18 грудня 2017 • № 49 (1482)
Rss  

Влад Борисенко: Головне на будь-якому святі — створити дружню теплу атмосферу, де всі відчуватимуть себе комфортно

Минулого тижня в Полтаві відгримів перший фестиваль студентської творчості «Викладач і студент – єдиний тренд!», креативними ведучими якого стали Влад Борисенко та Олена Білізна – дует «Твікс». Глядачі та учасники були в захваті від свята, а ведучі говорять, що це чи не найяскравіший захід у їхній творчій діяльності.

Про труднощі та радощі роботи ведучого, про те, як зробити будь-яке свято яскравим і незабутнім, «ПВ» розповів методист Полтавського міського будинку культури, режисер й актор молодіжного театру «Антракт», учасник дуету «Твікс» Владислав Борисенко.

– Владе, коли ти вперше відчув свою любов до сцени та схильність до акторської майстерності?
– Мабуть, уперше відчув це років у п’ять-шість. Тоді мені подобався серіал «День народження Буржуя», і я намагався наслідувати головного героя. Виходячи на вулицю, перевтілювався в образ цього персонажа, за що згодом отримав прізвисько Буржуй (сміється). Потім у 2002 році на екранах з’явився фільм «Бригада». Гадаю, всі пам’ятають, якої популярності він набув. Усі хлопчаки намагалися бути схожими на головних героїв, копіювали їхню поведінку, розігрували якісь невеликі сценки та діалоги з цього культового фільму. Здається, саме тоді я зрозумів, що отримую неабияке задоволення від таких перевтілень, і мені, варто сказати, це добре вдавалося. Тож через кілька років пішов навчатися в Палац дитячої та юнацької творчості до Людмили Василенко. Там постійно брав участь у дитячих святах. Потім на п’ять років я відлучився від цієї справи й вирішив серйозно зайнятися футболом, проте доля знову повернула мене на сцену. Якось до нас у третю школу прийшов Анатолій Трегуб і розповів, що йде набір на курси акторської майстерності. Для мене це був знак долі. Тепер уже закінчую Харківську державну академію культури, невдовзі отримаю звання магістра за спеціальністю «Сценічне мистецтво».

– Хто вперше помітив твої нахили до акторської справи? Чи підтримали батьки захоплення сценою?
– Із раннього дитинства це помітили батьки. Ще в дитячому садку тато всіляко допомагав мені репетирувати, водив мене на різні заходи. З двох-трьох років виступав перед гостями вдома, виразно розповідаючи вірші. Коли я вирішив пов’язати з цим заняттям своє життя, батьки також мене підтримали, незважаючи на те що обоє вони фінансисти за освітою й, можливо, хотіли, щоб я пішов по їхніх слідах, проте не стали нав’язувати своє бачення мого життя. Я вдячний їм за розуміння і підтримку.

– Коли вперше спробував себе в ролі ведучого? Навчаючись у театральній студії, ти, мабуть, бачив себе в майбутньому більше актором?
– Перші свої заходи я став проводити в школі, десь у 8 класі. Там ми з моєю подругою Дариною Назаренко, яка також тепер часто виступає ведучою різноманітних міських заходів, розпочали свою практику.

Спочатку професію ведучого не дуже любив, бо фахово я актор. Більше відчуваю себе актором, бо мені подобається перевтілення. Часто так розважаю друзів, приміряючи на себе різні ролі. Але близько трьох років тому зрозумів, що ведучим також бути дуже цікаво, адже ти, по суті, головний керівник, режисер будь-якого свята.

– Тобі одразу вдалося стати гарним ведучим чи довелося попрацювати над собою?
– Звичайно, потрібно було працювати. Ще в театральній студії я розпочав роботу над мовленням, дикцією. Анатолій Трегуб дав мені книгу, щоб виправити проблему з вимовою звуку «с». Я довго над собою працював, і протягом літа мені вдалося повністю виправити цю ваду. Коли через два роки я спробував себе в ролі ведучого масштабніших заходів, ніж шкільні, зрозумів, що це насправді нелегко. Актор і ведучий – це дві різні ролі. Ведучий має дбати про чистоту свого мовлення, доречність висловів, подачу, а актор завжди повинен відповідати своєму образу, вживатися в нього і кожною своєю фразою відповідати обраній ролі. Спочатку це було складно, але за два роки я вже можу сказати, що фактично володію майстерністю ведучого.

– А коли зародився дует ведучих «Твікс»? Як виникла ідея працювати з напарницею?
– Наш дует виник уперше як тандем Діда Мороза та Снігуроньки. Я займався в театральній студії Анатолія Трегуба, і якраз перед Новорічними святами до нас прийшла Олена. Ми в той час готували програму для міського Будинку культури, де я мав грати Діда Мороза, а Снігуроньки не було. І ось з’явилася Олена – усміхнена струнка дівчинка з довгою світлою косою. Ми одразу стали разом репетирувати. Так роззнайомилися, знайшли спільну мову і невдовзі почали працювати на Новорічних святах як аніматори. Тоді ж стали проводити свої перші приватні свята: ювілеї, дні народження тощо. Згодом нам почали говорили, що добре було б дати дуету назву, яка б нас характеризувала й запам’ятовувалася людям. Так і зародився дует «Твікс», назву якому запропонувала Олена.

– Вам як дуету ведучих уже два роки. По суті, ви розвиваєте власну справу, якою в майбутньому плануєте заробляти на життя. Скажи, чи велика конкуренція у Полтаві серед ведучих різних заходів, ювілеїв, весіль?
– Конкуренція велика, але ми з самого початку вирішили, що конкурувати ні з ким не будемо. На мою думку, якщо людина професіонал – у неї завжди будуть заходи, її будуть запрошувати. Так, наприклад, серед фотографів конкуренція у три-чотири рази більша. Та якщо ти профі, нічого переживати за замовлення, адже у таких людей клієнти будуть завжди. До того ж ми прийшли в такий період, коли ведучі, які вже добре знані в Полтаві, поїхали до Києва розвиватися далі. Тому роботи для нас вистачає. Нещодавно я намагався пригадати й нарахував понад 50 заходів, проведених нами цього року. Гадаю, це гарний показник.

– Із плином часу змінюється бачення свого свята молоддю. Скажи, яким же має бути ведучий, щоб будь-яке свято вдалося, клієнт і гості були щасливі?
– Я довго не хотів бути ведучим тому, що існують певні стереотипи про ведучого як тамаду, хоча це поняття і такий стиль ведення свят уже давно застаріли. Із замовниками ми одразу обговорюємо весь сценарій, намагаємося тримати свою марку. На щастя, люди нині готові до гарного гумору, цікавих завдань і відмовляються від вульгарних жартів та конкурсів. Звичайно, усі різні за віком, професіями, інтересами. Так, коли у 50–60 років телефонують і говорять «нам хочеться чогось дурного, відволіктися від буденності, посміятися», то ми, звичайно, готуємо конкурси з приколом, не вульгарні, але цікаві, щоб людям було в радість.

Наша фішка взагалі у тому, що ми проводимо всі заходи сучасно, трендово, «на стилі». Хочемо відповідати сегменту «люкс», щоб нас частіше запрошували до великих міст України. Ми підбираємо відповідні костюми. Наприклад, на останньому заході я був вбраний у дорогий італійський піджак, Олена – у вишукану сукню. На святах ми проводимо флешмоби, батли, орієнтуємося на сучасну музичну культуру й моду. Саме такими мають бути сучасне весілля чи день народження.

– Чи проводиш після заходу роботу над своїми помилками?
– Так, і в моєму випадку це називається самоїдство (сміється). Спочатку це дуже заважало, і я переймався через кожне недоречно сказане, на мій погляд, слово. Настільки, що після кожного заходу говорив собі: «Усе, я більше цим займатися не буду». Та насправді це добре, коли ти помиляєшся. По-перше, це стимулює до розвитку та більшої роботи над собою. По-друге, це неоціненний досвід. Нехай ти помилився на якомусь святі, та у майбутньому, у більш відповідальний момент, ти вже не наступиш на ці граблі. Тепер я наперед продумую такі моменти. Часто новачки бояться починати, бо страшно зганьбитися на сцені. Та це нормально. Бізнесмени говорять, коли ви щось починаєте, то це як у боксі. Спочатку ви, звичайно, будете пропускати удари, багато ударів. Проте якщо ви залишаєтесь на ринзі, згодом почнете ухилятися й зрозумієте всю суть будь-якої справи. Так само і тут. Тепер, перечитуючи сценарій, я продумую ситуації, де може виникнути заминка, непотрібна пауза, і наперед знаю, як я вийду з тієї чи тієї ситуації.

– Часто на приватних святах потрібно встановити контакт з публікою, але бувають такі люди, які не хочуть іти на контакт, бояться бути висміяними. Як ви працюєте в такому випадку?
– Під час будь-якого заходу варто починати працювати з людиною, яка цього хоче, активно реагує на всі твої репліки і не соромиться. Ми допомагаємо розкритися, мотивуємо того, хто відкрито веде з нами розмову, говоримо, яка та чи та людина крута, бо вийшла, не засоромилась і показала себе. У жодному разі ми нікого не критикуємо, а лише допомагаємо мати кращий вигляд в очах інших. І тоді люди, які до цього не йшли на контакт, переконуються, що ніхто не хоче їх висміяти, тому можна стати розкутішими, веселитися, сміятися, і всі будуть сміятися з тобою, а не над тобою. Головне на будь-якому святі – створити дружню теплу атмосферу, де всі відчуватимуть себе комфортно. Дуже приємно, коли після заходу підходять люди й говорять щире «дякую», обіймають, запрошують на наступні. Це окрилює й означає, що ми рухаємося у правильному напрямку.

– Ви проводите не лише приватні свята, а й загальноміські заходи. Розкажи, які особливості роботи з невеликою компанією і цілим залом людей?
– Якщо говорити про міські заходи, то тут важливо бути зосередженим на сценарії. Адже за твоїми репліками слідкує звукооператор, який повинен вчасно включити музику для артиста, котрий виступає, а той вчасно вийти на сцену. Це наче механізм годинника, що має працювати максимально злагоджено. У ведучого немає права на помилку.

На приватних святах усе навпаки. Сценарій намагаємося відкласти і максимально працювати, контактуючи з залом, підлаштовуватися під людей, щоб створити необхідну атмосферу. Чи з залом у декілька десятків людей, чи у декілька сотень – головне тримати контакт.

– Чи є такі ведучі, яких ти вважаєш професіоналами, на кого рівняєшся?
– На мою думку, ведучий номер один у Полтаві – Олександр Лазарєв, з яким ми познайомилися на міських заходах. Для мене ця людина справжній ментор, яка дала мені багато корисних порад. Навіть просто спостерігаючи за його роботою, я навчаюся і прагну вдосконалюватися. Ще серед полтавських ведучих подобається робота Олександра Сахарка й Андрія Бобляха. Якщо у Лазарєва мене захоплює його мовлення, шоуменство, здатність обіграти будь-яку спонтанну ситуацію, то Сахарок бере інтелектуальним гумором, завжди знає, що доречно сказати. А Боблях має комедійну зовнішність, надзвичайну харизму і володіє талантом легко «розкачувати» зал.

Щодо ведучих, яких бачу на екрані, то мені подобається Сергій Притула, а саме його імпровізація. Він ніколи не соромиться сказати щось не те, говорить усе, що вважає за потрібне, і це завжди доречно й зрозуміло більшості. Також мені сподобалися ведучі Євробачення-2017 – Володимир Остапчук, Олександр Скічко та Тимур Мірошніченко. Вони справді профі, майстри слова, як українського, російського, так і англійського. За їхньою роботою спостерігаю і тепер. Вони часто працюють за кордоном, їх запрошують скрізь, і це також свідчить про високу майстерність. Вони молоді, стильні й кожен має свій шарм.

– Владе, а можна навчитися бути хорошим ведучим, чи все залежить від вродженої харизми?
– Можна навчитися будь-чого! Головне – мати свою ціль і впевнено до неї йти. Є купа успішних ведучих, акторів, які мають певні вади вимови, зовнішності, але через свою впевненість і професіоналізм вони більш затребувані, ніж ідеально стильні й красиві. Потрібно докласти зусиль, попрацювати над створенням себе, і, на мою думку, за два роки людина з будь-якими задатками може стати гарним ведучим.

– Дякую за розмову. Успіхів на творчій ниві!
Вікторія Білокінь, 04.12.2017, 12:2742
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
<листопад