20 січня 2019 • № 3 (1539)
Rss  

«І на Тихому океані свій закінчили похід…»

Володимиру Тимофійовичу Максименюку 91 рік. За своє довге життя йому багато чого довелося звідати, багато де попрацювати, послужити, повоювати…

– З дитинства я мріяв стати водієм, тож усе життя потім, як кажуть, дружив з технікою, – розповідає ветеран. – Але шлях до професії починав з того, що після закінчення ремісничого училища потрапив не куди-небудь, а на самісінький край землі – у бухту Находка. Там, у місцевому порту, невдовзі після початку війни був організований своєрідний завод зі складання американських «Студебекерів». Їх сюди переправляли морем, а щоб зекономити місце на кораблях, розбирали. От ми й мали провести вже в Находці зворотну операцію. Ці надійні й потужні машини стали доброю «робочою конячкою» для нашої армії й основним тягачем для легендарних «Катюш». 1943 року мене призвали до лав Радянської Армії, точніше на Тихоокеанський флот. Війна до нас «прийшла» уже після того, як відгриміли переможні салюти травня 45-го.

Як відомо, СРСР оголосив війну Японії одразу після американських ядерних бомбардувань, тобто 9 серпня 1945 року. Почалися бої в Маньчжурії, за Порт-Артур. До речі, цікаво, що китайці називали нас тоді «ламоза» (велика шапка). 15 серпня Японія проголосила про свою капітуляцію у Другій світовій війні. Проте на Сахаліні й Курилах японці ще чинили опір. Курильський наступ тривав до 5 вересня.

– Мені довелося воювати в районі Порт-Артура, яким наші війська заволоділи 23 серпня, – продовжує Володимир Тимофійович. – Тоді взяли у полон до десяти тисяч японців, було захоплено і кілька японських сторожових кораблів. Але найбільше розмов тоді, пам’ятаю, було про отамана Семенова – відомого ватажка білогвардійського руху часів громадянської війни на Далекому Сході і Забайкаллі, якого теж захопили. Потім його переправили літаком до Москви, де засудили до смертної кари через повішення.

Після війни Володимир Тимофійович шоферував. Тривалий час трудився в Полтаві на автобазі облвиконкому, де пройшов шлях від водія до механіка.

– Довелося возити й керівників області, – згадує ветеран. – Наприклад, Олександра Михайловича Мужицького. Спершу на «Побєді», а вже потім з’явилася «Волга» ГАЗ-21. Олександр Михайлович на вигляд дуже суворий, але насправді був дуже добрим душевним чоловіком. Мені як водієві працювати з ним було легко. А от його попередник – Василь Григорович Комяхов – був дещо зверхній, зарозумілий. І не дивно, бо був одружений із сестрою дружини самого Хрущова! Тож у нас довго не затримався, і невдовзі його перевели у ЦК. А от Федір Трохимович Моргун дуже полюбляв ходити пішки. Тому з дому його рідко коли доводилося забирати – він любив пройтися ранковою Полтавою. Водночас водіям не подобалася деяка його непередбачуваність: міг виїхати дуже рано, часто змінював маршрут… Але про його ставлення до нашого брата свідчить і такий факт: коли Федір Трохимович перебував у реанімації після автоаварії, то, ледь прийшовши до тями, просив не карати водія…

…Загалом Володимир Тимофійович пропрацював на автобазі 30 років, 1986 -го вийшов на пенсію, але трудився ще п’ять років. Нині ветеран перебуває у госпіталі для ветеранів війни і праці, тож принагідно просить подякувати за увагу і турботу його працівникам.
Павло Долинський, 21.09.2017, 15:04753
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
<грудень