14 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Як блакитні екрани стали «домашніми улюбленцями»

«Ну куди знов поділися плоскогубці, у мене за п'ять хвилин футбол!», «Синку, ану покрути телевізор, що там показують?» або «Як тут що зрозуміти? Теж мені, «Учитесь ремонтировать свой телевизор сами» – ці та багато інших подібних фраз багатьом запам'яталися на все життя.

«17ТН-1».
Телевізори принесли до помешкань громадян СРСР нові нечувані можливості, а разом з ними й багато нових складнощів (яких тільки зусиль доводилося докладати, щоб установити й налаштувати антену). Та все ж телевізори обожнювали, ними захоплювалися, про них мріяли. Усі вони, чорно-білі та кольорові, лампові і транзисторні, лишилися в нашій пам'яті як символи різних років та етапів життя.

Дорогий і важкий (65 кг) кольоровий «Рубін-401» у квартирі обкраденного Шпака (фільм «Іван Васильович змінює професію»).
Екран з поштову марку, корпус як поштова скринька

Так жартівливо про свій винахід говорили інженери Всесоюзного електротехнічного інституту. 1930 року вони сконструювали експериментальні передавач і приймач телесигналу. Приймач, а телевізором у нинішньому розумінні його назвати важко, був механічним: зображення формувалося завдяки світлу, що проходило крізь отвори на диску. Отвори розташовувалися по спіралі, диск швидко обертався, світло зливалось у лінії, які формували картинку, – вона повністю оновлювалася за кожен поворот диска. Світлі й темні місця на екрані формувалися завдяки зміні яскравості неонової лампи, що підсвічувала диск зі сторони, протилежної екрану.

Що ж до якості зображення… Про неї згадує В.Лукачер, вірогідно, член конструкторського колективу (цитата з книги Федора Раззакова «Загибель радянського ТБ», деталі не вказано, – Авт.): «Якщо в кадрі, наприклад, людська постать, то кожен рядок не міг виділити деталі розміром менші від шести сантиметрів, і телевізійне зображення в кращому разі передавало лише грубий контур. Навіть на великому плані, коли на екрані тільки обличчя, не розрізнялися деталі менші за один сантиметр: де ніс, де очі, розібрати можна, але виразу обличчя не розгледиш...».

Саме цю установку продемонстрували Сталіну, який після перегляду дав «зелене світло» розвитку телебачення в СРСР. Уже 1938 року зі студії на Шаболовці в Москві пішов перший сигнал для електронних телевізорів: із зовсім мініатюрними екранами, однак уже без дисків, словом, таких, які ми знаємо сьогодні. Щоправда, хоч якісь телевізори на той час були тільки у радіоаматорів. У продажу перший радянський телевізор з'явився лише з 1940 року – ним став 17ТН-1. До війни таких встигли виготовити усього зо 200 екземплярів.

У домі тракториста і доярки людно, або Історія ТБ по-полтавськи

Першим масовим телевізором став «КВН-49» (щоправда, перед ним, 1947 року, накладом у шість тисяч штук випускали «Т-1 Ленінград» і ненадійний «Т-1 Москвич», за який загилили ціну в 3,5 тисячі дореформених карбованців. Обидва провалилися, – Авт.). Він з'явився у магазинах 1949 року, коштував більш як 900 дореформених карбованців (кілька середніх зарплат на той час, – Авт.). Назву дістав не від «Клубу веселих та найкмітливіших» – це перші літери прізвищ його конструкторів: Кенігсона, Варшавського та Ніколаєвського. Відображені у крихітному екрані люди викликали таке захоплення, що помешкання щасливих власників блакитного екрану надовго ставало місцем паломництва усього населеного пункту. В.Саппак так згадував цей телеприймач:

«Я прийшов до своїх давніх друзів і побачив новинку, майже сенсацію – телевізор. Радянський телевізор першого випуску, з величезним винесеним уперед опуклим склом – лінзою, про яку чомусь з великою повагою говорили, що вона наповнена водою. Лінза збільшувала зображення, але на малесенький екранчик можна було заглядати і збоку, зовсім збоку, минаючи лінзу. Говорили, так програєш в розмірі, але виграєш у чіткості зображення.

«Ровесник».
А виграти в чіткості зображення, скажу поклавши руку на серце, ох як хотілося!

«КВН-49 лупа».
Показували якийсь концерт. Пам'ятаю постать скрипаля, яка на наших очах починала раптом катастрофічно худнути, подовжуватися, тягнутися вгору і вниз, немовби її спеціально розтягували, і, здавалося, ось-ось уже мала перерватися десь біля талії, але саме в цей момент нашого скрипаля, мабуть, приплескували зверху і знизу, він стрімко сплющувався, охоче уподібнюючись гарбузові».

Телебачення до Полтавщини ішло трохи довше. Навіть у 1960-х часто-густо статті, написані про зовсім примітивні «КВН», скидалися на уривки з фантастичних романів. Читаєш статтю «Телевізор на селі» у газеті «Зоря Полтавщини» (її у своїх архівах віднайшов Володимир Сулименко), і складається враження, що всіх її героїв, окрім учителя фізики, перемістили в недалеке майбутнє: «Подивлюся я тепер навколо і, повірте старому, забуваю, що мені вже 65 років стукнуло, – ділиться своїми враженнями колгоспник Іван Прокопенко. – Як змінилося життя, люди не ті стали! До революції, окрім плуга та рала, ніякої машини в нашому селі не було, а тепер, бачите, Дніпропетровськ за 140 кілометрів, а все видно і чути, немов у клубі перед сценою сидиш.

– Просто якесь диво, – додає 67-річна колгоспниця Одарка Кришень.

– Чуда тут немає ніякого, це все досягнення нашої радянської науки і техніки, – втрутився в розмову вчитель фізики середньої школи Василь Педан, який теж був у червоному кутку.

Василь Андрійович коротко розповів про принцип роботи телевізійної апаратури, будівництво радіорелейних ліній, кольорове зображення і збільшення дальності прийому передач...

І тут же біля телевізора відбулась своєрідна бесіда про перспективи розвитку телебачення.

Відомий своїм перемикачем «Рекорд В-312».
Телевізори, звісно, не замінили радіоприймачів, однак можливість ще й бачити передачі вже не йшла з думок людей. Попит був шаленим, партія включала розвиток телебачення у плани п'ятирічок, міста й села поступово накривали куполи телесигналу.

«Горизонт Ц-355».
Кількість телевізорів у Полтаві зростала швидко: вже у 1970-му їх у місті було 80 тисяч. Автор статті «Телевізор – у кожній квартирі» зазначає, що така кількість відповідає майже кожній квартирі. Попит на телевізори до цього часу дещо зменшився. Так, за даними соціологічного дослідження «Люди і речі в радянській і пострадянській культурі», телевізор у списку пріоритетів радянської людини займав четверте-шосте місце, поступаючись тріаді – автомобіль, холодильник, меблі».

Планети, міста, самоцвіти та… дерева

Пристрасть радянських конструкторів до вигадливих назв своїх конструкцій варта того, щоб присвятити їй окрему статтю (що ми неодмінно зробимо). Завдяки їй в оселях радянських громадян з'явилися «Урани», «Нептуни», «Янтарі» й «Рубіни» та навіть радіоактивний ізотоп «Радій». Знаковими для Радянського Союзу стало чимало моделей.

Наприклад, перший кольоровий телевізор «Рубін-401», що з'явився лише 1967 року. Його тьмяні фарби можна було розгледіти тільки в темному приміщенні. Першу трансляцію програми в СРСР провели 7 листопада 1967 року. Але ще довгий час кольорові телепередачі показували нечасто, для них у телепрограмі тих часів була окрема примітка.

Однак «Рубін-714» запам'ятався, мабуть, більше за попередника. Він став одним із наймасовіших у країні – за дев'ять років (1976–1985) випустили 1 млн 443 тис. приладів, з яких 172 тисячі пішли на експорт.

Такі рекламні значки були поширені в СРСР.
Проте рекорд поставив чорно-білий «Рас-свет-307». За історію цієї моделі було випущено вісім мільйонів штук.

Не можна не згадати й іншого некольорового довгожителя. «Рекорд В-312» масово випускався і продавався в епоху кольорових приймачів. Однак найбільше він запам'ятався не зображенням чи звуком, а… ручкою. Тумблер для перемикання каналів було дуже складно повертати і в новому телеприймачі, а вже якщо ламалася чи губилася ручка… Словом, недарма жартували, що до нього у комплекті мають іти плоскогубці.

«Весна-346».
Межею мрій радянської людини вважався телевізор «Горизонт Ц-355», що випускався з 1986 року. Цей «Горизонт» одразу ж став неймовірно дефіцитним пристроєм – на відміну від інших радянських телевізорів, «Горизонт Ц-355» комплектувався японським кінескопом Toshiba з кутом відхилення променів у 90 градусів. А тому пристрій не потребував додаткового регулювання зображення і був надійнішим, ніж інші.

Дніпропетровський завод «Весна» також прославився на весь СРСР. Найвідомішим масовим продуктом цього виробника був телевізор «Весна-346» (він же – «Янтар-346»). Телевізор «Весна-346» випускався з 1983 року і став останньою успішною моделлю дніпропетровського заводу – наступні не здобули великої популярності, а в дев'яностих роках підприємство, як і багато інших, не витримало конкуренції з боку іноземної техніки і призупинило виробництво.

Ще одним легендарним виробником телевізорів в УРСР був Львівський завод «Електрон». У 80-х роках він випустив одразу кілька популярних на весь Радянський Союз моделей кольорових телевізорів, наймасовішою з яких вважається «Електрон Ц-382».

Електрон «Ц-382» виділявся серед інших радянських телевізорів тієї епохи гарною якістю зображення, високою надійністю, стильним дизайном і низьким споживанням електрики. Завдяки й успіху цієї моделі, кожен четвертий телевізор у СРСР у 80-х роках був виробництва концерну «Електрон».

Варто згадати й про найменших. «Ровесник» став найменшим телевізором, що випускався в Радянському Союзі. Це портативний переносний телеприймач, який можна було купити в зібраному вигляді або у вигляді конструктора, щоб скласти пристрій самому відповідно до інструкції. Останній варіант коштував на 20 карбованців дешевше – 100 крб. Телевізор «Ровесник» мав екран з діагоналлю 8 см і важив без акумулятора лише 1,4 кг.
Сергій Лещенко, 06.07.2018, 14:12727
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад