16 липня 2019 • № 28 (1564)
Rss  

На Січі біля Вітовтової могили

Наприкінці XIV століття наймогутнішими державами Східної Європи були Велике Литовське князівство і Золота орда.

І вони завзято ворогували за панування над нинішніми українськими землями. Особливої гостроти ця боротьба набула 1399 року, коли зрештою вилилася в битву, що відбулася на території сучасної Полтавщини в долині Ворскли 25 серпня (за новими стилем).

Вітовт. Портрет невідомого художника.
У двобої зійшлися два могутніх війська, кожне з яких, за деякими даними, налічувало до 100 тисяч воїнів. Однак, можливо, це й перебільшення. Так, російський дослідник того періоду Михайло Веллер вважає, що кількість литовської раті сягала лише 45050 тисяч. Проте це жодним чином не применшує значення самої битви.

Її перебіг широко описаний у так званому Никонівському, або Патріаршому літописі. Більшість армії, керованої князем Вітовтом, складали литовські й руські полки, але були тут і латвійські та молдавські загони, польські шляхтичі, лицарі-хрестоносці, адже Папа Римський благословив ці військові дії як черговий хрестовий похід. До речі, деяку частину кінноти становили навіть прибічники колишнього золотоординського хана Тохтамиша, котрий зазнав поразки в боротьбі за трон від Темір-Кутлука і впливового ногайського темника Едигея і змушений був рятуватися в Литовському князівстві.

З самого ранку і розгорілася, за словами літописця, «брань мота и сеча зла зело». Противники хоча й намагалися використовувати гармати та пищалі, але в полі, де війська були дуже розкидані, вони діяли дуже неефективно, тому сутички відбувалися здебільшого традиційною на той час зброєю. «И идяху стрелы, аки дождь силен», – зазначав літописець. Спочатку литовсько-руське військо потіснило татар. Але то був їхній традиційний коронний маневр. Осліплені швидкою перемогою, воїни Вітовта кинулися переслідувати ворога, ослабивши фланги і тил… Саме туди і вдарила татарська кіннота, що чатувала в засаді: «И обхожа их аки кругом»… Першим не витримав несподіваного нападу Тохтамиш зі своїм воїнством – кинувся чимдуж тікати! Охоплені панікою, побігли й інші. Урешті не витримав і сам Вітовт зі своїми свитою й охороною. І хоча як хоробро не боронилися литовські й руські ратники, проте розлад і втрата загального керівництва визначили сумну долю битви – повний розгром. Три чверті Вітовтового війська полягло та потрапило в полон.

Вітовт Фрагмент картини художника Яна Матейка.
Для України, особливо її Лівобережжя, ця поразка мала дуже трагічні наслідки. Ординці пограбували і розорили багато міст і сіл, їхні загони шуліками розлетілися не лише Придніпров’ям, але й Поділлям, Волинню, обклали Київ. Правда, це місто зуміло вистояти, але довелося заплатити й великий викуп.

Однак, слід зазначити, що ця поразка не призвела до різкого послаблення Литовської держави. Вона загалом швидко оговталася від неї, зібралася з силами і продовжила суперництво зі своїми сусідами.

Більшість тогочасних літописів описує цю подію (до речі, ні литовські, ні ординські хроніки не згадують про Куликовську битву). Однак ніде не повідомляється, де ж саме відбулося це велике бойовище. Зазначається лише, що «в поле чистом, на реке Ворсколе…». Цю загадку далекої минувшини пробував розгадати історик Василь Лясноронський. Проаналізувавши напрямки набігів кочівників, він висловив припущення, що військо Вітовта перестріло золотоординців у гирлі Ворскли і тим самим перекрило для них найзручнішу, традиційну для степовиків переправу поблизу Переволочної. Однак цей висновок викликає заперечення. Адже, якби саме там відбувалася битва, то літописець неодмінно вказав би й на інші орієнтири – Дніпро, фортецю Переволочну, яка була відома ще з києворуської доби.

