13 грудня 2018 • № 50 (1534)
Rss  

Кредо Дудника

Голос – це дар Божий. Ним були щедро обдаровані брати Дудники. Дар цей перейшов до них від матері, котру рано забрала війна. Лише один, Олександр, не перебрав його. А от Микола… Микола змалку співав, мов соловейко! Пригадуються слова Остапа Вишні стосовно значення співів у житті для українців: «Співати – це як дихати!». Але не одразу Микола Дудник став на професійну акторську стежину, яка простелилася йому аж на 50 творчих років. Тяжкі повоєнні часи диктували свої умови існування. Нині ніхто б і не здогадався, що перша професія актора – токар! Потім служба в армії і знову завод, але цього разу робота слюсарем. І от нарешті театральний інститут!


По закінченні Харківського інституту мистецтв Микола Дудник був розподілений до Полтавського обласного театру ім.М.В.Гоголя. Хоча необхідно зауважити, що тодішній директор театру Євген Колганов уже запримітив його і довго «обходжував». Керівник мав великий дар переконувати і підхід до формування трупи, який можна було б визначити як «колекціонування» кадрів, і йому конче був потрібний саме такий артист, як Микола Дудник. Хоча артисту-початківцю надходили й інші пропозиції, і не тільки з театрів, але й з філармоній, вибір усе ж таки зупинився на Полтаві.

«Запорожець за Дунаєм», Андрiй – Микола Дудник, Оксана – Маргарита Томм.
Першою роботою в Полтавському театрі ім.М.В.Гоголя стала роль Андрійка в музичній комедії Л.Юхвида та О.Рябова «Весілля в Малинівці». Ті, хто пам’ятає театр тих далеких 60-х років минулого століття, має пам’ятати і чудову виставу, яка постійно збирала повні зали. І я добре пам’ятаю, як на сцену не просто вийшов, а вилетів молодий стрункий юнак. Він співав, і голос його також летів у зал, зачаровуючи слухачів неповторним тембром. А як він танцював!.. Він танцював легко й елегантно, здавалося, що він, мов м’ячик, торкається землі, щоб знову підстрибнути, і що в повітрі він більше, ніж на землі. Молодий артист органічно влився в гоголівський колектив і поточний репертуар. Але роман з полтавським театром тривав недовго. Основним мотивом були родинні обставини, та не тільки.

Уже з перших кроків Миколи Дудника на сцені театру ім.М.В.Гоголя було зрозуміло, що головна стихія артиста – музика, хоча кваліфікаційна характеристика в дипломі – «артист драми». Мабуть, пробачте за каламбур, у цьому і полягала драма артиста. У театрах дуже часто на артиста навішують ярлик, визначають амплуа і прирікають на існування в обмежених рамках. Можливості репертуару музично-драматичного театру завжди були досить обмеженими. Пропоновані ролі, виступи в шефських концертах, базові та виїзні вистави складали напружений графік роботи, але не давали повного задоволення. Пошук нового, кращого покликав у дорогу. Так уперше артист залишив Полтаву. Микола Григорович їхав із міста і знову повертався до нього. Працював у багатьох обласних театрах в Україні, а також і в Білорусі у Мінську. Однак щось змушувало його знову приїжджати до Полтави. 1990 року третє повернення на нашу землю, що стала для нього рідною, було остаточним.

У театрі зустріли Миколу Дудника як свого – гоголівці завжди відзначалися доброзичливістю. Тут на нього чекали не тільки колеги, але й щирі друзі.

Саме на полтавській сцені артист зіграв такі значущі ролі, як-то Петро у «Наталці Полтавці» І.Котляревського та М.Лисенка, Андрій у «Запорожці за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського, Едвін у «Королеві чардашу» та Лачі у «Цигані-прем’єрі», опереті І.Кальмана, Альфреда у «Летючій миші» Й.Штрауса, і, наче бонус, омріяна багатьма тенорами партія Ленського в опері П.Чайковського «Євгеній Онєгін»! У 2007 році Микола Дудник був удостоєний почесного звання «Заслужений артист України».

Необхідно зупинитися на одній з пристрастей Миколи Григоровича, а саме на його безмежній любові до романсів. Їх у його творчому доробку безліч! І при будь-якій нагоді, чи то в концерті, чи просто за столом, з друзями, звучать чарівні мелодії, які всі так люблять слухати. Його не треба довго умовляти, тільки запитай! Кожний з них – це маленький спектакль, у ньому важлива не тільки музика, але й слова, поезія. Боже, скільки Микола Григорович знає віршів! До кожної життєвої ситуації він знаходить відповідний поетичний твір, і тільки дивуєшся, скільки всього тримає він у пам’яті!

На своєму віку я зустрічала мало артистів, котрі б так дбали про свою професійну форму. Це, на мою думку, – повага до того Божого дару, яким наділено артиста. Навіть у свої вихідні Микола Григорович приходить до театру, іде до класу, щоб розспіватися. Він не розплився з роками, як це часто буває з тенорами. Завжди підтягнутий, по-молодечому стрункий, завжди охайно і вишукано одягнений, він пам’ятає, що артист – особа публічна.

Невипадково, що артист завоював серця полтавського глядача. Ті концерти – бенефіси, котрі театр влаштовував для нього, збирали аншлаги навіть у скрутні часи. Творчий шлях Миколи Дудника і його ставлення до професії має служити прикладом для багатьох молодих артистів.

Єлизавета Орлова
Іван Мольченко, 15.11.2018, 15:24214
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31
<листопад