21 жовтня 2017 • № 41 (1474)
Rss  

«До свого гніздечка, до рідної хати»

У рідне село Грабарівку вчотирнадцяте завітав заслужений діяч мистецтв України професор ПНПУ ім.В.Г.Короленка Григорій Левченко зі своїми вихованцями – учасниками українського народного хору «Калина».

У дарунок везли найдорожче, найсвятіше – щиру любов і пісню. У колективі поїздку на малу батьківщину їхнього шановного вчителя, де щороку проходить мистецький фестиваль «Калинові гуляння», ним же і започаткований, чекають з нетерпінням. Якась вона особлива. Може, ліричним настроєм їхнього керівника, може, весняним розмаєм, бо відбувається завжди в останню суботу травня. А ще надзвичайно смачним кулішем, після якого так бадьоро танцюється під високими осокорами, що й додому не хочеться… Збуджені концертом і гарячим прийомом, калиняни і в автобусі співають, а він, їхній наставник і батько, згадує кожну хвилинку цього дня, який сплив дуже швидко…


Батьківська хата… Біля паркану односельці з хлібом-сіллю на рушнику, а з ґанку лине пісня. Співають сасинівські дівчата (недалеко від їхнього села й народився в полі), здається, про нього кожне слово:

Злітав я у вирій, бував я далеко,
Але повертався, мов тая лелека.

Линула пісня від батьківського порогу, краяла серце щирою правдою, а біля зарослого бугилою ставка витьохкували солов’ї.

Чом моє серденько втомлене в’яне? Линуть роки за водою, – виспівувала «Калина» світлу печаль душі маестро Левченка. Перехрестився, уклонився і переступив отчий поріг. Вдарило гостро духом скошеної трави, що встеляла долівку (як у далекому дитинстві на Зелені свята!)… Якась пташина озвалася на даху, уперто вела свою партію в солов’їному хорі. Може, то мамина душа вітала сина? Калиняни, посмакувавши бутербродами з чаєм (такий духмяний тільки в Грабарівці заварюють!), заходили до хати, роздивлялися фото на стінах, а Григорій Семенович обіймав товариша дитинства Василя Панікара, який його першим зустрів, ледве відчинилися двері автобуса. Разом вирушили й на Співоче поле.

Берег великого ставу, на якому спорудили концертний майданчик, квітував не тільки посадженою тут калиною, а й яскравими барвами вишивок, виробів з бісеру, соломки – тут розмістили свої експозиції майстри декоративно-прикладного мистецтва Пирятинщини.

Фестиваль «Калинові гуляння» відкрили господарі. Пісня «Рідна земля» у виконанні солістки Пирятинського районного будинку культури Антоніни Запорожець стала своєрідним заспівом свята. Естафету підхопив славетний фольклорно-етнографічний колектив «Древо» Крячківського СК (керівник Н.Рева). Веселили гостей свята піснею «Ой на горі ярмарок» учасники вокального ансамблю «Співуча Вікторія» (керівник В.Бацман). Козацькі пісні прозвучали в майстерному виконанні ансамблю «Старости» Березоворудського аграрного коледжу (керівник В.Назаренко), народного аматорського вокального ансамблю «Джерело» Пирятинського районного БК, фольклорного колективу «Молодички» (керівник О.Цись) Сасинівського СБК. Порадували присутніх танцем «Крутуха» наймолодші учасники свята – зразковий аматорський хореографічний колектив «Стиль» Пирятинської школи естетичного виховання (керівник В.Гречуха).

Аж ось і довгоочікуваний виступ українського народного хору «Калина», який, як з гордістю заявляють пирятинці, прославляє їхній край на весь світ. Гості з Полтави на сцені, а учасники фестивалю стоять обіруч і слухають, підспівують. Виступ «Калини» тут називають академією хорового співу. Здіймається багатоголосий птах пісні над грабарівським Співочим полем, а з ним і людські душі в радості, у любові до землі, до краси.


20 пісенних і танцювальних номерів привезли калиняни в дарунок сільським трударям. Проте цьогорічний виступ відрізнявся від попередніх. У хорі «Калина» співають земляки Григорія Левченка – Руслана і Сніжана Довженко (родом із села з поетичною назвою Калиновий Міст). Нещодавно вони одержали вищу освіту зі спеціальності «музичне мистецтво», успішно склавши екзамен з диригування. Отож маестро вирішив зробити для земляків сюрприз: дівчата виступили на мистецькому фестивалі «Калинові гуляння» не тільки у звичному для них амплуа хористок, а і як диригенти, змінивши свого учителя на диригентському містку. Під їхньою орудою хор «Калина» виконав два твори. Та на цьому дива не закінчилися. Тільки продиригувала Сніжана, як із хору вийшов юнак з букетом квітів і, переборюючи хвилювання, підійшов до дівчини. Ні, це не було вітання з успішно виконаним номером – це було освідчення в коханні, палке й щире, на все поле! А потім хлопець опустився на коліно і, тримаючи обручку, попросив дівчину стати його дружиною. Бриніли сльози щастя на очах закоханих, плакали розчулені калиняни, оплесками вітаючи любов. А над полем поважно пролітав лелека, ніби благословляючи людей, які вміють любити, берегти й плекати красу. Птах линув до свого гніздечка. І був у цьому свій особливий сенс і одвічна істина, як в улюбленій маестро Левченком пісні «Лелеча доля»: «Говорила мати у літа далекі, що мене до хати принесли лелеки…».

Ось так щороку, усупереч літам і недугам, долає сивочолий майстер пісенного дива сотні кілометрів до рідного гнізда, щоб «поклонитись полю на чотири боки за лелечу долю й пережиті роки!».

Вікторія Гайдамака
Іван Мольченко, 15.06.2017, 16:30335
ПнВтСрЧтПтСбНд
1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31
<вересень