Увагу археолога Івана Зарецького привернуло інше місце, з яким він пов’язав «адресу» бойовища. Кілометрів за 60 від Полтави, там, де впадає у Ворсклу річка Мерла, на широкій рівнині між селами Лихачівкою, Деревками і Дем’янівкою Котелевського району, був піщаний курган, який у народі називали Вітовою могилою. Чи не скорочена це місцевим людом назва Вітовтова могила? Зацікавившись цим, Зарецький понад 100 років тому розкопав курган і знайшов там справді князівське поховання. Проте з Вітовтом воно не мало ніякісінького зв’язку, адже належало якомусь вождеві скіфського періоду, котрий жив десь на наприкінці VI – на початку V століття до нашої ери.
Битва.
Але все ж народна пам’ять цією назвою кургану вказувала на точні координати битви. Це підтверджують і деякі інші місцеві топоніми: пагорб Мертва гора неподалік Михайлівки, а також рівнина поблизу Дем’янівки, яку тут називають Січ. А на приворсклянській височині за Опішнею помітна низка пагорбів – так звані Геєві могили, що, за переказами, насипані після битви козаків з татарами. А чи не Едигеєві це могили? Цілком імовірно, що після перемоги татари там і поховали своїх загиблих воїнів. Ці топоніми – збережена народом пам'ять про місце, де відбувалася важлива в його історії подія.

Таке припущення переконливо підтверджується і численними знахідками тогочасної зброї на тутешній рівнині. Серед них – наконечники стріл, мечі, пробитий залізний нагрудник… А на Січі на початку минулого століття місцеві селяни, сподіваючись знайти скарб, витягли з річки Мерли дві древні гармати (третю не подужали добути). Одна з них довго зберігалася у Малій Рублівці, і з неї місцеві навіть пробували «салютувати» на релігійні свята. Імовірно, що то були литовські гармати, які брали участь у тій битві.

Битва Вітовта з татарами може бути ще однією цікавинкою для туристів, які відвідують Полтавщину. Особливо прибалтійських країн. Але що їм показувати? На жаль, поки що нічого. Тож завдання істориків, краєзнавців – постаратися зібрати матеріали про цю подію. І вони могли б вельми знадобитися, адже через долину, де гриміла та січа, поблизу сіл Лихачівки, Малої Рублівки і Дем’янівки пролягає туристичний маршрут до визначної нашої пам’ятки давнини – Більського городища. Є обнадійливі підстави, що в тому селі незабаром відкриється і музейний центр, де демонструватимуться знайдені тут під час розкопок цікаві артефакти. Було б добре зосередити там і матеріали про цю битву, яка мала значний вплив на всю Україну.

Першим етапом підготовки могли б стати проведені в області заходи, присвячені 620-й річниці битви, яка відзначатиметься вже в цьому році. Відрадно, що члени громадського об’єднання «Добродії Полтавщини» вже ведуть таку важливу роботу. Його голова, заслужений лікар України Віталій Закладний розповів, що ентузіастам вдалося встановити тісний контакт з послом Литовської республіки в Україні Марюсом Ягуконісом. Він передав об’єднанню цінний сувенір – копію меча князя Вітовта. У подальшому він стане елементом пам’ятника, присвяченого цій історичній події, який шанувальники минувшини мають намір установити. До речі, для вшанування пам’яті полеглих у цьому бойовищі у Свято-Успенському соборі Полтави вже встановлена пам’ятна дошка.

– Сподіваюся, наголошує Віталій Закладний, – що історики полтавських навчальних закладів, краєзнавці теж візьмуть діяльну участь у підготовці до відзначення 620-ї річниці битви, присвятять їй свої дослідження, розгорнуть пошук експонатів, які її ілюструватимуть. Думається, їхні доробки вдалося б оприлюднити на науковій конференції, а також у друкованому збірнику. Тож звертайтеся до нашого об’єднання, ми спільними зусиллями зробимо добру справу, пошанувавши учасників битви, у якій об’єдналися народи-сусіди для відсічі загарбникам зі сходу. Адже це актуально й тепер, коли нам знову загрожує схожа агресія.

Валентин Посухов
Іван Мольченко, 10.01.2019, 13:05259
ПнВтСрЧтПтСбНд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
<червень