19 листопада 2017 • № 45 (1478)
Rss  

Якщо поглянути на кам’янку з Інститутської гори…

«Минуло 20 років після війни, під час якої майже всі дерева в місті були порубані на дрова. Не обминула лиха година і схилів надворсклянського плато. Саме на одному з них, що зветься Інститутською горою, серед листяного повоєнного самосіву зимовою дниною зупинився не відомий нам автор цього чудового міського пейзажу. У давні часи тут шумів дубовий гай, який, як і гора, теж звався Інститутським – на честь відкритого у 1818 році Полтавського інституту шляхетних дівчат. Унизу, колишнім Мазурівським яром, мощена бруківкою, пролягає вулиця Небесної сотні (колишня Леніна). На протилежному боці засніжена Іванова гора із візиткою нашого міста Білою альтанкою», – так почав свою відповідь на завдання до 60 етапу вік-торини «Знаю Полтаву» наш читач Сергій Зозуля.

Зазначимо, що фото нам надав музей історії Полтавської спеціалізованої школи-інтернату №2.

А так розповів про місцевість нашого міста, зображену на фото 1965 року, Микола Дорошенко: «На той час вулицею Леніна вже курсував тролейбус від Південного вокзалу до станції Полтава-Київська. Видно дві залізобетонні опори контактної тролейбусної лінії. Електрострум забезпечувала тягова підстанція, розташована в Першотравневому провулку. Нагорі чітко бачимо головний орієнтир – Білу альтанку, а нижче цегляний будиночок з ажурним парапетом. Він був пізніше знесений. Будинок входив до комплексу споруд колишньої Полтавської фортеці часів Північної війни. Старожили казали, що будинок на той час мав якесь стратегічне значення, можливо, від нього йшли потаємні ходи. На час зйомки будинок житловий. Ліворуч від альтанки видніються молоді кущі бузку. У верхньому кутку фото темніють обриси будівель житлових п'ятиповерхівок на Соборності, 8, та 10-А (колишня Червона площа). На місці будиночка з двома димарями, що біліє на горі (тепер це Соборний майдан, 3) у 1969 році на честь 200-річчя від дня народження Івана Котляревського відкрито садибу-музей письменника. Свято-Успенського собору ще не відбудували.

Знімок зроблений з боку Інститутського прорізу, тепер тут огорожа студентського містечка, тому звідси вже не підступишся. Саме цю мальовничу ділянку міста полтавські архітектори мріють з часом з'єднати ажурним вантовим пішохідним мостом з Соборним майданом. На першому плані знизу дерева колишнього парку ім.Ленінського комсомолу. У парку полтавці відпочивають і п'ють прохолодну воду зі струмка біля підніжжя гори, на якій зведена Миколаївська церква. На лівій стороні вулиці Небесної сотні триповерховий будинок з двоповерховою прибудовою, від нього вниз до тротуару прокладені східці з апарелями. Як відомо, обласний центр протягом останніх десятиліть інтенсивно забудовується. Але саме з причин складної літосфери, пов'язаної зі зсувами ґрунтів, на ділянці місцевості в межах панорами фото не зведено жодного нового об'єкта».

Про будинок на Небесної сотні, 45, цікаво розповіла читачка Надія Солдатова: «У цьому будинку від першого дня (з 1954 року) жив мій майбутній чоловік, після весілля (з 1964) і я, а з 1965 року і наша донечка.

Нещодавно музей, розташований у цьому приміщенні, відзначив своє 30-річчя. Що це за музей і що вам відомо про його будівлю?
Історія заселення в цей будинок стала цілою легендою для нашої сім'ї. На місці майбутнього житлового будинку Південної залізниці до війни стояла будівля школи для дітей залізничників. Під час війни школа була дуже зруйнована і після звільнення Полтави розібрана. Не дивно, що на звільненому від руїн місці Полтавська залізниця запланувала звести житловий будинок для своїх працівників. Коли будівля, тоді на вулиці Пролетарській, 45, була готова до експлуатації, хтось порушив питання про те, що неприпустимо заселяти у новобудови начальство Південної залізниці, для якого і планувався цей будинок, у той час як на Дублянщині у бараках живуть багатодітні сім'ї. Таким чином родина мого майбутнього чоловіка, у якій на той час було восьмеро дітей, отримала нове помешкання. Сталінка була типовим проектом житлових будівель 1941–1957 років. Будинок складався з двох частин: двоповерхової та триповерхової. У двоповерховій було шість квартир, а у триповерховій – чотири квартири та бібліотека, що займала перший поверх. У цій бібліотеці всі мешканці будинку брали книжки на абонементі. Газу в домі не було, їжу варили на примусі. Ще під час зведення будівлі на фасаді з'явилася тріщина, тому, коли у 1956 році у Полтаві почали прокладати газові труби, цей дім просто обминули. З вулиці Леніна до двору з двох сторін вели широкі сходи. У дворі були сараї, де мешканці зберігали свій крам, а взимку ми бігали туди за соленими овочами, що стояли у бочках. Оскільки сараї не обігрівались, то перш ніж набрати з бочки огірочків чи помідорчиків, потрібно було розбити рукою лід. Цікаво, що сараї були вириті в Івановій горі, адже будинок стояв прямісінько під Білою альтанкою, до якої ми підходили з двору.

Наш будинок був першим, що належав до Подільського (тоді Ленінського) району Полтави. Будівля на вулиці Небесної сотні (Леніна), 43, уже належала Шевченківському (Октябрському) району. Ми жили на другому поверсі над бібліотекою. Квартира складалася з двох кімнат, але вони були просторі, кожна мала по два вікна, що виходили на різні сторони, та по балкону. Кімнати були окремі, проте, як і в усіх сталінках, з'єднувалися міжкімнатними дверима так, що пересуватися по квартирі можна було «по колу». У кожній квартирі був окремий санвузол. У ванній кімнаті стояв котел, який топився дровами. Була велика кухня, хоча сім'я снідала, обідала та вечеряла у передпокої (за сучасними мірками назвати його так важко). То була величезна кімната, яка з'єднувала всі приміщення квартири. Тут також стояла шафа з продуктами. А коли зі сходової клітки заходили у квартиру, то перш ніж потрапити всередину, проходили через невеличку кімнату, яка і слугувала тоді передпокоєм. У ній залишали верхній одяг і взуття. Із сусідів запам'ятався скульптор Юрій Захарін. Саме він оздоблював рельєфами будівлю Полтавського драматичного театру ім.М.В.Гоголя».

Щиро вдячні всім читачам, хто взяв участь у вік-торині!

Запитання до 61 етапу вікторини «Знаю Полтаву». Нещодавно музей, розташований у цьому приміщенні, відзначив своє 30-річчя. Що це за музей і що вам відомо про його будівлю?

Наші реквізити: 36000, м. Полтава, а/с 50, телефон 509-331, info_visnik@ukrpost.ua, www.visnyk.poltava.ua.
Володимир Сулименко, 09.03.2017, 15:41695
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30
<жовтень