14 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

«Ця вистава змушує Європу дивитися в бік України…»

Вересень характерний театральною метушнею, яка пожвавлюється в Україні в цей час. Відкриття театральних сезонів. Біля кас метушня глядачів, які за літній сезон скучили за театральною атмосферою. Дзвінки: перший, другий, третій… Коломия гомонить. У цей час традиційно вона збирає вершки театрального надбання. Такі собі театральні жнива. «Коломийські представлення». Без перебільшення можна говорити, що саме цей фестиваль збирає на свої гостини одні з найавторитетніших і найколоритніших театральних колективів України. Десятий ювілейний фестиваль «Коломийські представлення» сповіщає світу площину надбань української театральної творчості. У цьому році театр ім.Івана Озаркевича святкує свій 170-річний ювілей.

Сцена з вистави.
Невід'ємною частиною фестивальних презентацій уже шість років залишається участь у фестивалі колективу Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім.М.В.Гоголя. Гоголівці презентують коломийському глядачеві свої роботи, які полюбилися і добре смакують самим полтавцям. У цьому році на славетній сцені полтавці представляли виставу «Бог є любов (Едіт Піаф)». Оцінкою нашим землякам слугували довготривалі оплески, сердечні й щирі вигуки «Браво!» та одностайна схвальна думка експертної фестивальної ради, до якої за традицією входять авторитетні театральні критики, театрознавці, актори, літератори, журналісти, представники Міністерства культури України, режисери… Цей ювілейний фестивальний рік запам'ятається учасникам і гостям «Коломийських представлень» участю у роботі фестивалю Героя України, відомого поета та громадського діяча, лауреата премії Тараса Шевченка Дмитра Павличка. Сама присутність цього славетного українця на фестивалі в ці дні стала щирим натхненним свідченням, що площина досягань театрального мистецтва до справжніх зразків української писемної творчості зростає, збагачується і продуктивно розвивається.

Після вистави нам вдалося поспілкуватися з Дмитром Васильовичем. У своїх відповідях він був емоційно послужливим і відвертим.

Дмитро Павличко після вистави ділиться враженнями про виступ полтавського театру.
– Дмитре Васильовичу, коли ви пишете про любов, то відчувається, що саме це почуття для вас знакове й вагоме. На що, на вашу думку, насправді здатна любов?
– Я не можу говорити тепер після цієї вистави на питання, на що любов здатна. Але я хотів би сказати, що ця вистава не можлива без тих, хто, на мою думку, був майже першим і вагомим на сцені після головної героїні, яку втілила Маргарита Томм. Вони – герої танців, любов у цьому дійстві не пролунала б без тих замаскованих жінок і чоловіків, які постійно рухалися як герої розповіді. Це сама любов танцює на сцені. Адже це філософське мислення.

– Повернімося до Едіт Піаф. Якою ви її пам'ятаєте у далекі 70-ті та 80-ті роки?
– У радянські часи її намагалися зробити комуністкою, яка постала проти буржуазного світу своєю позицією борця і своїми почуттями. Але ж були й такі, що думали навпаки, що вона представниця розбещеної буржуазії, яка не може зрівнятися з соціалістичними життєвими нормами. У ній бачили кого завгодно, але не жінку з її стражденним серцем. Ніжна, тендітна та зворушлива… Такою вона здавалася мені тоді.

– А якою ви побачили цю французьку співачку у виставі полтавців?
– Я думаю, що доля Піаф і те, як про неї поставив виставу полтавський театр, – ні комуністичне, ні капіталістичне, а загальнолюдське мислення, і втілення дуже високе. Театр ім.М.В.Гоголя показав сьогодні у Коломиї європейську виставу, над якою треба думати. Ця вистава змушує Європу дивитися в бік України.

Насправді страждання, яке переживає жінка, велике, вона шукає кохання і сама в собі його переносить. І тому вона постійно страждає, адже, тільки отримавши бажане, його втрачає. Найбільше сподобалося в цій виставі те, як героїня приносить дитину, розгортає пелюшки, а дитини немає… Режисерові Владиславу Шевченку треба поставити високу оцінку, тому що раптом виникла думка: у жінки є ще й материнське почуття, якого вона хотіла зазнати, але не зазнала…

Поява час від часу стилізованого хреста, на мою думку, не виявляє Едіт як ту, що невпинно його несе і страждає. Але вона все життя справді страждає.

– Тобто, на ваш погляд, Едіт – утілення жіночого страждання?
– Дуже важливо і приємно, що в цій виставі є елементи, коли Піаф була щасливою, тому що фактично майже все своє життя вона такою не була, оскільки багато страждала.

Хотів би передати й акторам усього театру, і самій актрисі, що мене не хвилювало, що вона іноді зривалася на драматичний голос, аби перенести біль героїні… Актриса була щира у кожному слові, у кожному жесті… Таке враження, що вона сама страждає…

– Чого вам не вистачає у сучасному українському театрі?
– Хочеться, щоб ми мали щось таке власне, не технічне, аби актори не підсилювали свій голос. Це так, як було за часів Шекспіра в його п'єсах, де було так багато різних почувань без механічних та електронних підсилювачів, але тоді всі чули. Я був у Англії, у шекспірівському театрі, дослухався. Знаєте, там досі є театри, де збереглася ця традиція – акустичний рідний звук. І нам треба якось і від Європи навчитися так влаштовувати дійство… Аби в таких залах ми насправді говорили своїм власним голосом, у якому справжня цінність.

– Ми знаємо, що ви бували у Полтаві. Яким наше місто постає у вашій уяві?
– Дякую дуже за те, що я зміг потрапити на цю виставу. У Полтаві бував і буваю останнім часом дуже часто, адже приїздив до Полтавського національного технічного університету не один раз. Крім того, для мене Полтава – це Еней, і я його подумки постійно бачу, і це у мене відтворює усвідомлене відчуття величної Полтави.

Коломийський театр ім. Івана Озаркевича був перший у площині України справжньої. І цей театр поніс достойно своє завдання. Ми як нація утворилися завдяки своїй пісні, але тут у нас почала розвиватися наша самобутня театральна культура. І ми в ці дні цю культуру мудро демонструємо всьому світові, а демонструємо чим? Тим, що приїхали люди з Полтави, а це говорить про те, що у нас немає нічого кращого за це об'єднання різних куточків багатої та неосяжної нашої України. І полтавці сьогодні показали, що вони прагнуть такої цілісності своєї Батьківщини.

Наталія Святцева
Іван Мольченко, 27.09.2018, 12:40190
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад