18 січня 2019 • № 3 (1539)
Rss  

Не кожен звертав увагу на берізку посеред алеї

Фотозавдання вікторини «Знаю Полтаву» читачі легко впізнали, адже Березовий сквер – місце відоме. У дальній перспективі знімка проглядаються обриси перехожих (це саме на перехресті вулиць Пушкіна і Гоголя), а сам знімок зроблений з центральної алеї скверу, розташованого майже на початку вулиці Пушкіна. Тут, на колишній М’ясній площі, у 1870 році за ініціативи почесного громадянина Полтави Михайла Білухи-Кохановського (1808–1891) був закладений березовий сквер. Упродовж усього свого життя в Полтаві, а це 60 років, ця людина піклувалася про озеленення міста. Тому 15 березня 1877 року міська дума ухвалила рішення назвати березовий сквер іменем Білухи-Кохановського.

– Сквер має форму кола близько 100 м у діаметрі, площа – 1 га. На час закладення сквер був суто березовим, пізніше після досаджування ялин і чагарників став мішаним. З приходом більшовицької влади ім’я засновника як буржуазного елемента вилучили і забули, а сквер стали називати просто – Березовим, – надає історичну довідку читачка Тетяна Кириченко.

Фото вікторини дає уявлення, яким був Березовий сквер і полтавські вулиці на початку 1960-х років. У сквері, понівеченому війною, висаджені молоденькі берізки, а ті, які пережили воєнне лихоліття, залишили рости навіть на алеях. Звичайні прості дерев’яні лави на закопаних стовпчиках, металева решітчаста огорожа з чотирма хвіртками по периметру. Гордістю повоєнного Березового скверу був фонтан посередині центральної алеї. Він складався з двох круглих басейнів – нижнього і верхнього. Нижній більший за розмірами, засипаний землею, слугував за клумбу, на якій установлено басейн для води з декоративною чашею, з якої струменіла вода. Вільний простір нижнього басейну-клумби засаджували різними квітами – петунією, красольками, чорнобривцями, сальвією. З 1970-го року сквер має статус ботанічної пам’ятки природи України місцевого значення.

– На знімку добре видно дерев’яні стовпи вуличного освітлення, зелену загорожу з чагарників уздовж проїжджої частини вулиці, вкритої асфальтом, – розповідає читач Сергій Зозуля. – У центральній частині фото праворуч за почорнілим дерев’яним парканом була садиба і будинок, у якому довгі роки мешкала родина вчительки фізики, яку старшокласники прозивали Стрілочкою. За її садибою побілена житлова півтораповерхівка, де в нижньому поверсі багато літ працювала громадська їдальня «Млинці» з продажем розливних пива і вина. Нерідко лави і газони Березового скверу слугували окремим відвідувачам цього закладу місцем «відпочинку». Усі одноповерхові будинки довкола скверу були цегляні з житловими підвалами, маленькі віконця яких ледве виступали над рівнем тротуару. Усі комунальні вигоди – вбиральні, водозабірні колонки (без лічильників) – розташовувалися у дворах. Тут же кожна родина мала свій сарай для зберігання вугілля та дров, утримування кролів, курей, а подекуди і свиней. Мешканці маленьких будинків біля Березового скверу тих часів, а це зазвичай були прості полтавці, жили по-сусідськи, як у великому хуторі в центрі гомінливого міста. Автомобілів тоді вулицями їздило мало. З ранку по дворах кричали півні, дітлахи гралися у сквері на чистому повітрі, і, коли когось кликали додому, було чути в усіх кутках. Під вечір у теплу пору інколи не було вільних лав, і тоді відпочивальники сідали на траву, розмовляли, грали в карти і лото.

Де розташована ця площа, на якій установлена новорічна ялинка?
Про дружних людей, які жили навколо Березового скверу, з теплотою згадує читачка Тетяна Мискіна, яка жила в будинку на Пушкіна,2: «Особливо ми, дітлахи, любили період консервації. У дворах завжди на багатті щось варили, а нам перепадало смачне, наприклад, варення, намазане на хліб. На моїй пам’яті фонтан уже не діяв, казали, він був збудований ще до війни. Також старожили розповідали, що під час окупації у сквері діяла німецька польова кухня. А саме фото мене наче переносить у 1960-ті роки. Перед очима забігайлівка, здається, називалася «Варенична», чоловіки розпивають пиво, на балконі цього будинку постійно сиділа повна жінка і задумливо дивилася на вулицю. Ліворуч на фото були одноповерхові будинки з голуб’ятнями. Думаю, читачі звернули увагу на берізку посеред алеї, так вона собі виросла, і ніхто не наважувався дерево спилювати, це була така окраса скверу. Ми, молоді дівчата, якось сиділи на лавочці, проходив парубок, задивився і… бац! – головою в дерево. І таких веселих історій розповідали багато. Прибрали березу разом із фонтаном, на місці якого 6 червня 1987 року встановили пам’ятник Олександру Пушкіну. Ми всі були на його відкритті й потім у день народження поета ходили до пам’ятника послухати концерти, які влаштовували учні музичної школи, а коли ця традиція перервалася, самі приходили й декларували вірші. Розкажу й про наш будинок на Пушкіна,2, зведений понад 100 років тому для службовців колишнього Земельного банку. Він до 1964 року був двоповерховий, потім наші сім’ї тимчасово переселили, і в 1966 році ми повернулися на попереднє місце, але вже в чотирьохповерхівку. У середньому під’їзді цього будинку жила мати Юрія Тимошенка (Тарапуньки). Ми завжди чекали, коли відомий артист завітає до неї в гості. З часом, коли в 1970-х роках замість старих будинків стали з’являтися елітні, у районі Березового скверу стали жити й керівники різних установ обласного масштабу, і навіть це місце облюбував тодішній перший секретар обкому КПУ Олексій М’якота. Коли вам скажуть «Пішли відпочинемо в «Берізку!», то перша думка, що йдеться про кафе, але насправді ми так лагідно називали наш сквер, у якому пройшли дитинство і юність».

Пропонуємо завдання до 106 етапу вікторини «Знаю Полтаву»: де розташована ця площа, на якій установлена новорічна ялинка?

Наші реквізити: 36000, м. Полтава, а/с 50, телефон 509-331, info_visnik@ukrpost.ua, www.visnyk.poltava.ua
Володимир Сулименко, 13.12.2018, 15:03277
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 31
<грудень