10 грудня 2018 • № 49 (1533)
Rss  

Юрій Шавиро: Коли діти на тренуванні біжать до тебе обійматися — це найкраще для тренера


На Полтавщині з’явився ще один заслужений тренер України. Нещодавно це почесне звання отримав Юрій Шавиро – президент Полтавської федерації тхеквондо.

Юрій Іванович приймав вітання і від «ПВ», поділився своїми думками щодо відзнаки та своєї цікавої і шанованої професії тренера.

– Юрію Івановичу, ви почали тренерську діяльність у 90-х. Чим були особливі ті часи? Коли усвідомили, що цьому хочете присвятити життя?
– Ще коли навчався у школі, після одного з тестувань отримав пораду від психолога, що мені варто працювати з людьми, особливо з дітьми. Це якось запам’яталося, тому, коли запропонували бути інструктором з тхеквондо в спортивній школі, відразу погодився. Офіційно посвідчення тренера від обласного управління спорту отримав у 1995 році. Того ж року атестувався на свій перший чорний пояс. У 90-х було простіше почати тренерську діяльність. Група була різновікова, тому в той час, як тренер займався зі старшими дітьми, я – з молодшими, а інколи його заміняв.

Після повернення із лав Збройних сил України в 1998 році мене прийняли на посаду тренера-викладача тхеквондо в ДЮСШ «Спартак» (нині «Юність-1»). Був наймолодший серед досвідчених тренерів, тому, аби повноцінно викладати й обрати це як спеціальність, пішов навчатися. Певно, тоді почав усвідомлювати, що тренувати – це моє. У 2003 році закінчив Полтавський державний педагогічний університет, отримавши спеціальність викладач фізичної культури та валеології. Тепер розумію, що кожне тренування – це те саме навчання, це важливо для батьків і дітей, яких виховуєш. Діти різні, і до кожного потрібен свій підхід. Моє перше тренування з плавання в юному віці запам’яталося тим, що в одному з басейнів простояв біля бортика, а викладач не звернув на це уваги. Тому на досвіді розумію, що на першому тренуванні треба приділити увагу кожній дитині. Треба її захопити й урізноманітнити перебування. І не тільки на першому, на кожному тренуванні.
– Скільки дітей на заняттях із тхеквондо можна охопити увагою одночасно?
– Були в нас практики та семінари, коли в залі одночасно викладали для 100 чоловік, але це майстер-класи. Коли ж заглиблюватися у тренувальний процес, то це має бути група, у залежності від віку, 12–14 чоловік. Щоб кожного контролювати і приділяти максимум уваги. І бажано, щоб група була приблизно одного віку, від цього залежить форма проведення занять і специфіка навантаження. Перед кожним тренуванням готуєшся й плануєш заняття, а загальноосвітні школи впливають і вносять корективи в кількість присутніх на них, бо в когось ЗНО чи репетитор. Доводиться перебудовуватись, підлаштовуватись, бо під кожні змагання вибудовується свій процес підготовки.
– З 2000 року у вас з’явилися перші чемпіони та призери чемпіонатів України. Журналісти часто запрошують на інтерв’ю, але ви толерантно відмовляєте.
– Справді, я не любив публічності, але потім зрозумів, що ці результати треба доносити в маси. Завжди кожному приємно читати в газетах або дивитися по телевізору про свої успіхи. Розумію, що це важливо для дітей і стимулює на змаганнях. Кажу: «Виграєш – про тебе напишуть у газеті», і бачу, як цей спортсмен хоче, щоб про нього дізналася вся Полтава. Час диктує нові умови. Щоб популяризувати вид спорту і здоровий спосіб життя, треба про нього заявляти. Тому й здобув другу вищу освіту в Полтавському університеті економіки й торгівлі за фахом менеджер-економіст. Ведемо сайти, блоги, групи у соціальних мережах. Завдяки цій популяризації багато батьків і приводять своїх дітей у тхеквондо.
– Як доказ ефективної роботи проводите у Полтаві свої турніри та фестивалі, які вже набули вагомого статусу. На це треба вміти знаходити кошти.
– А їх, на жаль, не вистачає, бо заходів та змагань дуже багато. Популярність тхеквондо величезна. Виїжджаємо на багато турнірів, але не на всі. Обираємо ті, де більша конкуренція, бо це навички й досвід для майбутніх чемпіонатів України. Щоб виховати учасника чемпіонатів світу, Європи чи Олімпійських ігор, потрібні неабиякі кошти. Учня треба «обкатати» на міжнародних стартах, щоб уже на основних він не «перегорів» психологічно. Бо змагання вищого рівня – це інші учасники, більше вболівальників, великі арени. Ще не зустрічав жодного тренера, який після змагань був би задоволений виступами своїх учнів, і я такий. Бо завжди можна краще і є куди рости.
– Робочий день тренера не лімітований, працюєте фактично без вихідних. Притому встигаєте ходити щотижня на річку, відвідуєте культурні заходи. Як ви від цього не втомлюєтесь?
– Зранку в нас тренування лише тоді, коли готуємося до змагань, а так переважно заняття ввечері після уроків. Але все одно зранку працюю, веду свою сторінку, готую інформацію для батьків. Це різні зміни в правилах змагань, виїзди, заходи. З дітьми намагаємося зустрічатися не лише в спортзалі, а й ходимо в походи, кіно, катаємося на ковзанах, словом, урізноманітнюємо життя. У тренера немає вихідних і офіційної відпустки, бо змагання йдуть цілий рік, але потрібно знаходити час для сім’ї й особистого відпочинку. І навіть якщо для цього виділяєш собі тиждень, усе одно сумуєш за тренуваннями, за дітьми, за спілкуванням. Коли приходиш і до тебе біжать діти й обіймають – це найкраще для тренера. Намагаєшся бути з ними не лише як тренер, а ще як друг, як батько. Багато батьків каже: «Ви для дитини більший авторитет, ніж ми». Приємно ж.
– Заслужений тренер України – це для вас очікуване звання чи приємна несподіванка?
– Це як додатковий стимул працювати ще краще, бо на тебе рівняються інші тренери, дивляться, як ти досягав результату. Отримати заслуженого було несподіванкою. Звичайно, знав, що десь документи готуються, але були свої критерії, пов’язані з результатами виступів учнів. Щороку ми виховуємо близько 15 кандидатів у майстри спорту, але це звання треба підтверджувати. Часто мене запитують, через скільки років дитина зможе досягти рівня майстра спорту. З досвіду знаю: потрібно не менше п’яти років, але при бажанні батьків можна швидше. Коли я починав займатися, то мої батьки були проти цього захоплення. У ті часи для них тхеквондо було незрозуміле, а тепер, коли десь пишуть про мене, бере гордість за сина.

З отриманням звання заслуженого тренера України Юрія Шавира вітають управління у справах сім’ї, молоді та спорту міськвиконкому в особі начальника Олени Ромас та колектив полтавської ДЮСШ №4.
Володимир Сулименко, 07.03.2018, 15:26831
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад