19 листопада 2017 • № 45 (1478)
Rss  

Будинок Виноградових — не лише паровий млин

Стара листівка початку ХХ століття з підписом «Всіхсвятська вулиця з видом на Новий базар» доволі відома. На ній зображене перехрестя нинішніх вулиць Європейської (колишня Фрунзе) та Героїв-чорнобильців (колишня Чапаєва). У соціальних мережах є групи, присвячені історії Полтави, де таких фотографій чимало. Нинішні та колишні полтавці в коментарях інколи діляться різними спогадами стосовно місць, пов’язаних з їхнім дитинством. Як правило, дивлячись на це фото, люди згадують Преображенську (базарну) церкву, яку зруйнували в 1962 році. А тут зацікавив допис Тамари Тютюнник, яка кількома реченнями згадала будинок на Європейській, 38-А, у якому вона провела своє дитинство і має чимало приємних спогадів. Коли зв’язалися з жінкою, яка нині живе в Києві, вона розповіла багато цікавого, адже жила в цьому будинку з 1950-х років.

Тамара Тютюнник (м. Київ, 67 років): «У мене спогади про мій улюблений будинок тільки на побутовому рівні. На другому поверсі відкрите вікно, яке виходить на вулицю Європейську (колишня Фрунзе). У цій кімнаті жила тітка Сима, стеля була розписана блакитною фарбою з золотими зірками. Між нашим і Горохівським будинком (вул. Героїв-чорнобильців, 1) був підземний хід, що починався з нашого двору, з середини тієї частини будинку, яка має два поверхи і розташована на колишній вулиці Чапаєва. Ми часто грали в піжмурки, ховалися в підземному ході, але далеко не заходили – боялися. Він був сирим і вузьким, а старші хлопчаки були більш сміливі, тому проходили ним до Горохівського будинку. Одного разу принесли звідти ящики з паперовими німецькими грошима, і ми ними гралися. Наш будинок на Фрунзе, 38, був побудований, якщо я не помиляюся, у 1889 році, про що свідчив вензель на ажурній чавунній огорожі балкона другого поверху, єдиного балкона, що виходив на вулицю Фрунзе. До ремонту будинок був двоповерховим, а в 1963 році добудували третій поверх. У домі були парадні сходи, вони піднімалися з вулиці на другий поверх, далі – двері, і за ними, з другого поверху, у двір вів чорний хід. Під будинком був великий глибокий підвал з широкими земляними (може, під шаром землі була цегла?) сходами й арочним цегляним входом, який закривали дерев'яними воротами. Підвал перебував у розпорядженні аптекоуправління, там зберігали ліки. Ми, діти, часто спускалися туди з робітницями аптекоуправління, вони нас не проганяли, напевно, з нами їм було не так страшно. Величезний підвал, що починався в районі сучасного «Ощадбанку» і тягнувся під будинком паралельно вулиці Фрунзе, навряд чи засипали під час ремонту. Улітку там було дуже холодно. У дворі будинку стояли сараї, і майже завжди при земляних роботах або при копанні льохів жителі натикалися на склепи і поховання, зокрема і в нашому погребі був склеп, на який натрапив мій батько. Через це я боялася заходити в сарай. У дворі стояли млин і олійниця, ми дітьми часто туди ходили, просили собі смажене насіння і зернята, тому не голодували. З колишніх жителів у дворі майже нікого не залишилося, крім кількох людей. Двір був чудовим, дружним, улітку господині прямо у дворі варили варення у великих мідних тазах, ми бігали і клянчили пінки. У двох або трьох хлопців були велосипеди, а каталися на них усі. Улітку старші хлопці й дівчата влаштовували танці під виставлену на першому поверсі радіолу, ми крутилися у них під ногами. А тих, хто від нас ішов в інший світ, проводжали теж усім двором».

На перехресті вулиць Європейської та Героїв-чорнобильців.
Полтавське обласне аптекоуправління почало у цій будівлі діяти після війни. У газеті «Зоря Полтавщини» від 1945 року організація дала таке оголошення: «Полтавське обласне аптекоуправління оголошує набір аптекарських учнів. Термін навчання – три роки. Для практичного навчання учні прикріплюються до аптек, забезпечуються стипендією та хлібними картками на умовах студентів середніх медичних шкіл. Заяви подавати до 30 травня ц.р. обласному аптекоуправлінню за адресою: м. Полтава вул. Фрунзе, 38».

У «ЗП» від 1957 року оголошення подавав млин міськхарчокомбінату №1, також розміщений за цією адресою: «Млин, олійниця та круп’яний цех міськхарчокомбінату №1 приймають від усіх громадян, колгоспів та організацій для переробки: олійні культури – на олію, гречку – на крупу, просо –
на пшоно, хлібне зерно – на муку. Забезпечується висока якість та вихід виробленої продукції за державними нормами».

У своїй книзі «Будинки міста Полтави розповідають» краєзнавець Анатолій Чернов згадує будинок на Європейській, 38-А, в ракурсі полтавського періоду українського державного діяча Симона Петлюри. Він у 1901 році давав приватні уроки дітям родини багатих полтавських купців Виноградових.

Публіцист Віктор Андрієвський, який у ті часи був полтавським гімназистом, згадував у мемуарах помешкання купців Виноградових: «На старому базарі в Полтаві, недалеко від цвинтаря, був паровий млин Виноградова. Здається, що старий уже помер і млин та дім належали його вдові та дітям. Власне, тут часто збиралися члени семінарської громади».
Коли в Полтаві 14 березня 1900 року М.Русов створив осередок революційної української партії, дочка купців Виноградових Маруся стала одним з перших і найактивніших його членів. Син Петро став сотником у коші Слобожанських гайдамаків, сформованих Симоном Петлюрою. Із 3 січня 1906 року в Полтаві видавалася радикальна газета соціал-демократичного напрямку «Колокол», редакція якої розміщалася в будинку Виноградових.

У спогадах О.Несвіцького «Полтава у дні революції і смути» згадується нащадок купця Виноградова, якого разом з полтавськими купцями Ароновим та Лещем у травні 1920 року було розстріляно за вироком полтавського ЧК.

Ось така насичена історія скромного будинку на Європейській, 38-А.
Володимир Сулименко, 03.03.2017, 17:19582
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30
<жовтень