25 березня 2019 • № 12 (1548)
Rss  

Геннадій Рагулін: Усе починалося, як у The Beatles

14 травня на полтавців очікує ювілейний авторський вечір заслуженого діяча естрадного мистецтва України Геннадія Рагуліна.

На відзначенні 115-річчя «ПВ».
Геннадій Петрович – особистість багатогранна. Композитор, аранжувальник, виконавець естрадної музики. Понад 25 років тому він став одним із ініціаторів і керівником гурту «Архів ресторанної музики», репертуар якої складався з пісень минулих років, що звучали в ресторанах, на танцмайданчиках і які на ура сприймала аудиторія під час гастролей групи країнами пострадянського простору. У 2009-му митець створив «Студію естрадного вокалу», яка бере активну участь у різноманітних культурних програмах як у самій Полтаві, так і на території області, благодійних акціях. 2012 року Геннадій Рагулін очолив Центр культури й студентської творчості Полтавського національного технічного університету ім.Юрія Кондратюка. При цьому сам продовжує виступати на сцені й уже менше ніж за місяць у театрі ім.М.В.Гоголя збиратиме друзів на свій ювілейний вечір…

На відзначенні 115-річчя «ПВ».
– Саме в театрі перед його ремонтом я відзначав концертом своє 50-річчя, – розповідає Геннадій Петрович. – Це було десять років тому. Чималий строк. І життєвий, і творчий. Можна підбити певний підсумок, зокрема у творчому житті. За минулий час у мене з’явилася дитяча «Студія естрадного вокалу». Я продовжував писати пісні в різних жанрах та напрямках. Багато серед них – патріотичних. Велику увагу приділяв і композиціям для дітей – на сьогодні їх написано понад 150. Загальний мій доробок – 500 пісень… Ті полтавці, які прийдуть на мій концерт, почують і свої улюблені твори, і нові. Концертна програма буде різноплановою. Лунатимуть і пісні, які записані ще років 20 тому, і ті, що з’явилися нещодавно. У заході братиме участь ансамбль спортивно-бального танцю «Акцент» (його очолював нині покійний брат ювіляра – Авт.), інші близькі мені люди. Хочу зробити такий собі сімейний концерт. Я здебільшого сам буду на сцені. Навіть улюблений ведучий Олег Година сидітиме в залі як гість. Це буде автобіографічний концерт. Розповідатиму про себе: про події в моєму житті, свої почуття. Саме тому й назвав захід словами з пісні «Свято моє, але для друзів». Я сподіваюся, що прийдуть друзі. Звісно, як і кожен артист, переживаю, раптом не прийдуть, адже в ці дні дуже багато заходів. Можливо, не вгадав дещо з датою. Це буде понеділок. Як кажуть, день важкий. Та й підготовчий період нині не дуже простий: «Студентська весна» в ПНТУ 19 квітня, постійно проходять дитячі конкурси, доброчинні акції. Усюди наші діти беруть участь. І я з ними. Часу вільного фактично немає. До того ж доньці Любаві десять місяців… Будить дзвіночок, будить рівно о сьомій ранку. Якщо тато о пів на другу, о другій лягає… Поки за комп’ютером усе доробить… Нічого, це радісний період. Але часу зовсім мало. Встигнути ж хочеться багато. Розраховую підготувати для своїх гостей низку цікавих моментів. Один із них пов’язаний із Наталкою. Яка, як у Котляревського, теж полтавка. Однак, що саме це буде, не скажу, нехай залишиться сюрпризом.

Завісу ж над тим, чому на концерті можна буде почути The Beatles, митець трохи відкрив.

– У мене все починалося, як у цієї легендарної британської групи: із гітар, барабанів, – пригадує артист. – Усе було, як у них. Іще в школі, а я навчавсь у 23-й, мене захопила музика. Із шостого класу грав у вокально-інструментальному ансамблі. У нашому класі аж три ВІА було, а скільки там того класу?! Хоча 40 чоловік раніше було… Отак і пішло.

«АРМ»: зірки, аншлаги, курйози

Під час проходження строкової служби Геннадій Рагулін став керівником вокально-інструментального ансамблю в Будинку офіцерів в Дамгартені (Німеччина). Після армії здобув музичну освіту. Спочатку – у Гадяцькому державному культурно-освітньому училищі ім.І.П.Котляревського. 1982 року отримав із відзнакою диплом клубного працівника, керівника самодіяльного хорового колективу. А в 1987-му закінчив Харківський державний інститут культури.

Нещодавно артист отримав медаль «За служіння мистецтву».
– Ось ці знання мені й знадобилися, – говорить Геннадій Петрович. – Наприклад, 2016 року, коли «ПВ» проводив творче змагання «Полтавський вісник» збирає друзів». Коли я випускався, Радянський Союз якраз розпадався, багато хорових колективів припинило своє існування. Тепер цей напрямок потроху відроджується. Це ж чудово, цікаво, коли співає багато людей. А тоді, у складні 1990-ті, потрібно було щось робити. Кожен виживав по-своєму. У цей час і з’явився мій «Архів ресторанної музики». Ми знайшли свою нішу. Узяли старі ресторанні, дворові пісні, одними з перших надали їм свіжого звучання, нової сили. Потім нас стали копіювати, наслідувати. Був, пам’ятаю, такий випадок. Дзвонять мені з санаторію в Саках: «Бачу, ви на майданчику виступаєте. Там червоний кашкет, шарф…». «Е, ні, – кажу, – ми зараз у Москві». А то були наші двійники. Отже, на нас ще й можна було тоді заробляти. Ми багато попрацювали з зірками радянського кіно та естради: Еліною Бистрицькою, Володимиром Івашовим, Світланою Світличною, Володимиром Трошиним та іншими, гастролювали з «Москонцертом». Поїздили по всій колишній території СРСР. Цікаві були подорожі, зустрічі. Пам’ятаю, у Волгограді на 50-річчя Перемоги дуже потужний концерт організували. Нас тоді близько 80 тисяч людей слухали на набережній. Якось був курйозний випадок. Ми працювали в далеких селах Сибіру. Афіші туди завозили буквально за день-два до нашого приїзду, а то й телефоном передавали, що чекайте на такий-то колектив. Ми тоді їздили з полтавською групою «Біла магія». Виступів було багато. Звичайно, не в усіх селах збирали аншлаги, але людей приходило чимало. Тоді в нас був тур у 72 концерти, що тривав десь півтора місяця. Об’їхали Казахстан, Сибір тощо. І ось приїздимо ми в одне з сіл. Клуб повністю забитий людьми, на вулиці натовп. А хто приїде, передавали по телефону. Тоді зв’язок був не дуже. Наш адміністратор сказав, що виступатимуть «Архів ресторанної музики» та «Біла магія». Приїжджаємо. На афіші фарбою написано: «Архив расстроенной музыки» та «Белая мафия». Звісно, запам’яталося надовго, пізніше не раз іще згадували той випадок.

Шансон і дитячі пісні: що спільного?

Але така концертна діяльність цікава лише до певного часу, переконаний артист.

– Поступово на передній план виходять інші цінності, – ділиться Геннадій Рагулін. – Після 2000 року я повернувся в Полтаву, шукав себе, чим далі займатися. Мені хотілося бути ближчим до дітей. Звісно, «АРМ» і робота з молоддю – два різних напрямки. Та в тому й інтерес. Мені вдалося знайти спільне. За музикою шансон не дуже складний, у ньому прості мелодії, як і в дитячих піснях, він співзвучний їм своєю мелодійністю. І мені було так само легко писати твори для дітей, як і для «Архіву ресторанної музики». Тим паче, що зі мною працювали такі прекрасні поети, як Марійка Бойко, Людмила Удоєва, Віталій Мусієнко, Олена Нікіфоренко та інші. Дуже допомагала й допомагає дружина Маргарита. Разом із нею ми написали й поставили дитячий мюзикл «Музично-кольорова казка» тривалістю приблизно 45 хвилин. Він був, мабуть, одним із перших у Полтаві. Ролі в ньому зіграли вихованці «Студії естрадного вокалу» й отримали від цього величезне задоволення. Думаю, ми й на 10-річчя колективу, а воно буде вже наступного лютого, підготуємо якийсь авторський дитячий мюзикл. Наша студія активно розвивається. На сьогодні в ній понад 50 дітей. Окрім мене, працює два педагоги. Але ми не готуємо професійних вокалістів. Просто даємо малечі можливість для самовираження, самопізнання. Нині йдемо в напрямку створення театру пісні. Дітям це подобається. Тож, вважаю, у цього задуму є майбутнє. Від інших музично-освітніх осередків «Студія естрадного вокалу» відрізняється тим, що десь 90–95% творів, які виконують її вихованці, – це мої авторські роботи. Ми нікого не копіюємо. І це привертає увагу. Нас рекомендують, зокрема ті, хто вже закінчив навчання й сам працює на естраді: Світлана Кулініч, Анастасія Нескоромна, Леся Фаліна та інші. Більше того, наші вихованці в різних містах (Харкові, Києві тощо) теж створюють студії. Отже, їм подобалося те, що ми робили й робимо.

Про творчість: успіх пісень, упізнаваність і футбол

На сьогодні ім’я Геннадія Рагуліна добре відоме широкому полтавському загалу не лише завдяки його пісням і роботі з молоддю. Чимало він зробив і для того, аби в місті пам’ятали музичне минуле нашого краю, країни, а також тих, хто багато років створював його у своєму сьогоденні. За ініціативою артиста в обласному центрі був організований фестиваль-номінація «Зірка в руці», під час якого нагородили кращих діячів культури й мистецтва Полтавщини попередніх років. Крім того, уже тричі в місті проходив авторський фестиваль-конкурс на краще виконання ретро-пісні «На хвилях ностальгії». Можливо, і 2018 року, восени, його проведуть, але тепер уже – в трохи іншому форматі. І зупинятися на цьому митець не збирається.

– Я займатимуся мистецтвом, пісенною творчістю й надалі, – каже Геннадій Петрович. – Днями мене прийняли в члени Полтавського обласного відділення Національної всеукраїнської музичної спілки. Її завдання перегукуються з тим, чого прагне моя душа. Також нещодавно створив «Гімн волонтерів». До мене підійшли просто на сцені, дали текст, попросили написати музику. На сьогодні пісня вже записана. Справа – за відео: треба нас зібрати, відзняти – і в ефір. І буде це «Гімн волонтерів» якщо не всеукраїнського масштабу, то Полтави точно.

До речі, саме ефір, ротація на радіо й телебаченні, як вважає митець, і сприяють тому, що пісня стає популярною. Хоча сам він бути зіркою не прагне.

– Звісно, будь-який артист хоче, щоб його пізнавали, – зазначає Геннадій Рагулін. – Але пізнаваність має й негативний бік. Люди можуть проявляти якесь панібратство. Раніше воно ніби тішило душу. Тепер – ні. А ще: ти повинен завжди мати гарний вигляд. Навіть сміття винести чи сходити на ринок у спортивних штанях уже не можеш собі дозволити. Бо за твоєю спиною будуть шепотіти… Популярність зобов’язує. Тож по молодості якесь марнославство є, а потім заспокоюєшся. Мої інтереси на сьогодні змінилися. Я віддаю перевагу сімейним цінностям, любові й взаєморозумінню в родині, наявності спільних інтересів із дружиною. Ми з нею рухаємося в одному напрямку: і в роботі, творчості, і поза ними. Так, я навчив Маргариту трохи розбиратися у футболі. Вболіваємо за «Реал», а серед українських команд – за нашу «Ворсклу». Між іншим, пісню «Футбол» я написав саме тоді, коли полтавці завоювали Кубок України. У нас з дружиною є кілька дуетних пісень про почуття. Вони також пролунають на ювілейному вечорі. Узагалі пісні про жінок, про кохання – це, у принципі, шлях до успіху. Тут, як кажуть, не схибиш. Доступні слова. Зачіпають душу. Але я вибираю інше. Мені подобаються тексти про смисл життя, різні події. Я не прагну писати такі пісні, щоб в’їдалися в пам’ять слухача. Якщо піде, сподобається, послухають не один раз, мені буде приємно. Секрет шлягеру в чому? У тому, що він крутиться, він на слуху. У мене, думаю, із десяток таких «розкручених» пісень є. Дорослих. Плюс приблизно стільки ж дитячих. Наприкінці квітня я буду виступати на радіо в передачі Олени Нікіфоренко. Поставимо слухачам запитання: які мої пісні вони пам’ятають? От і з’ясуємо.
Віолета Скрипнікова, 19.04.2018, 14:381210
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31
<лютий