19 листопада 2017 • № 45 (1478)
Rss  

«В гостях у Гоголя» (щоденник фестивалю)

Перший тиждень квітня ознаменувався довгоочікуваною подією: Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр гостинно приймав учасників і гостей ІХ Відкритого регіонального фестивалю театрального мистецтва «В гостях у Гоголя».

Гоголівці зустріли грузинський колектив з оркестром та театралізованим дійством.
Відкривав фестиваль Київський національний академічний театр оперети яскравим феєричним шоу «Bravo, l’Operette». Глядачі поринули у світ відомих оперет І.Кальмана, Ф.Легара, почули фрагменти з популярних світових мюзиклів, музичні хіти, що виконувалися українською, німецькою, італійською мовами. Артисти довели, що музика не має кордонів, вона єднає людей, і полонили полтавців прекрасними голосами, вишуканими костюмами, запальними танцями.

«Шинель» у стилі перформанс від Сумського театру – оригінальне і неординарне пластичне прочитання Гоголя.
Колектив добре відомого у нашому місті Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім.І.Озаркевича привіз комедію-оперу «Анничка» (за п’єсою «Дівка на виданні, або «На милованє нема силованє»). Вистава стала переробкою славнозвісної «Наталки Полтавки» на галичанський лад. Постановка цієї п’єси у 1848 році започаткувала український театральний рух у Західній Україні.

Красиві національні костюми, мила галичанська говірка, артистизм молодих акторів, які дуже хвилювалися, але грали гарно, – усе це радо зустріли полтавці. Цікавим був ансамбль звукотворів із скрипкою, цимбалами, трембітою, який став активним учасником дійства і надав йому неповторного західноукраїнського колориту.

Дивовижною перлиною фестивалю стали його гості з Грузії – Тбіліський державний академічний російський драматичний театр ім.О.С.Грибоєдова. На полтавській сцені вони репрезентували свою інтерпретацію славнозвісної комедії Гоголя «Ревізор» у постановці відомого грузинського режисера А.Варсімашвілі.

Можливо, не помилюся, коли скажу, що саме ця вистава викликала найбільший резонанс серед публіки, оскільки незвична своїм трактуванням гоголівської комедії. У п’єсі багато біблійних мотивів: це і священик, який є позасюжетним персонажем, і сам текст Біблії, у якому розповідається про біблійні міста Содом і Гоморру, знищені Богом за гріхи жителів. На сцені гоголівське місто N перетворюється у своєрідний Содом. У п’єсі багато гротескних образів: городяни настільки загрузли у гріхах, що опинилися на самісінькому дні життя (звідси образ глибокого колодязя, у якому вони живуть), бруд (символ спустошення і занепаду), калюжа посеред сцени (пересторога про неприємності, розплату за скоєне), похилена церква на задньому плані (забута віра), потоки дощу, від якого неможливо заховатися (цей архетипний образ може бути символом не лише сили, що очищає, а чогось одноманітного, негативного). Герої замурзані, одягнені у лахміття, викликають огиду вже своєю зовнішністю, не говорячи вже про їхні вчинки. Вони снують, наче заблудлі душі, що втратили будь-які моральні орієнтири.

Колектив Тбіліського театру ім. О.С. Грибоєдова залишився враженим теплим прийомом полтавської публіки.
Окрім того, за словами режисера, головним героєм став страх (згадаймо, у Гоголя – сміх). Бояться всі. Чого? Того судного дня, коли доведеться відповідати за хабарництво, здирництво, зневагу до людей. Страх посилюється приїздом Хлестакова (А.Кублашвілі), якого сприймають за ревізора. Перед ним плазують усі чиновники міста, не гребують нічим, адже давно вже втратили поняття про честь і мораль. З кожним новим кроком герої все більше поринають у гріхи і складається враження, що наближається щось страшне, люди живуть напередодні апокаліпсису. Фантасмагорія, що розігрується на сцені, має дуже сильний фінал. Герої будують лабіринт і бігають по колу, що символізує марнотну метушню, безглуздість життя. Вдало лунають на цьому фоні перші акорди пісні Д.Вашингтон «This Bitter Earth» («Ця гірка земля»), у якій є такі рядки: «Ця гірка земля,//Які плоди вона зберігає в собі?//… Лише Небеса знають відповідь». Та у цьому випадку відповіді не знає ніхто, адже люди самі створюють собі лабіринти своїх проблем, чинять гріхи, самі в них же й занурюються, забуваючи про каяття. То чи можуть вони існувати? Недарма всі герої наче закам’яніли у «німій» сцені. У п’єсі багато натяків на наше сьогодення. І хоча з часу першої публікації комедії Гоголя минуло майже 200 років, на жаль, нічого не змінюється.

Актори Миколаївського академічного українського театру драми і музичної комедії привезли до Полтави комедію Булгакова «Мертві душі» за Гоголем. Полтавці побачили інсценування твору, здійснене заслуженим артистом України І.Славинським. Режисер зберіг образ оповідача («Перший у виставі», як писав Булгаков), який виводив на сцену героїв, давав їм поради, підказував текст, виголошував ліричні відступи. Є тут і суто булгаковські персонажі (Макдональд Карлович, Сисой Пафнутійович). Чичиков (заслужений артист України С.Чверкалюк) в інтерпретації миколаївців став заповзятливим ділком, який з усього вміє робити гроші. Серед усіх поміщиків найбільш виразний Ноздрьов (В.Кушников, О.Балашов), справжній пройдисвіт, картяр і пліткар. У виставі цікаво використовується прийом контрасту. Усі герої в білому одязі, меблі теж білі. Білий колір, як відомо, – символ чистоти, ніжності. Але чи можуть бути чистими люди, здатні обдурити ближнього, обібрати його?

Сумський академічний театр ім.М.С.Щепкіна привіз незвичну для полтавського глядача виставу – пластичний перформанс за повістю Гоголя «Шинель». Спектакль створено молодим харківським режисером А.Вусиком у жанрі фанк-футуризму. Вистава цікава тим, що мовою пластики, міміки й ексцентрики передається історія життя титулярного радника Акакія Акакійовича Башмачкіна – «маленької людини», яка стикнулася з жорстокою реальністю. Він невтомно працює, але його ніхто не помічає. Єдине, що зігріває серце Башмачкіна, – це думка про нову шинель, яка сприймається якоюсь недосяжною, навіть містичною річчю. І справді, шинель різко змінила його життя: Башмачкіна нарешті помітили, на нього стали звертати увагу жінки. Хоча це була лише мить щастя, оскільки шинель украли. Разом з нею чиновник втратив і соціальний статус. Виявляється, люди здатні цінувати лише речі. Таке життя видиться страшним, але це реальність, що диктує свої жорстокі правила, здатні знищити особистість.

Завершився фестиваль балетом «Ніч перед Різдвом» Дніпропетровського театру опери і балету.
І тут «маленька людина» випрямляється і вирішує помститися своїм кривдникам. Привид, що з’явився у місті, мститься кожному. Сцена переслідування перехожих, фінальна у виставі, дуже вдала і глибока. Оголеність головного героя стає символом оголеності душі «маленької людини», якій важко миритися з жорстокістю буття. Постаті, з яких зірвано шинелі, починають по-різному рухатися, символічно зображаючи, що ми всі різні і кожен по-своєму реагує на навколишній світ, по-своєму переживає, радіє, сумує. Насторожує інше: примара, що розправляється з людьми, увесь час збільшується, простуючи прямісінько до глядачів. І стає моторошно від того, що може бути, коли не зупинитися вчасно. Спектакль надзвичайно динамічний, зіграний на одному диханні, відсутність пауз у дійстві дозволяє зафіксувати на сцені миттєвості життя без прикрас. Глядач має дофантазувати всі події, замислитися і спитати сам себе: «Чи так ми живемо?».

Ще одну експериментальну виставу привезли до Полтави актори Житомирського академічного українського музично-драматичного театру ім.І.Кочерги – комедію-жарт «Одруження» за Гоголем. Це робота молодого талановитого режисера П.Авраменка, який вирізняється неординарними постановками.

Перед глядачами розгортається історія завзятого холостяка Івана Кузьмича Підкольосіна, який і хоче одружитися, і боїться самого цього факту. Герой надзвичайно флегматичний, пасивний, ледачий і нагадує славнозвісного Обломова. Можливо, він би так і не ризикнув здійснити такий важливий крок, якби не його товариш Ілля Хомич Кочкарьов, котрий давно вже дав обітницю Гіменею. Актори, що грають ці ролі, створюють гармонійний ансамбль, який викликав симпатію полтавців. Прекрасно впоралася зі своєю роллю й акторка, яка створює образ Агафії Тихонівни Купердягіної. Її героїня – перебірлива наречена, яка крутить женихами, неначе циган сонцем. Урешті-решт Кочкарьов таки одружив Підкольосіна, й у фіналі ми бачимо щасливу весільну церемонію.

Хоча вистава виборола приз глядацьких симпатій, варто звернути увагу на деякі моменти. Ми побачили сценічну режисерську версію, що відрізняється від авторського оригіналу. Адже у Гоголя Підкольосін в останній момент вистрибнув у вікно і весілля не відбулося. Глибинний зміст цього твору розкрив відомий режисер А.Ефрос у своїй постановці спектаклю в московському Театрі на Малій Бронній (1974): «Одруження» – жарт, але з великою часткою драматизму». У чому ж він? У тому, що у п’єсі є женихи, наречена, усі говорять про одруження, але немає найголовнішого – кохання. Ось у цьому й полягає драматизм ситуації, і гоголівський «сміх крізь сльози» змушує замислитися вже вкотре і нас, людей глобалізованого ХХІ століття. Тому доречний оригінальний фінал вистави: поява на сцені величезних дзеркал. А з вишини вічності чується голос Гоголя: «Над ким смієтеся? Над собою смієтеся!...».

Фестиваль завершився яскраво, як і розпочався. В останній день полтавці побачили балет «Ніч перед Різдвом» за мотивами однойменної повісті Гоголя у виконанні артистів Дніпропетровського академічного театру опери і балету. Видовищна сценографія, прекрасна хореографія, вишукані костюми, розкішні декорації, музика із вкрапленнями народних мелодій – усе це створює захопливе казкове дійство фантастичної різдвяної ночі.

Пролунали оплески, роз’їхалися гості, та залишилося найголовніше – спогади про яскраве дивовижне дійство, яке подарували глядачам організатори фестивалю – Полтавський академічний обласний український музично-драматичний театр ім.М.В.Гоголя. За лаштунками залишилися напружені місяці підготовки, пошуки спонсорів, запрошення гостей. А зовні ж упродовж семи фестивальних днів відчувалася злагоджена робота всього колективу. Так і має бути, адже це – Театр, «кафедра, з якої можна багато сказати світу добра».

І на останок. Минає час, змінюється життя, змінюються люди, змінюються форми інтерпретації класики (це прекрасно продемонстрував фестиваль). Та незмінним залишається те, що у класичних літературних творах приховані зерна істини, які нам ще належить осягнути.

Людмила Чередник, кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства, культури та документознавства ПолтНТУ ім. Юрія Кондратюка
Іван Мольченко, 20.04.2017, 14:50421
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30
<жовтень