21 вересня 2017 • № 37 (1470)
Rss  

Олександр Хижняк: «Тепер моя наступна мета — підготовка до Олімпіади-2020»

Полтавець Олександр Хижняк став чемпіоном світу з боксу, який цими днями завершився у німецькому Гамбурзі. Більше того – він став і найкращим боксером цього турніру. Про усі бої Олександра на чемпіонаті ви зможете прочитати на спортивній сторінці нашої газети, а поки що вашій увазі інтерв'ю з чемпіоном, яке він дав кореспонденту «ПВ» під час візиту до нашої редакції, де його привітали з перемогою і журналісти «Вісника».

– Олександре, по-перше, вітаємо від імені усіх наших читачів тебе з перемогою! Кому ти передусім завдячуєш, що опинився на новій спортивній вершині?
– Дякую за привітання. Хочу подякувати за підтримку й усім полтавцям. А передусім своєму батькові, який для мене не лише тренер, а й найближча людина у житті. Він готує мене до змагань, живе моїми перемогами, а я намагаюсь ними повсякчас радувати і його. І всіх шанувальників боксу в Полтаві й у всій країні.

– А хто з боксерів був для тебе взірцем? На кого ти рівнявся?
– Я, як і кожна дитина, змалку намагався на когось бути схожим. І на боксерському рингу зокрема. Звичайно, це були передусім наші полтавські спортсмени, яких доводилося бачити на численних боксерських турнірах у нашому місті.

– Тобто ти рівнявся, так би мовити, весь час на своїх, на тих, кого сам бачив?
– Так, бо за боксерами світового рівня ми стежили лише по телебаченню. А це різні речі – одних знаєш заочно, а тут люди, які живуть із тобою в одному місті, ходять у ту ж школу, займаються у тих же тренерів. А коли почав уже серйозно займатися боксом, то мав змогу познайомитися з ними ближче, спостерігати за їхніми тренуваннями, за підготовкою, підмічати якісь прийоми, манери. Простежував їхню кар'єру і зіставляв зі своєю.

Тому це правда: я змалку захоплювався боксерами-земляками. Це і кременчужанин Денис Пояцика, який був своєрідною легендою на той час, і Микола Семеняга, і багато інших, які слугували мені прикладом у спорті. Їх поважали, вони здобули немало славних перемог на боксерському рингу. Зараз уже й сам досяг високого рівня. Думаю, що тепер і на мене рівняється багато юних спортсменів. І це добре. Так і повинен підтримуватися зв'язок поколінь. Загалом я радий, що справді займаюся тим, що приносить задоволення і собі, й іншим.

– Ти за свою спортивну кар'єру провів багато боїв. Які з них найбільше запам'яталися, які були найважчими?
– Важко сказати… Їх було дуже багато і виділити якийсь поєдинок дуже важко. Запам'ятовується здебільшого перший поєдинок, а далі… Кожен поєдинок по-своєму важкий. Особливо, коли ти вже виступаєш на такому рівні. Тут легких суперників просто не буває! Уже починаєш не скільки пригадувати, стільки аналізувати кожен бій: чи правильно ми готувалися, де недопрацювали?

Тренер Олександр Хижняк-старший та директор ДЮСШ№4 Микола Семеняга з чемпіоном.
Суперники, із якими я боксував на чемпіонаті у Гамбурзі, – це найсильніші боксери світу, серед них і олімпійські чемпіони, тому виділити якийсь поєдинок теж дуже важко. До кожного бою по-своєму готувалися. І як ви бачили, кожен поєдинок він відрізнявся від попереднього, бо боксери теж були різні – у кожного своя манера, коронна стратегія і тактика, різні удари. Сказати б, навіть свої хитрощі на ринзі…

– Чи можна говорити, що існує якась відмінна, суто наша, українська школа боксу?
– Ну, звичайно, можна говорити і про полтавську школу боксу. Але я можу з певністю сказати одне: бокс змінюється, тренери знаходять нові методи, нові підходи і тому тут важливо не затриматися у розвитку. Хоча специфіка справді є.

Так, азіатський бокс зовсім не схожий на європейський, а латиноамериканський на африканський. Бокс стає дедалі популярнішим у всьому світі, розвивається і навіть виходить на новий рівень у країнах, де колись ми про цей вид спорту і не чули. Боксери цих країн кидають виклик найсильнішим. І це добре, бо є куди рости.

Але сьогодні не можна сказати, що ця школа сильніша, а ця слабша. Там у них теж своя манера, свої звичаї й навіть традиції. Тому є чому повчитися і в них. Це моя особиста думка. Я вважаю, що кожен тренується, як він може і як вважає за потрібне. Я готуюся так, хтось по-іншому, але якщо я виграю – значить і я, і мій батько, мій тренер, усі хто йому допомагає, роблять правильно. Насамперед, щоб полтавський бокс, бокс в Україні розвивався, і це, як бачимо, дає свої результати.

– Останнім часом ми чули здебільшого про успіхи наших професійних боксерів. Це і брати Клички, Усик, Ломаченко… А як розвивається любительський бокс?
– Любительський бокс зараз теж на високому рівні. І наші боксери тут на передових позиціях. Чимало є молодих перспективних хлопців, яких уже знають і в Європі, й у світі.

– Які твої подальші плани?
– Відпочивати довго не доведеться, адже й цього року ще буде кілька турнірів. Наша стратегічна мета – це, звісно, Олімпіада-2020. Європу ми підкорили, зараз і чемпіонат світу, а ось тепер виходимо на олімпійську доріжку. Хоча ще буде відбір, багато нових змагань, ще треба здобути олімпійську ліцензію, та головне – мета є!

– А конкуренція на всеукраїнській арені зараз у твоїй ваговій категорії до 75 кг велика?
– У боксі взагалі конкуренція велика. І в нашій категорії теж. Хоч я вже не раз вигравав чемпіонати України, але ми не думаємо зупинятися – треба завжди бути в формі, готуватися. Тут не можна зупинятися. Навіть на чемпіонаті України треба добре «повоювати», аби пробитися на Європу чи на чемпіонат світу. У нашому виді спорту на відміну від інших важко передбачати якісь гарантовані результати. Адже тут кожен бій може стати несподіванкою, якщо ти погано підготувався, недооцінив суперника.

Із колективом "ПВ".
– Полтаву можна вважати «боксерським» містом? Адже є деякі види спорту, представники яких, досягнувши певних результатів, змушені кудись переїздити, бо тут уже рівень умов їх не задовольняє. А от як щодо боксу?
– Полтава в цьому плані вигідно відрізняється. У нас є всі умови для занять, тому часто спалахують нові спортивні зірочки, є свої чемпіони, люди, які багато зробили для становлення цього виду спорту і продовжують працювати, передаючи свій досвід молодим. Ще раз хочу згадати і свого старшого товариша Миколу Семенягу, на якого я свого часу рівнявся. Той же Денис Пояцика, Антон Ярмолюк, брати Махмудови… Зараз на їх місце вже приходять інші боксери, тому наша полтавська школа боксу – це своєрідна кузня талантів, які, звісно ж, народжуються тут не самі по собі. Це результат довгої й копіткої роботи і наших наставників та й усієї громади, яка дбає про створення умов для розвитку цього виду спорту. Отже, дякую усім за допомогу, за підтримку.

Окрема вдячність ректору нашого вишу Миколі Івановичу Степаненку, усьому рідному Полтавському національному педагогічному університету ім. В. Короленка, студентом якого я є. Тому свою боксерську прописку змінювати я не збираюся. І сподіваюсь ще не раз порадувати своїх земляків перемогами на боксерському рингу на найпрестижніших турнірах. Як приємно було у Гамбурзі, коли я стояв на п'єдесталі пошани, а нагороди вручав сам Володимир Кличко, звучали слова «Полтава», «Україна»! Про це не можна без хвилювання згадувати і зараз.

Олександр Хижняк-старший:

– Олександр, можна сказати, продовжив і мій боксерський шлях. Тому весь свій досвід, знання хотілося передати йому. Я побачив ці задатки у нього ще змалку і готував до цього. А у 2008 році він уже став чемпіоном України серед школярів, повторив цей успіх і 2009-го. У 2010-2011 роках ставав чемпіоном країни серед юніорів, а у 2012 став чемпіоном світу серед молоді. У 2015-му новий успіх – бронзова медаль чемпіонату Європи. Тому як батько, як тренер я бачив, що у нього є перспектива, є потенціал. Звісно, хотів , щоб він був і чемпіоном Європи, і кращим боксером світу. Зараз у нас, як кажуть, залишився ще один крок до спортивних вершин – Олімпіада-2020. Головне, що він любить цей вид спорту, це його, можна сказати, робота, яку він виконує із задоволенням.
Віталій Скобельський, 07.09.2017, 16:09106
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30
<серпень