21 квітня 2019 • № 16 (1552)
Rss  

Усе життя — боротьба!

Для Анатолія Табакіна це не лозунг, а сенс його існування.

Люди сторонні могли помічати, як під вечір до Палацу спорту «Спартак» поспішає немолодий уже, але бадьорий чоловік. Дехто подумав би, що дідусь іде по онука, який займається тут у одній зі спортивних секцій… Але кожен неабияк подивувався б, дізнавшись, що насправді «дідусь»… сам іде на тренування. До того ж іде тренувати «онуків» у секції вільної боротьби!

Анатолій Табакін (ліворуч) зі своїм колишнім вихованцем Андрієм Совою.
І це при тому, що цими днями заслуженому тренеру України Анатолію Івановичу Табакіну виповнилося 80 років! Тож його вже чекає місце в книзі рекордів країни як одного з найстаріших представників цієї професії, якій він віддав майже 60 років.

– З Анатолієм Івановичем ми познайомилися ще у далекому 1969 році, коли я навчався у Полтавському м’ясо-молочному технікумі (нині технікум харчових технологій), – згадує полтавець Андрій Сова. – Я захоплювався боротьбою, і моїм першим тренером якраз і став Табакін. Його уроки я засвоїв на все життя, адже, окрім суто спортивних навичок, Анатолій Іванович учив нас бути вимогливими до себе, дисциплінованими. Адже ці риси притаманні і йому самому. І хоч у нас, його вихованців, долі склалися по-різному, а життя розкидало ледь не по всій планеті, та завдяки тренеру всі стали гідними людьми і з вдячністю та повагою згадують першого наставника.

Ось якого зворушливого листа прислав у редакцію «Полтавського вісника» аж із США Володимир Одуд:
«Перефразовуючи рядки Володимира Маяковського, скажу так: «Ми говоримо «вільна боротьба» – маємо на увазі Табакіна, говоримо «Табакін» – маємо на увазі вільну боротьбу…». Давним-давно, майже в середині минулого століття мій однокласник Ігор Бондаренко таки уговорив тренера взяти й мене в секцію боротьби «Спартака». Параметри мої були «не дуже», тож після двох-трьох тренувань такі, як я, зазвичай відсіювалися самі. Я ж витримав аж п’ять тренувань! Боліло все тіло, але упертість і сором перед однокласниками стримали «відступ». А тут підоспіли і мої перші «олімпійські ігри» – юнацький чемпіонат області, де з’ясувалося, що я в досить дефіцитній категорії, де маю лише одного суперника. Що творилося на килимі, я навіть уявити не міг, але після третього свистка з’ясувалося, що я лежу на суперникові, а не під ним… Той перший вдалий виступ і сприяв 15-річному заняттю боротьбою під керівництвом мудрого і чуйного Анатолія Івановича.

У ті роки в секції разом зі мною тренувалися Андрій Сова, Сергій Поличко, Сергій Малий, Віктор Богун, Андрій Бевз, Андрій Мироненко, Ігор Бондаренко, В’ячеслав Шуйкін, Микола Федоряк, Володимир Браілко, Віктор Котенко… А в середи-ні 70-х на зміну прийшло вже нове покоління борців: Микола Кличко, Олександр Перцевий, Володимир Свириденко, Ярослав Вуйцик, Олексій Кваша, Сергій Мироненко… Я назвав лише кращих, а скільки їх усього було в Анатолія Івановича! Скільки чемпіонів він виховав, скількох майстрів спорту! Коли 1977 року він перейшов на роботу у Полтавський кооперативний інститут, то невдовзі наша борцівська команда стала кращою навіть на всесоюзних змаганнях серед вишів. Я ж за вісім років занять так «розійшовся», що виконав норматив майстра спорту одразу з трьох видів боротьби – вільної, самбо і дзюдо.

Буваючи у Полтаві, намагаюсь не давати Анатолію Івановичу забути себе, тож частенько сиджу на його тренуваннях, подумки відлітаючи і в свою юність…».

Залишається лише додати, що й нині ветеран працює у надзвичайно напруженому режимі, адже тренує молодь не лише у «Спартаку», але й у школі боротьби ім. І.Шемякіна.

– Адже талановитої молоді у нас багато, і їй треба допомагати! – сміється тренер.

– Анатолій Іванович – золота людина, – свідчить і почесний голова ради ветеранів спорту Полтавщини, заслужений діяч фізкультури і спорту України Олександр Степанов. – Дуже порядний, професійний і напрочуд скромний чоловік. Він усе своє життя присвятив улюбленій справі, заслужив повагу і шану не одного покоління спортсменів. Завжди вражало його вміння працювати з дітьми! Бо Анатолій Іванович дуже органічно поєднує в собі якості тренера і педагога, адже виховати гарного спортсмена – це одне, а от виховати й гарну людину… Користуючись нагодою, ще раз вітаю Анатолія Івановича з ювілеєм, а в його особі і всіх ветеранів спорту Полтавщини з Новим роком і Різдвом Христовим, бажаю усім здоров’я і благополуччя у 2019-му!
Віталій Скобельський, 29.12.2018, 14:49152
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30
<березень