12 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

А на горищі мешкав незвичайний постоялець, який полював

Двоповерхову старовинну будівлю на вулиці Шевченка, 37, можна сміливо назвати найбільшою на території Центрального ринку. Від самого початку вона слугувала готелем, назва якого, на жаль, не збереглася.

Більша частина цієї кутової Г-подібної будівлі розташована на вулиці Новий Базар. Виконана вона в так званому «цегляному» стилі. Маючи загалом досить прості форми та стриманий декор, будинок запам’ятовується ліпними вставками у трикутних фронтонах над вікнами другого поверху. Там можна побачити жіночі голови, оповиті рослинними орнаментальними вставками, які є символом скоріше барокової традиції, аніж звичного класичного стилю. Перший поверх стримано простий, що пояснювалося розташуванням там громадських приміщень, які були, як і нині, обліплені рекламою і вкриті сонцезахисними тентами. Тому не було ніякого сенсу витрачати час і кошти на його архітектурне декорування. У дворі розташовувалися службові приміщення, склади, дровники. У підвалі зберігалися продукти харчування. Щодо дати побудови, то, скоріш за все, це 80–90-ті роки ХІХ століття.

Про заклади, які діяли в цій будівлі, інформації небагато, тому збирали її по крихтах із різних джерел.

На фото 1991 року вид на будинок з вулиці Новий Базар.
Цей будинок має свою історію для полтавця Вік-тора Форманчука: «У моїх родичів з ним пов’язані важкі спогади періоду, коли в країні був голод 1932–1933 років. На розі першого поверху тоді діяла їдальня, у яку з великими складнощами влаштувалася працювати моя тітка Тетяна. Вона мила у цьому закладі посуд. Так вийшло, що родина велика, але ніхто не мав постійної роботи, тому тітка була годувальницею. Вона потай збирала залишки їжі і приносила додому. Одного разу її спіймали, а на той час за такий вчинок саджали у в’язницю, але врятувало те, що Тетяна була неповнолітня, її просто звільнили з роботи».

Під час війни будівлю спалили. У другій половині 1940-х років, згідно з архітектурним плануванням, вулиця Шевченка мала стати головною транспортною магістраллю Полтави по транзиту вантажного руху, що пов’язує два вокзали – Південний та Київський. У районі центрального ринку йшла активна відбудова споруд під торговельні бази, склади та підприємства легкої промисловості. У державному архіві Полтавської області є «Спостережна справа №83 за будівництвом споруди артілі «Швейник» на вулиці Шевченка, 37».

У 1947 році артіль обласної спілки інвалідів «Швейник» виступила замовником відбудови цієї споруди та організації виробничих цехів. Проектна потужність підприємства мала скласти 240 тисяч штук швейних виробів і 90 тисяч штук головних уборів на рік. Серед авторів проекту відомі лише два прізвища: інженер Жак та архітектор Онищенко з «Облкомунпроекту». Остаточно проект був затверджений улітку 1948 року. Із засідання архітектурної комісії дізнаємося, що фасади будівлі відновлять у попередньому вигляді, двір буде із загальним заїздом, обов’язково на виробництві мають бути кімната з пічкою для сушіння картузів, душові та їдальня. Остаточно споруду прийняли в експлуатацію 20 листопада 1951 року, про що свідчить відповідний акт. У документі згадується, що справді спалені коробки почали відбудовувати в 1948 році. Щоправда, у 1950 році будівлю самовільно здали в експлуатацію з численними недоробками і не провівши благоустрій ділянок та тротуарів. В описі будинку значиться, що він під дахом із залізним покриттям, хоча комісія, з метою економії матеріалів, рекомендувала вкривати черепицею. Корисна площа споруди – 684,3 квадратних метра.

У 1952 році, напередодні 1 Травня, на сторінках газети «Зоря Полтавщини» вийшла перша реклама артілі «Швейник»: «Замовлення на пошив плаття, верхнього одягу, білизни, головних уборів як зі свого матеріалу, так і з матеріалу замовника приймає від населення артіль «Швейник» (м. Полтава вул. Шевченка, 37)».

В історії полтавської швейної фабрики є така згадка: «У 1960-х роках на фабриці змінили застаріле обладнання на краще, яке надали друзі з Німецької Демократичної Республіки, з’явилися установки для прасування одягу. Частина потужностей підприємства була зосереджена на Шевченка, 37».

Наш будинок має нині непривабливий вигляд, певно, його не ремонтували дуже давно. Це видно навіть на старому фото 1991 року, де на даху ростуть деревця. У торцевій частині другого поверху був балкон якраз над їдальнею – зрізали. Із 55 скульптур жіночих голів у фронтоні кожного вікна другого поверху хоча й збереглися майже всі, окрім двох, але вони можуть у будь-який день розсипатися і впасти додолу. Розказують, що не так давно на горищі цього колишнього готелю жив незвичайний постоялець – яструб. Він полював на горобців та голубів, яких багато поблизу Центрального ринку. Хижак вилітав із маленьких вікон у фронтонах горища і вміло лавірував серед автомобілів, якими заповнені вулиці Шевченка та Новий Базар.

Щодо їдальні, то вона існувала і в повоєнний час, протрималася до початку 1990-х. А потім у тому приміщенні чим тільки не торгували: і взуттям, і одягом, і секонд-хендом. Нині тут одна з численних аптек.

Консультант – кандидат архітектури Артур Ароян
Володимир Сулименко, 06.01.2017, 16:181316
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад