13 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Пам’ятник Котляревському хотіли встановити біля Краєзнавчого музею

Про пам'ятник письменнику Івану Котляревському рубрика «Ретро-погляд» ще не писала, адже про його створення та відкриття можна прочитати чимало.

Фотографії пам'ятника різних часів є у великій кількості, але й трапляються маловідомі, наприклад із сімейних архівів наших читачів. Це фото 1956 року ми планували запропонувати вам на ретро-вікторину, але ж який ракурс. Із допомогою нашого постійного читача Сергія Зозулі зробимо опис того, що бачимо на знімку.

На фото (з сімейного архіву Лілії Олійник) 1950 року: гуляючи містом, четверо юних полтавців зупинилися біля пам'ятника Котляревському.
Фото переносить нас у далекий 1956 рік. Наше рідне місто поступово загоює рани війни. На всіх вулицях розібрані обгорілі руїни. На їх місці зростають нові будинки. Розчищені від потрощених та понівечених дерев полтавські парки і сквери, улюблені місця відпочинку багатьох поколінь полтавців. Ось і ці молоді люди, чиє дитинство обпалила війна, чиїми руками буде відроджена Полтава, коли буяють квітом липи, прийшли до пам'ятника І.П.Котляревському, на бульвар, що носить його ім'я. Дівчата в простеньких ситцевих платтях модного крою «під пасок», у двох навіть однакових кольорів, взуття масового пошиву. У ті часи із тканинами у країні було важко. А парубок у святковій білій сорочці в єдиному своєму костюмі із штанами «кльош», заправленими у чоботи, прикурює цигарку. Вулицею Котляревського кудись поспішають у своїх справах нечисленні перехожі. Пустир, повз який їде ветеран фронтових доріг, невтомний трудівник повоєнної відбудови вантажний ЗіС-5, з часом стане подвір'ям технічного училища зі спортивним майданчиком. На цім місці у 1960–1970-ті роки буде зупинка автобуса №25, що їздить до аеропорту. А нині за адресою Котляревського, 22-Б, височіє бізнес-центр. Праворуч від авто (на фото не видно), на розі вулиць Небесної сотні та Котляревського №20/8, зберігся дореволюційний будинок колишніх окремих класів Полтавської духовної семінарії, у яких викладав диригент і композитор, автор музики до «Заповіту» Тараса Шевченка Гордій Гладкий. Пізніше тут було музичне училище, яке очолював Дмитро Ахшарумов. Напередодні Жовтневого перевороту 1917 року працювала крамниця московської фірми «Чай К.С. Попових». У 1950-ті роки – технічне училище, а нині Управління науки ОДА. На фото в лівому кутку зверху біліє тильна стіна будинків №№22 та 22-А. У повоєнний час у них були магазини «Хліб», «Взуття», «Килими», а в напівпідвальних приміщеннях – «Вино», «КООП Сільгосппродукти», «Овочевий». Після капітального ремонту в 1970-х відкрили каси агентства «Аерофлоту». Нині у двоповерховій будівлі на Котляревського, 22-А, розмістилися організації Центр фінансово-статистичного аналізу та матеріально-технічного забезпечення освітніх закладів, відділ внутрішнього аудиту, обласне відділення (філія) комітету фізичного виховання та спорту МОН України та навчально-методичний центр професійно-технічної освіти у Полтавській області.

Протягом ХІХ–ХХ століть вулиця Котляревського була торговою. Забудовувалась одно- та двоповерховими крамницями, які об'єднувались у торгові ряди – «Єврейські», «Панські» та «Московські». Більшість із них були спалені фашистами восени 1943 року. У наші дні, навіть незважаючи на надмірну забудову, вулиця Котляревського має найбільше привабливих архітектурних пам'яток минулого століття.

Відкриття пам'ятника І.П.Котляревському відбулося 30 серпня 1903 року.

До цієї події на Протопопівському бульварі посадили молоді дубки, пам'ятник обнесли металевою огорожею. Сам пам'ятник являє собою високий гранітний постамент, на якому встановлений бронзовий бюст Котляревського. У нижній частині постаменту – три бронзові горельєфи із зображенням головних героїв «Наталки Полтавки», «Енеїди» і «Москаля-чарівника». Бюст письменника і бронзові горельєфи полтавський скульптор Л.Позен зробив безкоштовно як особистий внесок у будівництво пам'ятника. Роботі над ним Позен віддав понад шість років. Проект п'єдесталу розробив архітектор О.Ширшов, виконав з дніпровського граніту архітектор П.Певний. У роботі над пам'ятником брали також участь художник В.Волков і архітектор О.Зінов'єв. На урочистості з відкриття пам'ятника Котляревському до Полтави з'їхався майже весь цвіт тогочасної української інтелігенції.

Ідея спорудити пам'ятник творцю «Енеїди», людині, з чиїм ім'ям пов'язане становлення сучасної української літературної мови, у його рідній Полтаві визрівала задовго до 1903 року, але місцева влада активно цьому протидіяла. Маловідомі факти про це можна знайти в публікації «…Тебе не забудуть» у газеті «Зоря Полтавщини» за 1966 рік. Краєзнавець В.Мартусь пише: «Остаточний дозвіл на будівництво пам'ятника одержали тільки тоді, коли на одному із засідань міської думи група передових полтавців на чолі з Панасом Мирним нагадала про участь І.П.Котляревського в формуванні ополчення 1812 року. Бачачи, що справа програна, противники цього почали сплітати ціле мереживо відступів. Виняткової гостроти набрало на перший погляд зовсім просте питання, де поставити пам'ятник. Пани і підпанки з усієї сили прагнули запхати його на якийсь полтавський смітник. Аж до 1902 року точилася запекла боротьба за місце для пам'ятника. Після переконливих аргументів Панаса Мирного дума начебто й погодилася встановити пам'ятник на Петровській площі проти земства (тепер Крає-знавчий музей), але чорносотенці пустили плітку, що там буде споруджений монумент Петру І. Знову почалися дискусії й тяганина. Тільки в березні 1902 року було остаточно вибрано Протопопівський бульвар».

Як було насправді, невідомо, але цілком можливо, що пам'ятник Котляревському міг бути встановлений біля Краєзнавчого музею, а для пам'ятника Шевченку згодом довелося б шукати інше місце.
Володимир Сулименко, 13.10.2016, 15:451418
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад