23 липня 2019 • № 29 (1565)
Rss  

Андрій Боркунов: «Онейроїд» залишиться у вічності

«Онейроїд» – назва добре відома полтавським поціновувачам живої, відвертої, незалежної музики.

25 грудня 2017 група відсвяткувала 25-й день народження, проте так і не стала «динозавром» місцевого рок-н-ролу – завжди цікавий, оригінальний та різноплановий саунд гурту щоразу дарує слухачам нові емоції, а тексти розповідають про злободенні питання урбаністичного суспільства.

У затишній комірці студії звукозапису «Oney records» кореспондент «ПВ» зустрівся з вокалістом та одним із засновників «Онейроїду» Андрієм Боркуновим, аби поговорити про концептуальність та покликання, творчу реалізацію та місце під сонцем.

– Андрію, якими були перші пісні «Онейроїда», що спонукало тебе їх написати?
– Під час служби у Радянській армії я навчився непогано грати на гітарі пісні гурту «Гражданская оборона» і, повернувшись додому, почав співати їх на вулиці. Мій друг Анатолій Волик уже давно писав вірші, тож він запропонував мені «зробити» на них кілька пісень. Максимум, що я зміг придумати на той час, були тексти Толика під музику «Гражданской обороны». Текст першої пісні, якщо я не помиляюсь, був таким:

По снам тракториста прошёлся
сексуально-ржавый плуг,
От губ отрывался желудочно-воздушный
поцелуй.
Любовь не вернуть...

Несподівано ці перші пісні («Кукиш как образ жизни», «Инне», «Суринам») сподобались як друзям, так і слухачам моїх вуличних виступів.

– Але про те, щоб створити рок-гурт, мови іще не йшло?
– Усе відбулося абсолютно спонтанно – якось восени 1992-го я грав на вулиці і повз проходив чоловік із собакою. Він зупинився, послухав і поцікавився авторством пісень. Я відповів, що це авторський матеріал, на що він зауважив, що потрібно створювати рок-гурт, аби познайомити з цими піснями якомога більше людей. Цим чоловіком виявився Михайло Шамраєвський, який нині грає в нас на бас-гітарі, а в той час грав «лабухом» у ресторані «Театральний», гурті «Шок-оскал» та мав великий музичний досвід. Ми з Толиком прийшли до нього додому, я грав наші пісні, а Мишко «на льоту» вигадував під них басові партії. Вийшло дуже класно, нам сподобалось, тож вирішили, що Толя вчитиметься грати на бас-гітарі.

– У 92-му в Полтаві було можливо придбати бас-гітару?
– Ніяк ні, довелось робити її кустарним способом – батько Толика взяв стару «циганську» семиструнку, прибрав із неї зайві струни, залишивши чотири найтовстіші, і більш-менш рівномірно розмістив їх на грифі. Толик доволі швидко опанував інструмент і почав писати бас-партії самостійно. Згодом до складу групи увійшли однокласник Волика соло-гітарист Андрій Воробйов та лідер групи «Арахнофобія» Валерій Власенко, який грав у нас на барабанах.

– Як народилася назва гурту?
– Пошук назви відбувався в форматі мозкового штурму. Узяли пляшку горілки, сіли у дворі й почали полемізувати. Серед перших варіантів були «Рыбный компот» та «Осеннее похищение клубники у больных», проте зупинились на «Онейроїді». Ми ще з часів навчання у медичному училищі цікавились психіатрією, і нам здалося, що концепція псевдогалюцинацій – стану, при якому людина бачить яскраві сни наяву, при цьому розуміючи, що її стан – нереальний, добре корелює із нашою творчістю. Бо ми у наших піснях зображуємо глобальні картини викривленого світосприйняття, але розуміємо, що саме таким світ постає лише в нашій уяві.

– Яким роком датується перший професійний запис гурту?
– Це сталося у 1995-му. Ініціатором став полтавський музикант та журналіст Юрій Коржиков, який, почувши нашу пісню «Цур та пек», захотів зробити її саундтреком до свого документального фільму про українське село, що вмирає. Пісню необхідно було професійно записати, тож Юрій організував нам візит до полтавського радіо, де на той час працював легендарний звукорежисер Леонід Сорокін. Пісні, які ми тоді записали в акустиці, відразу ж увійшли до першого альбому «Онейроїда», що отримав назву «Китай в огне».

– «Онейроїд» – некомерційна формація, усі учасники групи – самодостатні дорослі люди, які мають сім'ї та професійну реалізацію. Навіщо ж вони роками витрачають час та енергію на те, щоб збиратися разом на репетиції, їздити по концертах тощо. Заради чого це все?
– Напевно, першими факторами тривалого життя нашої групи стали моя особиста наполегливість та вірші Анатолія Волика. Мені постійно було цікаво грати й організовувати концерти та музичні фестивалі, і ті, хто був зі мною, заряджались жагою цього «движняка». З іншого боку – просто хочеться самореалізації. От я, наприклад, працюю лікарем, роблю свою справу професійно та відповідально, проте я такий далеко не один, а от музика, яку ми робимо, – суто унікальна. Я вважаю, що «Онейроїд» залишиться у вічності. Тим більше, на сьогоднішньому етапі ми вже просто не можемо без цього жити, це своєрідний прояв дихотомії – послідовного розділення навпіл. В одному своєму житті я займаюсь медициною, в іншому – музикою. І ці дві складові особистості живлять одна одну – медицина дає мені спокійність, пунктуальність, виваженість та чіткість, музика ж дає натхнення та бажання пізнавати нове, розвиватись, самовдосконалюватись – якість, яка потрібна гарному лікарю.

– Якщо вже ми заговорили про фінансову складову – невже за 25 років у тебе ніколи не виникало бажання зануритись у шоу-бізнес, вписатися у формат української рок-сцени, вивести «Онейроїд» на всеукраїнський рівень?
– Наш перший екзамен до потрапляння в справжній шоу-бізнес відбувся в далекому 1997-му, і ми його відповідально провалили. Ми тоді зайняли перше місце на відбірковому етапі всеукраїнського фестивалю «Червона рута» по Полтавській області. Серед 72 колективів, до речі. І поїхали до Харкова на фінальний відбір. Разом із нами у готелі «Харків» тоді жили Катя Чилі, «Тартак», «Вхід у змінному взутті» та багато інших гуртів, сьогодні дуже популярних, а у сусідньому номері – початківці – «Танок на майдані Конго». Усі вони отримали серйозний старт саме завдяки «Червоній руті». А ми на той час не розуміли, що гарний виступ тут може стати справжнім проривом колективу, сприйняли його як можливість для демонстрації епатажу та нонконформізму. Проте цей провал багато чого нас навчив – ми стали більш професійно ставитись до виступів, удосконалили власну майстерність гри на інструментах, залучили до складу нових музикантів. Сьогодні «Онейроїд» знають по всій Україні – ми виступаємо на великих майданчиках разом із найпопулярнішими рок-гуртами. І намагаємось хоча б небагато, але заробляти музикою – на мою думку, музиканти мають хоча б щось отримувати з концертів, приносити додому якусь копійку.

– Протягом усіх цих років група постійно змінювала своє звучання, кожен наступний альбом не схожий на попередній. Те, що починалось як панк-проект, сьогодні вже важко вписати в рамки певного музичного стилю. Це свідома трансформація чи просто так вийшло?
– Насамперед усе залежало від музикантів. З огляду на те, хто грав у складі «Онейроїда» в той чи інший період, яким був набір інструментів, змінювався і кінцевий «продукт», кожен приносив щось своє. А по-друге, великий вплив на те, як буде звучати пісня, мають тексти Анатолія Волика. Він дуже концептуальний поет – кожного року на мій день народження Толик дарує мені підбірку власних віршів, які відразу стають основою для нового альбому – ми починаємо писати на ці вірші музику. Саме так народились альбоми «Гибернация», «BeatOn», «Led», «Giftstoffe», «Ходень», «Паливо», «Майдан Розрита могила», «Боротьба», «PS», «Наташа атомный бог», «Мобильная слизь». Кожен із них має власну історію, свій настрій, свій бекграунд. Проте, граючи концерти, ми виконуємо пісні з різних альбомів. Спостерігається цікава штука – шматочки, здавалося б, зовсім різних пазлів утворюють яскраве полотно реальності, яке, певно, і є той самий «Онейроїд», який нам і хочеться презентувати слухачу.

– Чим нині дихає «Онейроїд»? Що нового почують ваші шанувальники у найближчий час?
– Ми готуємо до виходу альбом «Боротьба». Він присвячений актуальним проблемам сьогодення, розповідає історії, які болять кожному з нас. Паралельно потрібно записати чотири пісні, що не увійшли до альбому «Майдан Розрита могила», також допрацьовуємо «Паливо», у найближчий час цей запис теж має побачити світ.Плануємо зняти декілька кліпів, аби наша музика частіше з'являлась у соцмережах. І, безумовно, будемо грати концерти – у Полтаві, Харкові, Києві та інших містах. Найближчий «домашній» виступ відбудеться зовсім скоро – у неділю, 28 січня, о 18.00 нас можна буде наживо почути в гриль-пабі «Ворскла», що на Соборності, 72. Будемо раді бачити у залі всіх небайдужих до нашої творчості читачів «ПВ». Нині у країні є попит на якісну вітчизняну музику, і це дає надію на те, що тих, для кого ми співаємо наші пісні, ставатиме все більше.


Сьогодні «Онейроїд» це:

- Андрій Боркунов - вокал;
- Оксана Дронова - вокал;
- Богдан Савін - гітара;
- Ігор Малюков - ударні;
- Фелікс Бродський - труба, флейти;
- Андрій Орлов - клавішні;
- Михайло Шамраєвський - бас-гіара;
- Анатолій Волик - тексти.
Павєл Москалюк, 25.01.2018, 14:131133
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень