13 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Людмила Портна: Новорічні свята визначили мою подальшу долю

На початку грудня «Полтавський вісник» знову збере друзів на музичний сейшен для гарячих сердець, у яких живе музика. А поки що знайомить із очільниками команд. «28 таурі – фіолетова плейона» вже традиційно виступатиме під проводом керівника вокально-хорової студії для обдарованих дітей «Домінус» Людмили Портної.

Людмила Вікторівна народилася в Донецьку. Її тато працював на шахті, а мати – позмінно в закладі громадського харчування для робітників. Батькам часто доводилося залишати доньку в цілодобових яслах, дитячому садку. Але на Новий рік вони обов’язково забирали її додому.

– Я знала, що буде багато подарунків, ялинка, – пригадує Людмила Портна. – Мабуть, як і в кожної дитини, яка зростала в часи СРСР, Новий рік у мене асоціювався з запахом мандаринів, горішками у фользі, моїми улюбленими цукерками «Мишка на севере». Тато з мамою завжди ставили величезну ялинку, до стелі, і говорили, що її, таку красуню, приніс Дід Мороз. Це був якийсь такий Дід Мороз, який завжди знав мої бажання і подарунки готував такі, яких мені хотілося. Але якось серед ночі повернувсь із армії рідний брат батька. Тато з мамою на той момент іще не встигли прикрасити ялинку, тільки займалися цим. Ніхто на приїзд дядька не очікував. Зустріч вийшла дуже шумною. Я прокинулася. Вийшла й побачила, хто насправді приносить і прикрашає ялинку… Але все одно завдяки батькам Новий рік для мене завжди асоціюється з чимось приємним.

Наслідуючи приклад тата й мами, для власних дітей та онуків хормейстер теж намагалася й намагається зробити це свято пам’ятним.

– Я не кладу подарунки просто під ялинку, влаштовую такі собі міні-квести, щоб малечі було цікаво, – ділиться Людмила Портна. – Даю завдання, діти його розв’язують, знаходять якусь коробку, а там – іще одне завдання… Отак крок за кроком і просуваються. Кожен намагається знайти свій подарунок швидше за інших. Сходиться все, певна річ, до ялинки. На ній треба знайти той згорток, у якому лежить подарунок. У кожного – свій, адже в кожного – свої бажання.

Крім того, Новий рік для очільниці команди «28 таурі – фіолетова плейона» – свято особливе ще й тим, що фактично визначило її подальшу долю, подальшу професію.

– Коли мені було чотири-п’ять років, у дитсадку вибирали, кого взяти за Снігуроньку на свято, – розповідає Людмила Портна. – Претендентками на цю роль стали я, чорнява, кароока, та Рита – дівчинка-білявка з блакитними очима. Нам обом дуже хотілося побути Снігуронькою. Фактурно краще для цієї ролі підходила Рита, але… Одного разу музичний керівник залишила нас удвох після занять. Запропонувала виконати пісню Снігуроньки. Мені вдалося зробити це краще. Роль віддали мені. І неважливими були ні темне волосся, ні темні очі. Отак Новий рік і позначив, що мені треба в житті співати. Де не можна взяти кольором, треба брати голосом (сміється).

У шкільні роки, переїхавши на Полтавщину до дідуся з бабусею, майбутній хормейстер продовжила розвиватися на вокальній ниві, навчилася багатьох колядок. Глибоке знання народної творчості дуже допомагає керівнику студії «Домінус» нині. І не тільки в роботі. Наприклад, цього разу для виконання команда Людмили Портної вибрала знаменитого «Щедрика». Її учасники вже провели кілька зустрічей.

– Іще на самому початку, три роки тому, для того щоб розрізняти команди, було вирішено позначити їх кольорами, – говорить хормейстер. – У Геннадія Рагуліна, наприклад, і його підопічних був зелений, у «Кози-дерези» – червоний тощо. Нам випав фіолетовий. Спочатку цей варіант був сприйнятий неоднозначно, але потім ми з’ясували, до чого пасує фіолетовий, придумали, як зробити костюми. Ліля Левченко (лікар за фахом і водночас солістка гурту «Сувенір») вичитала, що вчені відкрили таку зірку, що називається 28 таурі – фіолетова плейона. Вона єдина така на небосхилі, збирає в собі всі кольори. Як і фіолетовий. Ми й вирішили: називатимемося так само! Дивно. Але всім до душі. Ми думали, до речі, що, коли 28 таурі, то й учасників має бути 28. І першого разу стільки й було. Так збіглося. А от торік у нас виступало вже понад 40 чоловік. «Кістяк» залишається, та приходить і багато новачків. У нас є як професіонали – артисти театру, філармонії, так і аматори – бухгалтери, водії, рятувальники та інші, просто люди з гарними голосами й бажанням співати. Через це мені постійно доводиться шукати щось особливе, що сподобалося б і профі, і початківцям, щоб було цікаве всім. Хотілося б, аби такий колектив працював постійно. Але зважаючи на зайнятість людей… Дякую «Полтавському вісникові», що збирає друзів! Сподіваюся, що захід, як і завжди, принесе всім стільки позитиву, драйву, наповнення емоціями, що їх вистачить на весь наступний рік!
Віолета Скрипнікова, 15.11.2018, 15:20198
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад