим уздовж дороги. Тут небезпеки виникають рідше, однак усе одно слід пильнувати. Чи собака чужий несподівано надумає вискочити, чи хтось неуважний із проїжджих занадто неповоротку гуску задавить.

Нарешті луки. Трави, небо, річка. Простору – широчінь широка. Розгорнути все полотно, що жінки в селі наткали, – і то не вистачить цей безкрай застелити. Пасуться гуси. А малий оперся на ціпок, дивиться у далину. Задумався.

І як ото зелене зупиняється синім, а синє межує з бузковим? Гарно так кольори уляглися, неначе змовилися. А хмари пливуть у височині, мов гігантські пір'їни. Певно, якийсь птах велетенський їх зронив, понад луками пролітаючи…

– Вертайте додому! Додому вертайте! – жене назад пастушок гусей. За день зголоднів і на сонці зморився. Проте гуси трохи погладшали, а він ледь помітно підріс і ще набрався від трав, річки і неба того дива, що снитиметься вночі оповіддю-чудасією.

Зима, страшенна темрява і холоднеча. А біла гуска знесла золоте яйце, висиділа його, і з-під шкаралупи проклюнулося сонце, піднялося у високість, освітило гори і доли, розтопило льоди і сніги, виплекало буйні зела і барвисті квіти…

Іншим разом прилетить у сни ціла зграя гусей. Ґелґотатимуть щось голосно. Піднімуть на крила, пронесуть над селом, покажуть, як красиво в'юниться вулиця, ніби святкова дівоча стрічка.

Виросте з пастушка художник і на схилі літ розповідатиме онукові казки, бавлячи малого після роботи. «Ось-ось перегризе відьма дерево». – «Ой!» – уболіває малюк за Телесика, притискається міцно до діда, увесь зіщулюється. Невже схопить зла бабега хлоп'ятко?! Невже з'їсть дитину? Однак вчасно прилітають вони, гуси, доглянуті дідом – випасені на луках і майстерно виписані на полотні, птахи сонця, уяви, розуміння, духовної чистоти і відродження. Безумовно, вони врятують хлопчика від загибелі.

– Діду, – з полегшенням зітхає онук наприкінці казки, – а мене б ті гуси подужали піднести?
– А на яке це дерево ти задумав вилізти? – проникливим оком дивиться на свого улюбленого розбишаку дід.
– Та, – мнеться хлопчик. – Якщо Івасик видряпався на високу тополю, то і я зможу, – нарешті наважується зізнатися.

Назавтра дід відкладе свої пензлі й потайки пильнуватиме за бешкетником, щоб за необхідності кинутися йому на допомогу.

А сьогодні вночі онукові теж снитимуться гуси. Ті самі, що прилітали колись у дідові сни. Птахи мчатимуть хлопчика у дзвінкому просторі від зірок до зірок, і дарма, що ще малий, він збагне, що відбулася посвята. Віднині він причетний до того таємного знання, завдяки якому в людському житті поєднуються буденне і величне, побутове й урочисте, скороминуче і незмінно повторюване, повсякденне і міфологічне.

Авторка висловлює глибоку подяку видавництву «АСМІ» й особисто О.М.Петренку за надану можливість опублікувати репродукцію картини «Гуси» Андрія Сербутовського.


*****

Андрій Сербутовський (1923–2006) – один із визначних полтавських художників другої половини ХХ століття, член НСХУ, заслужений художник України.

Андрій Сербутовський народився 18 серпня 1923 року в Полтаві. Під час Великої Вітчизняної війни воював на фронті, був нагороджений орденом Червоної Зірки та медалями.

Сербутовський не мав фахової мистецької освіти, проте за покликанням серця став художником. Основи мистецької грамоти здобув за допомогою М.Волкова. У 1948–1951 роках працював художником цеху міськпромкомбінату, а з 1951 року – у товаристві «Укоопхудожник».

У 1970 році митець виступив як один із засновників Полтавської організації Спілки художників України і в 1970–1971 роках був головою правління цієї організації. Андрій Андрійович зробив значний внесок у становлення Спілки як організаційно-творчого центру образотворчого мистецтва в краї.

Андрій Сербутовський працював у жанрах портрета, натюрморту, тематичної картини, пейзажу. Його талант художника найяскравіше виявився саме в мистецтві пейзажу. Живописні полотна Сербутовського розкривають красу полтавської землі. Багато з них було створено під враженням від споглядання природи у селах Балаклія Великобагачанського району і Деревки Котелевського району.

Із 1947 року роботи Андрія Сербутовського експонувалися в Полтаві, затим – у Києві та Харкові, Москві, зарубіжних країнах (Японії, Болгарії, Польщі, Німеччині, США). Картина «Гуси» (1960) стала етапною у творчості митця, вона була виставлена на республіканській і всесоюзній художніх виставках і зробила ім'я Сербутовського відомим далеко за межами Полтавщини. У 2004 році за живописні твори «Подруги (Солдатські вдови)» і «Хліба половіють» художник був нагороджений обласною щорічною премією ім.Панаса Мирного.

Картини Андрія Сербутовського зберігаються у музеях Полтави, Запоріжжя, Лебедина, Лубен та інших населених пунктів Полтавщини. У 2012 році Полтавське видавництво «АСМІ» випустило монографію О. Білоуська й О. Петренка про Андрія Сербутовського.

Тетяна Горицвіт
Іван Мольченко, 13.10.2016, 15:13955
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<вересень