25 вересня 2018 • № 38 (1522)
Rss  

Початок навчального року не відразу став святом

- З першого погляду будівля і подвір’я схожі на колишню школу №16 (нині №39), що на розі вулиць Шевченка і Сінної, – дає відповідь на запитання вікторини читач Сергій Зозуля. – Після детального вивчення і співставлення історичних фактів дійшов до висновку, що дійство проходить на території полтавської школи №7, яка теж розташована на розі двох вулиць – Театральної та Балакіна. Це перша українська школа у Полтаві, заснована у 1902 році як трикласне початкове училище. Навчалися в ній діти заможних містян. Фундатором навчального закладу був голова міської управи Полтави В. П. Трегубов, який вніс на спорудження будівлі три тисячі карбованців. На початку ХХ століття вулиця, на якій розташовувалося училище називалася Фабрикантською. За час існування училище пройшло чимало реорганізацій: 1912 рік – вище початкове училище з чотирирічним курсом навчання; 1920 – це вже 7-а трудова школа-семирічка з викладанням українською мовою, цього ж таки року їй присвоєно ім’я Т. Г. Шевченка. З вересня 1954 року відновлено сумісне навчання хлопчиків і дівчаток, 1958-1968 роки це неповна середня загальноосвітня школа, а з 1968 року – середня школа. Дотепер шкільна будівля не зберегла первісного вигляду. 1965 року, за рік після події, що на фото, розпочалася докорінна реконструкція з надбудовою другого поверху, зведенням спортзалу та шкільних майстерень, після чого навчальний заклад набув сучасного вигляду. Від дореволюційної будівлі до нашого часу збереглася лише частина стін першого поверху. З 2005 року – це Полтавська загальноосвітня школа №7 І-ІІІ ступенів ім. Т. Г. Шевченка Полтавської міської ради. 19 жовтня 2012 року під час урочистостей до 110-річчя школи на центральному фасаді будівлі відкрили пам’ятну дошку колишньому директору (1971-1975 років), Герою Радянського Союзу льотчику-винищувачу І. І. Бабаку.

– Перший дзвоник лунав для мене 56 разів! Одинадцять класів навчання, п’ять років у педінституті, сорок років роботи у школі, – згадує читачка Тетяна Кириченко. – А вперше – 1953 року в полтавській школі №10. На свято мене привела бабуся, а йшли ми дорогою повз пам’ятник Гоголю, руїни кінотеатру «Колос», де на одній із куп цегли уже встигла навіть вирости берізка. На святі учениці 10 класу (школа була жіночою) дарували нам книги і канцелярське приладдя. Дитячої літератури було дуже мало, тому я страшенно раділа двом подарованим книжечкам.

Шкільної форми на той час ще не було. Тому дома мені пошили сукню і два фартухи – чорний і білий (відома коричнева форма з’явилася лише наступного року і на святі останнього дзвоника ми вже були у ній). Звісно, і різне шкільне приладдя на той час було дефіцитом. На шкільному базарі, який тоді знаходився у Сонячному парку, мені купили портфель, зошити, дерев’яний пенал тощо… Вдома пошили касу для цифр і літер, які писали вручну на клаптиках картону. А батько настругав із гілок паличок для рахування. Важко було дістати і підручники. Їх замовляли по кількості учнів, а потім по списку продавали через шкільну бібліотеку. Ця процедура затягувалася на все літо, оскільки підручники приходили не всі й одразу. Були визначені спеціальні дні й години для їх одержання, вивішувалися списки, треба було займати чергу. Купити в магазинах підручники було практично неможливо. Лише епізодично у невеликих кількостях вони мог-ли з’являтися лише в одному з центральних книжкових магазинів на розі тодішніх вулиць Леніна і Комсомольської. А перший шкільний базар був у Полтаві 1951 року на площі, де була зруйнована під час війни поліграфічна фабрика (тепер там театр ім. Гоголя). У 1954 році шкільний базар був і у сквері за кінотеатром ім. Котляревського. До речі, того ж року мене перевели з СШ №10 до новозбудованої школи №6, де й закінчувала навчання.

У радянські часи 1 вересня школярі, одягнуті у святкову форму: дівчатка в темно-коричневі плаття до колін з білими мереживними комірцями, у білих фартушках і з білими бантами чи стрічками у косах, ошатні хлопчаки у новеньких темних брюках з напрасованими «стрілками», всі у новенькому взутті й шли до школи на урочисту лінійку. Молодші школярі з батьками, а старші галасливими юрбами збиралися на шкільних подвір’ях і майже кожний тримав у руках букет осінніх квітів.

Що це за куточок Полтави, яке він має відношення до визволення міста від німецько-фашистських загарбників?
– Ми їх називали «віниками», квіткове різнобарв’я тоді було не вельми яке і букети складали з жоржин, гладіолусів, айстр, сальвії, – згадує Сергій Зозуля. – Першачки в одній руці гордовито несли портфелі, що майже торкалися землі, а в другій – опущений донизу величезний букет для першої вчительки. Наприкінці 1950-х років для першокласників ввели шкільну форму, хлопчики «парилися» у вовняних брюках і гімнастерках сірого кольору з жовтими металевими ґудзиками і відкладним комірцем, підперезані чорним паском з штучної шкіри з жовтою металевою пряжкою на якій красувалася літера «Ш» на тлі розгорнутої книжки. На урочисту лінійку прапороносці з числа кращих учнів виносили червоні знамена – велике оксамитове шкільне і два менших – піонерської та комсомольської організацій школи. Першачкам урочисто вручали «Подарунок першокласнику» – велика коробка у вигляді книжки, де лежали пенал, ручка з металевим пером для письма, перочистка – невеличкі кружальця з матерії та тонко обробленої шкіри, скріплені у центрі блискучою заклепкою, простий олівець, набір кольорових олівців і декілька зошитів для письма, з арифметики та один для малювання.

Сучасні першокласники 1 вересня теж приходять на урочисту лінійку. Кульмінацією свята стає символічне поєднання шкільного шляху, його початок та завершення – одинадцятикласник бере на руки першокласницю, яка дзвоником закликає дітей на перший урок. Так вони проходять урочисте коло, після чого всі учні заходять до школи у свої класи, де вчитель проводить патріотичний урок Миру. Також ці шкільні урочистості з 1948 року називають «Святом першого дзвоника».

Довгі роки цей день не мав офіційної назви і не був святом. Тільки у 1980 році педагог Ф. Ф. Брюховецький, автор багатьох традицій радянської школи, назвав день початку навчання святом і дав йому назву «День знань». Його авторству належать і традиційні Свята першого та останнього дзвоника. До 1984 року «День знань» був навчальним, але після прийняття указу «Про оголошення 1 вересня всенародним святом – Днем знань» у перший день осені у школах проводили тільки урочисті заходи та уроки Миру. У незалежній Україні «День знань» з’явився згідно із «Законом про загальну середню освіту», ухваленому у травні 1999 року.

Запитання до 99-го етапу вікторини «Знаю Полтаву»: що це за куточок Полтави, яке він має відношення до визволення міста від німецько-фашистських загарбників?

Наші реквізити: 36000, м. Полтава, а/с 50, телефон 509-331, info_visnik@ukrpost.ua, www.visnyk.poltava.ua
Володимир Сулименко, 11.09.2018, 16:22145
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
<серпень